Пристрасне бажання президента Петра Порошенка нав'язати українському суспільству «свій» склад ЦВК (під виглядом планового оновлення органу), яке спровокувало парламентську кризу наприкінці минулого тижня, наводить на невтішну думку: застереження екс-посла США в Росії Майкла Макфола цілком може справдитися, якщо...
Про це «якщо» – нижче. А поки що нагадаю, що пан Макфол побував у Києві наприкінці квітня цього року і впродовж тижня зустрічався з українськими чиновниками, депутатами, бізнесменами, представниками різних політсил та активістами.
Повернувшись додому, досвідчений дипломат, нині науковець Стенфордського університету, опублікував аналітичну статтю у впливовому виданні The Washington Post. І що характерно, редакція проілюструвала публікацію знімком з протестної акції в столиці України. Під час неї, судячи з фото, один з активістів ніс величезну ляльку з «обличчям» пана Порошенка, в руках у якої був плакат «Продам Україну дорого».
Американські читачі могли і не зрозуміти сенсу плаката, виконаного чужою для них мовою. А деякі українські видання, які повідомляли про цю публікацію, замінили скандальне фото на нейтральніше. Щодо змісту статті, то більшість, схоже, так його й не зрозуміла.
Пан Макфол торкнувся в цій публікації різних аспектів української дійсності. Залишимо зараз осторонь деякі з них, а зосередимося на такій животрепетній темі, як намічені на 2019 рік вибори президента України. «Багато українців цього тижня (під час перебування Макфола в Києві – авт.) сказали мені, що ці вибори будуть найважливішими і найнебезпечнішими за всю пострадянську історію України», – зауважив американський експерт. На його думку, Кремль, напевно, здійснить свою чергову атаку на Україну під час президентської кампанії, і є, мовляв, підстави вважати, що вона буде набагато масштабнішою, ніж операція втручання РФ у вибори в США 2016 року. За словами Макфола, російський правитель Путін спробує використати вибори 2019 року, щоб посіяти хаос, безлад і сумніви в демократії в Україні.
Сперечатися тут абсолютно нема про що. Тож не дивно, що ці слова знайшли найширший відгук в українських ЗМІ і соцмережах. Їх множили з такою активністю, що могло здатися: раніше, до приїзду заокеанського гостя, багато хто з українців думав, що Путін і Ко після викриття їхнього втручання в американські вибори більше ні в чиї виборчі кампанії не пхатимуть своїх «грипозних» носів...
Тим часом основний меседж зазначеної публікації полягає аж ніяк не в банальному нагадуванні про те, що заради досягнення своїх брудних цілей Путін і надалі пускатиметься берега. «Вільні та справедливі вибори стануть важливим етапом демократичної консолідації України», – наголосив Макфол.
У перекладі з політкоректної мови зарубіжного друга України це може означати лише одне: демократичне об'єднання України в період і внаслідок президентських виборів може здійснитися тільки за умови, що вони будуть вільними і справедливими. В іншому випадку може відбутися антидемократична консолідація, причому не всього українського суспільства, а лише тієї його частини, яка уособлює внутрішніх недругів країни, котрих є чимало.
Інакше кажучи, можна скільки завгодно застерігати про потенційне втручання Кремля в українські вибори, можна скільки завгодно викривати кремлівські тактику і стратегію щодо них, але все це буде марною тратою часу і сил, якщо своєчасно не подбати про демократичність і прозорість виборчого процесу, а також не усунути можливості для маніпуляцій громадською думкою з боку олігархів, корупціонерів та українофобів.
«Ніколи не читав програми політиків...»
Чи готова Україна до того, щоб в ній відбулися чесні й «чисті» (читай: без застосування адміністративного ресурсу та брудних виборчих технологій) вибори, а народ голосував на них свідомо і відповідально?
Почну з останнього запитання. Моя відповідь така: українці поки що не готові зі знанням справи (синонім слова свідомо) вибирати главу держави. Судіть самі: згідно з червневим опитуванням групи «Рейтинг», 49% респондентів заявили, що лише частково ознайомлювалися з програмами політиків, які балотувалися на вищу державну посаду, а 33% – взагалі їх не читали.
На жаль, організатори опитування не ставили такого запитання: «Чи читали Ви біографії політиків, котрі балотувалися на найвищу державну посаду?». Боюся, що тоді відсоток «необізнаних» був би набагато вищим. Ось так і пробираються до влади сумнівні особистості й люди з величезними статками, які все життя працювали в бюджетній сфері і не мали права займатися бізнесом. Ось так Україна потрапила в руки одного із засновників бандитської Партії регіонів...
Можна було б слідом за Джорджем Орвеллом, автором відомого роману-утопії «1984», саркастично сказати: «Люди, котрі голосують за злодіїв, зрадників і шахраїв, не є їх жертвами. Вони – співучасники...».
Однак, вважаю, вина за такий стан справ лежить не стільки на звичайних громадянах, стурбованих виживанням в умовах «середніх злиднів», скільки на політичних партіях і громадських рухах. Витрачаючи колосальні кошти на рекламування своїх лідерів, більшість з них практично не роз'яснює «електорату» ні своїх програм, ні принципів відбору кадрів на ключові держпосади, ні методів захисту від маніпуляцій громадською думкою. А в підсумку – замість чималої частини виборців на виборах «голосує гречка»...
Маневри навколо ЦВК
Відносно широка залученість громадян до суспільного життя, їхня достатня політграмотність і висока відповідальність за результати голосування – перспектива далеко не найближчого майбутнього. Усе це може з'явитися, найімовірніше, лише тоді, коли «середні злидні» зміняться бодай на «подобу добробуту».
