Рівність, справедливість та їхні протилежності – нерівність і дискримінація – це теми, що хвилюють уми впродовж усього часу існування людської цивілізації. Та навряд чи була епоха, коли про ці явища говорилось і писалось більше, ніж на початку ХХІ століття. У різних країнах та регіонах проблеми нерівності, дискримінації тощо набувають відмінних форм – дискусії про расу, рівність доходів тощо. Для українських реалій проблеми рівності чи справедливості також гострі й актуальні, адже вважати наше суспільство еталоном у цих питаннях аж ніяк не можна.
Як і з будь-якими гострими темами, де почуття й емоції часто куди важливіші за факти, тут існує чимало різночитань, упереджень і хибних стереотипів. Тому намагання підійти до їхнього аналізу з «холодною головою», опираючись на емпіричні дані, а не красиві теорії, особливо важливі. Такою спробою є книжка американського дослідника Томаса Совелла «Дискримінація і нерівність», яка нещодавно вийшла в українському перекладі.
У цій праці Совелл покроково, методично й аргументовано розглядає феномен нерівності, її різноманітні передумови, питання про можливість подолання відмінностей між групами людей та обмеження, помилки і шкідливі помилки, які існують у цьому благородному починанні, особливо сьогодні. Хоча він концентрує свою увагу передусім на ситуаціях США та Британії, більшість порушених у книжці питань є універсальними й актуальними поза будь-якими часовими та просторовими рамками.
Гасла боротьби з нерівністю та досягнення справедливості стали в багатьох розвинених країнах чимось на кшталт нової релігії. Панівні уявлення про те, що будь-яка нерівність апріорі є наслідком упереджень та дискримінації з боку більш успішних окремих людей чи груп – це наче символ віри. Проблеми чорношкірих завжди є наслідком системного расизму. Соціальна нерівність є наслідком виключно «привілеїв» заможних класів. Успіх одних можливий лише за рахунок дискримінації інших, адже суспільство є такою собі «грою з нульовою сумою». Ці тези не слід перевіряти на відповідність фактам з реального життя. У них треба просто вірити. Якщо ж факти не збігаються з одкровеннями цієї нової світської релігії – тим гірше для фактів. За такого підходу чогось доброго чекати не варто.
Чи властива людській природі рівність? Чи був час, коли всі представники наших спільнот були цілковито рівними без дискримінації будь-кого? Чимало філософів минулого і сучасності вважали і вважають, що «так». Наприклад, Жан-Жак Руссо доводив, що наявні в його добу розбіжності були наслідком не природного стану, а людських упереджень. Якщо ж їх вдасться подолати, якщо правильно підходити до виховання, то можна повернутись до первісної гармонії.
Біда в тім, що ця гармонія існувала (та й існує) лише в уяві. Бо у світі безліч чинників – починаючи від матінки-природи й завершуючи особистими якостями та інтересами конкретної людини, – які унеможливлюють рівність, адже творять відмінні, а отже нерівні умови. Середземномор’я стало потужним осередком цивілізації в давні часи не тому, що там були «правильніші» люди, а тому що морські шляхи комунікацій були на порядок дешевшими для купців, аніж сухопутні. Загальніше: мешканці прибережних регіонів куди частіше упродовж історії ставали потужними культурними, політичними чи економічними центрами, аніж навіть представники тієї ж спільноти, але що мешкали більше вглиб суші. Совелл наводить дані, що місцевості біля моря та в зоні помірного клімату становлять лише 8% заселеної суші, 23% світового населення і дають 53% світового валового продукту. Чи відбулось би «Сінґапурське диво», якби не вкрай вигідне розташування острівної держави на одному з найважливіших морських торговельних шляхів у світі? Навряд чи.
Совелл наголошує, що успішність є наслідком збігу цілої низки факторів – не лише клімату чи географії, а й багатьох інших. І нестача навіть одного з них цілком може стати причиною гірших результатів, ніж у того, в кого наявні вони всі. Навіть порядок народження дітей у сім’ї статистично впливає на шанси досягти успіху – первістки в середньому досягають кращих результатів, ніж їхні молодші брати/сестри. Якщо існують разючі відмінності між дітьми в межах однієї сім’ї, вихованих тими ж батьками й на тих же засадах, то чому варто очікувати рівності між результатами величезних група людей?
Наведені вище тези зовсім не заперечують існування свідомих чи підсвідомих упереджень і дискримінації в суспільствах. Але й вони бувають різними. Совелл наводить два типи дискримінації: Дискримінація І, що ґрунтується на емпіричних даних, і Дискримінація ІІ, яка має за основу нічим не обґрунтовану антипатію до певної групи. Останній різновид вочевидь не потребує додаткових аргументів, щоб розуміти його хибність та шкідливість. Натомість із Дискримінацією І все не так просто. Ідеальний сценарій (Совелл називає його Дискримінація ІА) – перевірка інформації про кожну людину, щоб скласти максимально об’єктивне уявлення про неї, скажімо, під час прийому на роботу. Та цей шлях зазвичай непосильно часо- й ресурсно затратний. І тоді в гру вступає Дискримінація ІБ – коли про окремих осіб судять на основі фактів про групу, до якої вони належать.
