Попрощатися з воїном Юрієм Луговським прийшли чи не всі мешканці міста Червоноград. За місце останньої молитви обрали храм св. Йосафата, де Юрко ще від малого прислуговував при Господньому престолі. Він був хорошою дитиною, кажуть, але мовчазною. І дуже не любив немудрих людей.
«Він малослівним був, але за свої вчинки завжди відповідав. Ну, я трохи здивована, звичайно, що такий характер проявився в Юрка! Дуже ми сумуємо, дуже нам шкода, не можливо виразити словами той біль, який ми зараз відчуваємо...» ‒ поділилася емоціями класна керівничка Юрка, вчителька школи №9 Ольга Коваль.
«Найголовніше, що ми вчимо тих дітей і навіть не підозрюємо наскільки вони сильні. Що ми ще можемо повчитися багато чого в них..», ‒ додала вчителька, яка вчила Юрка фізкультури у школі №9, Вікторія Труш.
Хлопець був активним учасником Революції Гідності. Пішов воювати добровольцем від самого початку війни. Спершу разом з батальйоном «Донбас», згодом ‒ в «Азов». Він захищав Широкине і Маріуполь. Йому вдалося допомогти побратимам вийти з-під Іловайського котла і досі не мати жодного поранення. Та куля скосила Юрка, на псевдо «Баррет», коли йому виповнилося 24. Ворожий снайпер вцілив йому в голову в ніч на минулу п’ятницю, 9 березня, коли той отримав бойове завдання.
«Баррет» ‒ це гвинтівка американська 50-го калібру. Дуже потужна. І оскільки Юрко був снайпером, то взяв собі такий позивний. Прийшов до нас снайпером. А потім був заступником командира загону розвідки. Пройшло би ще небагато часу і він би став офіцером. Це однозначно!», ‒ розповів командир 1-го батальйону полку «Азов» Олег Мудрак, на позивний «Сухар».
Цієї середи, 14 березня, у День добровольця, Юрку мали вручити іменну вогнепальну зброю. Та не судилось.
«Юрій зустрічався з моєю дочкою. Часом, як приїжджав, з внуком бавився. Майже як член сім’ї був… Він був воїн відразу! Видно було, що він ліпший за нас, тих, які тут, на мирній землі, залишились», ‒ підсумував друг Юрія Анатолій Іванець.
Тіло Героя пронесли його рідними вуличками. Містяни прощались з ним знову навколішках.