Наприкінці минулого тижня в інформаційному просторі України промайнули два повідомлення, одне з яких належить заступникові міністра закордонних справ Олені Зеркаль, а інше – колишньому прес-секретарю СБУ і радникові глави МВС Станіславу Речинському. Хоча зовні між цими повідомленнями небагато спільного, з погляду внутрішньої логіки вони явно перетинаються. Але все за порядком.
В останні тижні різко посилилася міждержавна напруженість в Азовському морі, там значно зросла присутність бойових кораблів ВМФ РФ. Російські моряки зупиняють для огляду одне за одним українські цивільні судна. Частота і суворість проведених перевірок поки що не дають підстав говорити про повну блокаду українських портів, але їхня робота уже значно ускладнена, низку контрактів зірвано. До того ж все може змінитися в набагато гірший бік, якщо головний кремлівський бандит надумає почати наступ на Україну з моря – від неприторенного порушника міжнародного права можна очікувати чого завгодно.
«Росія захоплює Азовське море», «Росія оточує Україну військами і віджимає Азовське море»... Багато українських ЗМІ в ці дні б'ють на сполох щодо ситуації поблизу Бердянська і Маріуполя. Тамтешні порти і без того зазнають великих збитків після введення в експлуатацію Керченського мосту. Щоб запобігти занепаду цих міст внаслідок їхньої блокади з моря, українські владні структури звертаються по допомогу до Заходу. «Ми проводимо перемови з нашими європейськими, американськими партнерами, щоб відповідні санкції були застосовані і до чорноморських портів РФ за блокаду Азовського моря і українських портів в Азовському морі», – заявив в ефірі телеканалу «112 Україна» міністр інфраструктури України Володимир Омелян.
Загалом ситуацію, що склалася, важко назвати простою і легко вирішуваною. Не викликає сумнівів лише одне: Росія на Азовському морі поводиться щодо України абсолютно по-хамськи. На цьому тлі громом серед ясного неба пролунала заява, яку 21 липня в ефірі «5 каналу» зробила заступниця міністра закордонних справ України з питань євроінтеграції Олени Зеркаль. За її словами, Росія на Азовському морі не робить нічого такого, що виходило б за рамки міжнародного законодавства. Більше того, заступник міністра фактично звинуватила українські мас-медіа в навмисному згущенні барв.
«Зараз є штучно створене загострення в інформаційному полі питання Азова. Воно (це питання, – авт.) завжди було. Військова присутність в Азовському морі у росіян більша, ніж у нас, це зрозуміло. За всіма канонами міжнародного морського права військові кораблі мають право зупиняти цивільні кораблі для огляду. Для цього не потрібні жодні мандати», – заявила Зеркаль та додала: мовляв, якщо затримання суден «не перевищує розумного терміну, немає скарг від капітанів, судновласників, в України є можливість сказати тільки, що ми "вважаємо"».
«На підставі чого (висувати ноти протесту, – авт.)? На підставі інформації в ЗМІ, що є проблема із затримкою суден? Якщо у нас будуть матеріали, які нам дозволяють заявити протест проти затримання, ми будемо цим користуватися», – пообіцяла заступниця голови МЗС.
Ось так. Міністр інфраструктури просить Захід запровадити додаткові санкції проти Росії, а заступниця міністра закордонних справ стверджує, що Росія діє в правовому полі. Складається враження, що в уряді Володимира Гройсмана права рука не знає, що робить ліва...
Істина, втім, «закопана» не в Кабміні України. Хоча, звичайно, його структурні підрозділи – міністерства – повинні працювати злагодженіше. Сьогоднішня ситуація з недружньою поведінкою російських моряків на Азові сягає корінням в неблизький 2003 рік. У той час взаємини між Україною і Росією виглядали як добросусідські, а на те, що Росія тягнула на себе роль «старшого брата», вважаючи Україну «молодшим», представники української «еліти» за звичкою не звертали уваги. Тому договір між Російською Федерацією і Україною про співпрацю у використанні Азовського моря і Керченської протоки від 24 грудня 2003 року свідомо не відповідав і не відповідає національним інтересам України.
