Заява Дмітрія Медведєва, мовляв у разі чого «Росія розмістить на Заході і Півдні країни сучасні ударні системи озброєння, що забезпечать вогняну поразку європейського компоненту ПРО», з одного боку була дещо несподіваною, навіть шокувала. Вона мимоволі підштовхувала до міркувань: «Невже напруга між Росією та Заходом наростає, невже політичні ігри зайшли настільки далеко, невже – чергова холодна війна?»
З другого боку, заяву президента починаєш сприймати цілком по-іншому, коли пригадуєш, напередодні якої події вона пролунала. Адже четвертого грудня росіяни обиратимуть депутатів Державної Думи (хоча «обиратимуть» у цьому контексті звучить надто оптимістично). Дмітрій Медведєв у цих виборах виступає фігурою центральною. І не лише як президент, а ще й як перший номер у списку урядової партії «Єдина Росія».
Чим він здатен похвалитися перед виборцями, окрім того, що є членом чинного тандему Медведєв-Путін? Може, тим, що відправив у відставку московського мера? Але ж багато москвичів та й не тільки були палкими прихильниками Юрія Лужкова. Може, тим, що розпочав війну з Грузією? Але більшість росіян асоціює цю війну радше з іменем Путіна та його непристойними погрозами на адресу Саакашвілі. Може, проголошеною на увесь світ модернізацією Росії? Смішно.
Хоча, заради справедливості, варто зазначити, що певні успіхи були. Чого варте хоча б завершення проекту «Північний потік». Утім, цей газогін до Європи зайвий раз нагадує гірку істину: вся економіка Ерефії будується довкола вуглеводнів. Жодної тобі електроніки, точної механіки, машинобудування чи навіть «оборонки» – у центрі процесу.
У такій ситуації мимоволі вдашся до заяв на зразок: «Наш ответ будет асимметричным!». От наставимо зараз «іскандерів» по периметру кордону, а найбільше – в Калінінграді, от тоді по-іншому заспіваєте.
Чи налякали такі заяви НАТО? Навряд чи. «Заява про розташування ракет по сусідству з країнами-членами Альянсу як, нібито, адекватну відповідь на заплановану систему ракетного захисту НАТО в Європі, викликає лише розчарування», - зреагував Генеральний секретар НАТО Андерс Фоґ Расмусен.
Узагалі, навіть якщо припустити, що російський президент не жартує, то для своїх погроз він вибрав зовсім не відповідний час, враховуючи, що до парламентських виборів у Росії трохи більше тижня. Тож не дивно, що практично всі західні аналітики потрактували слова Медведєва як спробу справити враження на російський електорат. Щось типу «мочить в сортире».
То кого мав би насторожити новітній «ответ Чемберлену»? Як це не смішно, але – передовсім Україну, котра нібито й не причетна до чублення двох військових потуг. Чому так? Та тому, що Москва має намір наступними днями демонструвати зразкову жорсткість і безкомпромісність. З ким така гра у неї вдається найкраще? Відповідь очевидна. Тому даремно очікують українські урядовці на поступливість Кремля в газових переговорах. Принаймні до закінчення виборів – жодних компромісів.