Випадків, коли про людину судять на основі загальніших характеристик групи, до якої вона належить, безліч. Підприємці не хочуть відкривати магазини в районах із високим рівнем злочинності, у такі райони неохоче їдуть таксисти, ціни навіть у наявних магазинах можуть бути вищими, ніж у більш благополучних районах. І хоча «творцями» поганої кримінальної статистики району може бути лише невеликий відсоток його мешканців, ціну за це платять усі жителі. Бо умовному таксисту простіше не надавати послуги, ніж з’ясовувати особисті дані кожного потенційного пасажира.
Завищені ціни є добрим прикладом іншої ключової проблеми, пов’язаної з нерівністю та дискримінацією, – хибного розуміння їхніх причин і, як наслідок, неправильних стратегій боротьби з ними. Найпростіша (і найпоширеніша) реакція на завищені ціни в бідних і неблагополучних районах міст – праведне обурення на адресу «ненажерливих» бізнесменів, що висмоктують усі соки з нещасних людей. Але все куди прозаїчніше. Вищі ціни – це наслідок вищих безпекових ризиків, з якими стикаються підприємці у неблагополучних районах. Та куди простіше звинуватити в усьому наслідок, ніж зрозуміти реальну причину проблеми. Тим паче, якщо вона суперечить усталеним уявленням про «соціальну справедливість».
Ця тема є центральною у книжці Совелла, вона ж найактуальніша і для українських реалій. Панівне суспільне бачення упродовж останніх пів століття – нерівні результати завжди є наслідком утисків заможними незаможних, однією расою іншої, успішними невдах і так до безкінечності. Якщо ти успішний, то це не тому, що ти краще навчався, старанніше працював, а тому що володієш «привілеями» (особливо якщо ти білий чоловік). Наслідок такого бачення двоякий. По-перше, віра в те, що лише активне втручання держави розв’яже проблему. По-друге, занепад суспільної моралі і зростання рівня злочинності внаслідок культивування в мас інтелектуальним і політичним мейнстрімом психології «ображених і дискримінованих». Звідси й куди частіші та масштабніші погроми в американських містах у другій половині ХХ століття, ніж у першій його половині – коли ситуація з правами та можливостями була значно гіршою.
Немає сенсу для українських реалій аналізувати всі приклади та факти, наведені Совеллом для демонстрації переважної неефективності та навіть шкідливості різноманітних урядових програм та політик на зразок «великого суспільства» президента США Ліндона Джонсона в 1960-х роках, будівництва кварталів соціального житла, що перетворились на наркопритони, осередки бандитизму тощо. Усе це надто часто призводить до фатальних змін у психології великих груп у суспільстві, коли ознакою поганого тону стає шукати корінь проблем усередині власної спільноти. Значно легше звинуватити у різницях в освітніх показниках міфічні «привілеї» успішних, ніж проаналізувати, чи достатньо було витрачено власних зусиль у порівнянні з тими, хто досяг кращого результату.
Читання книжки Совелла подекуди дає приводи порадіти, що ми в Україні, а не в США чи Британії. У нас немає у великих містах цілих районів, де прагнення дитини добре навчатись запросто призводить до агресії і насильства з боку однолітків, де потенціал більш здібних і старанних приноситься в жертву ідеалам «справедливості» та «рівних можливостей». Водночас і в наших реаліях дедалі частіше трапляються підходи, згідно з якими доводиться жертвувати здібнішими і стараннішими учнями заради слабших і тих, кому навчання взагалі не дається. Кому це йде на користь? Навряд чи слабшим учням, а особливо тим, хто має проблеми з поведінкою. А от найталановитішим точно шкодить.
В українському суспільстві часто можна зустріти заклики «розкуркулити» багатих, навести «порядок» і «справедливість», «по-чесному» розподілити ті чи інші багатства. Завжди постає запитання: а «справедливо» і «по-чесному» – це як? Хто судді? Важко знайти щось більш суб’єктивне, ніж поняття «справедливість». Це не означає, що її не існує, що з нерівністю чи реально існуючою дискримінацією не варто взагалі боротись. Томас Совелл лиш показує нам, що навіть за цілковито рівних можливостей (що вже складно створити) рівних результатів досягти не вдасться з безлічі причин, більшість з яких ніяк не пов’язана з визиском, гнобленням чи іншими формами свідомої й упередженої дискримінації одних людей іншими.
Українці як мало хто у світі мали б розуміти, до чого призводять красиві гасла про рівність і боротьбу з «експлуататорами». На жаль, ті чи інші елементи «радянської людини» з її прагненням не індивідуального успіху, а тотальної зрівнялівки – навіть якщо це буде гірше для всіх – ще не до кінця вивітрилися з нашого соціуму. Зимові історії зі скаргами «пильних громадян» України, що в певних будинках не вимикають світло – з цієї ж печальної опери. Усвідомлення того, що люди й людські спільноти є різними за своїми здібностями, інтересами, культурою, звичаями та безліччю інших критеріїв, що люди мають не лише права, але й обов’язки, що примус до рівності результатів є тупиковим шляхом – необхідні передумови для подальшої успішної трансформації українського суспільства. Книжка «Дискримінація і нерівність» є вагомою цеглиною у фундаменті таких змін.