Про яке дотримання національних інтересів України може йти мова, якщо, згідно із цим договором, російським військовим кораблям дозволено підходити на невизначену відстань до українського узбережжя? Як повідомляють з Бердянська, російські військові судна, коли є бажання, можна побачити без бінокля. Жодна країна світу не дає такого карт-бланшу своєму ворогові... Той, хто підписував цей договір, був або розумовим імпотентом, або замаскованим недругом своєї країни. Звичайно, за давністю років у цьому можна не колупатися. Але в тому, чому цей договір не розірвано відразу після початку російського вторгнення в Україну чотири роки тому, явно слід розібратися. Було б кому... Але це вже інша тема.
Постає запитання: чому Кремль наказав своєму флоту активізуватися на Азові саме цього літа? Існує думка, що такою є його відповідь на затримання Україною 25 березня у своїх територіальних водах кримського риболовецького траулера «Норд». Мовляв, заграла імперська гордість, ось і мстять...
Мені такі версії не здаються повноцінними. Зазначений інцидент з рибалками можна розцінити як привід, щоб робити капості, але як основну причину – ні. І тут саме час звернутися до замітки Станіслава Речинського.
«Мені дуже не подобаються нові "смисли", які потихеньку втовкмачують у наші голови. Міністерство Стеця (Мінінформполітики України, яке очолює кум президента Юрій Стець, – авт.) починає просувати тему про те, що дати воду до Криму – це цивілізовано і відповідає міжнародним нормам. Що є нісенітницею. Економічні відносини з окупованою територією є визнанням окупації. У той же час Азовське море вже фактично повністю контролює Росія. Влада тупо мовчить. Путін підкинув тему про референдум в ОРДЛО щодо автономії. Відчуття таке, що нас готують до того, щоб визнати Крим – російським, ОРДЛО – автономним. А що далі? Автономне ОРДЛО проведе ще один референдум про приєднання до Росії? Маріуполь продадуть за «мир»? Хто наступний проведе референдум про автономію? Закарпаття? Під гаслами "миру" нас ведуть до розчленування», – написав 20 липня у Facebook колишній прес-секретар СБУ і радник глави МВС.
Пропонованому Росією референдуму приділяють чимало уваги і українські політики, і активісти, і політологи, і журналісти – цю ідею українське суспільство не сприймає. А ось проблему водопостачання Криму явно недооцінюють. Тим часом півострів буквально знемагає від нестачі води. «В окупованому Криму щорічно буде виникати не просто брак води, а надзвичайна ситуація з водопостачанням», – заявив навесні в ефірі Радіо «Крим. Реалії» заступник директора Інституту водних проблем і меліорації України Михайло Яцюк.
Брак води – проблема дуже серйозна. Соціальне напруження на півострові наростає. Населення, приречене на «надзвичайщину» в одному з життєво важливих питань, вимагає від місцевої влади його вирішення, ті – б'ють чолом у Кремль...
Звичайно, наповнення Азовського моря кораблями ВМФ РФ – багатоцільова акція Путіна і Ко. Її можна розцінювати і як підготовку кремлівської банди до анексії окремих районів півдня України. У будь-якому випадку, отримавши привід для «помсти» у зв'язку із затриманням траулера «Норд» і створивши нестерпну ситуацію навколо українських портів у Приазов'ї, путіністи можуть отримати дієвий важіль для тиску на українську центральну владу – щоб вона знову відкрила Північно-Кримський канал. Судячи зі спрямованості пропаганди від «Мінстеця», на яку вказує Речинський, команда президента Порошенка може пустити воду в окупований Крим в обмін на лояльність російської воєнщини щодо українських цивільних кораблів.
Розумніший шлях вирішення проблеми в Азовському морі – денонсація зазначеного договору про співпрацю – поки що навіть не проглядається. Законопроекту немає, народні депутати під час відбиття зовнішньої агресії майже на два місяці роз'їхалися закордонними курортами...
І зовсім вбивчий факт: згідно з договором усі суперечки в Азовському морі вирішуються тільки на двосторонньому рівні. Як тоді, скажіть, можуть допомогти західні партнери, на яких покладається міністр Омелян, слід розуміти, з відома прем'єра Гройсмана? І як можна назвати таку «роботу»?