Але навіть «подоби добробуту» в країні не буде, якщо громадяни самоусунуться від вирішення такого доленосного питання, як вибори глави держави. Зачароване коло? Так, і тією чи іншою мірою Україна крутиться в ньому уже третє десятиліття. Вирватися з нього молода держава зможе лише в тому випадку, якщо того захочуть ті, в чиїх руках перед виборами перебуває влада, або внаслідок якихось екстраординарних подій.
Про екстраординарні події навіть думати не хочеться – треба робити все, щоб їх уникнути. Досить Україні й Небесної сотні...
Проте чого прагне пан Порошенко, котрий зосередив у своїх руках основні важелі влади? Це досить чітко простежується за діями Адміністрації президента (АП). За повідомленнями ЗМІ, там уже щонайменше півтора року інтенсивно розробляють сценарій, реалізація якого дозволить Петрові Олексійовичу ще одну каденцію сидіти в президентському кабінеті.
Цей сценарій, втім, передбачає і деякі заходи на свіжому повітрі, а саме: виїзди глави держави для перерізання стрічок під час відкриття невеликих об'єктів соціальної та транспортної інфраструктури. «Йому що, робити нічого?.. Зовсім як Путін... Він би ще сфотографувався з голим торсом...» – насміхалися завсідники соцмереж.
Зрозуміло, є в тому сценарії і серйозні пункти. Досить згадати жорстку розправу з таким критиком влади, як екс-губернатор Одеської області Михеїл Саакашвілі. Позбавлення його українського громадянства за формальними ознаками – це не що інше, як усунення рейтингового конкурента (або союзника конкурентів).
Але всі такого типу акції не йдуть в жодне порівняння з тим, що відбувається навколо ЦВК. У грудні 2016 року НАБУ повідомило, що голову відомства Михайла Охендовського підозрюють в отриманні хабарів з «чорної каси» Партії регіонів. «Загальна сума хабарів, інкримінованих детективами підозрюваному, становила $161,7 тис., що в еквіваленті за курсом Національного банку України на момент скоєння злочинів становило 1,29 млн грн», – йшлося в повідомленні.
Варто нагадати, що керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) Назар Холодницький повідомляв: Охендовський власноручним підписом завірив факт отримання грошей у відповідних облікових листах, які були надані в антикорупційні органи влітку 2016 року. «Справжність його підписів підтверджена проведеною в кримінальному провадженні почеркознавчою експертизою», – стверджував антикорупційний прокурор.
Існування «чорної каси» Партії регіонів ні в кого не викликає сумнівів. Справжність підпису глави ЦВК, який отримав з неї мзду, підтверджена експертами. У спостерігачів з інших країн може виникнути запитання: на скільки років і в яку виправну установу відправили хабарника?
Для багатьох українців такі запитання здаються смішними. Адже в Україні всі добре знають, що українські суди – ну дуже своєрідні заклади. Люди в мантіях іноді згадують про право і закони, але переважно тільки в тих випадках, коли справа не стосується високих чинів, впливових корупціонерів і потрібних їм людей.
Пан Охендовський, за багатьма ознаками, належить до останніх. Тож не дивно, що один з райсудів Києва відмовився усувати його з посади голови ЦВК на два місяці, відхиливши клопотання САП. Так він там і «працює».
Щоправда, зовсім недавно, у травні, той же Холодницький в інтерв'ю телеканалу «112 Україна» повідомив, що кримінальну справу Охендовського не закрито. «Ми зупинили провадження, поки не отримаємо відповіді від усіх наших колег з інших держав», – повідав антикорупційний прокурор.
Усе це дуже схоже на те, що Охендовського, так би мовити, «підвісили на гачок». За таких обставин сподіватися на повноцінну роботу ЦВК не доводиться.
До того ж, як повідомлялося, президент Порошенко вирішив заздалегідь подбати про лояльність головного рахункового регулятора, спробувавши заблокувати в його складі представників опозиції. У лютому цього року, нагадаю, АП внесла до Верховної Ради список оновленого складу ЦВК. «Батьківщина» й «Опозиційний блок» не виявили в ньому своїх представників. Виник грандіозний скандал. На ситуацію критично відреагували іноземні спостерігачі. Пан Порошенко був змушений піти на деякі поступки, але зробив це дуже своєрідно: ввів до складу ЦВК лише представника «Батьківщини», та й то... не того, котрого делегувала партія. У підсумку може вийти, що більш ніж на 90% головний охоронець дотримання виборчого законодавства країни складатиметься з лояльних до чинного глави держави людей. За таких обставин, а особливо з урахуванням маніакального прагнення пана Порошенка зосередити всю владу у своїх руках, сподіватися на неупередженість дій ЦВК не доводиться.
Про обіцяне «якщо»
Тут сказано, звичайно, далеко не про все, що гарячково роблять «кити» кланово-олігархічної системи і стратеги АП для збереження при владі свого господаря. Але і цього достатньо, щоб зрозуміти: за такого рейтингу довіри до Порошенка з боку більшості населення України (в межах статистичної похибки чи трохи більше за неї, згідно з більшістю соцопитувань) залишитися біля керма влади він зможе, лише познущавшись над виборчим законодавством і здоровим глуздом.
Якщо це трапиться, то можна буде вважати, що перемогу на президентських виборах 2019 року здобуде головний кремлівський бандит. Адже він спить і бачить, щоб Україну й надалі реформували лише на словах, як за Порошенка. Щоб кланово-олігархічна система і надалі придушувала паростки демократії в молодій Українській державі. Щоб загрузла в корупції, економічно ослаблена Україна перестала притягати погляди світової громадськості. Щоб приклад українського Майдану слугував страхопудом для сусідів...