Дехто з моїх знайомих захоплювався Лукашенком. Вони вважали його господарником, який жорстко ганяє підлеглих і тримає лад в країні. Але, коли на вулицях білоруських міст почали бити і вбивати мирних громадян, їхня думка змінилась.
До речі, ви звертали увагу, що в демократичних країнах розрив між першим і другим місцем на виборах невеликий? А цифри 80% і вище, як правило, можна спостерігати там, де панує тоталітаризм. Коли я порівняв результати місцевих виборів в Україні, то помітив, що Львів голосує як місто зрілої демократії, водночас деякі мери отримують рейтинги, якщо не як Кім Чен Ин, то як Лукашенко чи Путін, хоча їхні міста далеко не зразкові.
Львів у цьому плані якісно відрізняється. За 14 років своєї каденції міський голова Андрій Садовий не створив жодного мафіозного спрута, який би убив громадянське суспільство в місті. Навпаки, прозорість і комунікація стали для Львова чимось звичним як повітря, яким ми дихаємо, але не помічаємо його.
Сьогодні Садовий платить за це ціною жорсткої конкуренції, але не зраджує своїм принципам. При цьому я сумніваюсь, що львів’яни почуватимуть себе так само вільно, якщо міським головою стане пан Синютка і я поясню чому. Зазначу відразу, що причина не лише в його особистих якостях.
Має бути система противаги
Мабуть ви знаєте, що в новій міській раді Львова люди з групи Олега Синютки та його сателітів складатимуть монобільшість – близько 2/3 депутатів Львова перебуватимуть під контролем місцевих олігархів. Серед них особливо виділяються ті, кого називають забудовниками, або ж їхні лобісти.
Не маю нічого проти цивілізованого будівництва в місті, але сумніваюсь, що воно буде таким, якщо і міська рада, і міський голова будуть перебувати в залежності від тих, хто вже потирає руки очікуючи на дерибан міста. Додайте до цього вплив на громаду тих брехливих «ЗМІ» та квазігромадських організацій, що є частиною того ж спрута. Саме тому в міській владі обов’язково повинна бути система противаги, яка обмежить зловживання. Інакше зрощення місцевого олігархату з владою перетворить Львів на мафіозне Палермо з усіма сумними наслідками. В такому місті мало кому захочеться жити.
Саме тому міським головою повинен стати Андрій Садовий, який зможе збалансувати ситуацію і не дати монобільшості узурпувати владу в місті.
Поділяй і володарюй
Агресивна і брудна риторика передвиборчої кампанії Синютки вказує на ще одну потенційну небезпеку – ми можемо втратити злагоду в громаді. Львів’ян будуть нацьковувати один на одного використовуючи для цього лжепатріотичний пафос, навішування ярликів та безпідставні звинувачення. Не є таємницею, що львів’яни мають різні політичні погляди, ходять до різних церков, мають різну національність, тож природньо серед них існують розбіжності в поглядах чи вподобаннях, і це нормально. Але вже тепер нас починають ділити і сварити, патріотизм хочуть узалежнити не від реальних справ, а від того, чи ти підтримуєш певного кандидата.
Персоніфікувати патріотизм є нездоровою тенденцією і не лише для громади міста. Львів повинен залишатись стабільним та єдиним, а не перетворитись на мішок з мишами, що гризуться між собою, в руках товстосумів.
Ліпша маленька бджола, ніж великий тарган
Три каденції міського голови я умовно розділив на три частини, кожна особлива і непроста. При цьому львів’яни продовжують довіряти Садовому, подібно як німці підтримують з 2005 року Меркель.
Андрій Садовий прийняв місто в складному стані, тож перша каденція пішла на те, аби ліквідувати розруху і закласти основу для подальшого розвитку. Львів’яни оцінили зміни і обрали його на другий термін, під час якого місто рвучко пішло догори в багатьох напрямках і стало туристичною Меккою в східноєвропейському регіоні. Мешканці також оцінили це, тому попри потужне протистояння Андрій Садовий переміг втретє.
Третя каденція стала періодом постреволюційним, часом війни та стрімкого падіння економіки в країні.., а останній рік карантину взагалі став іспитом для бізнесу і містян. Попри все Львів не лише не відкотився назад, але продовжує змінюватись на краще, причому істотно.
Кожне випробування через яке пройшло місто за останні роки зробило його сильнішим. Навіщо ж тоді робити різкі рухи з ризиком зійти з рейок розвитку, а заміна міського голови – це ніщо інше як різка зміна вектору міста.
Не варто забувати і про пандемію та карантини. В непростий час міський голова повинен діяти виключно в інтересах львів’ян, а не чекати на темник з партійного штабу в Києві чи Вінниці, або на вказівку від спонсора.
Більше того, коли слухаю обіцянки пана Синютки, то пригадую вислів: ліпша маленька бджола, ніж великий тарган, бо ж для того, щоб реалізувати обіцяне ним потрібен щонайменше бюджет всієї країни. Нагадаю, брехнею увесь світ пройдеш, та назад не вернешся.
Львів – особливе місто. Це український П’ємонт, місто Магдебурзького права, тож перетворити львів’ян на своїх васалів в новітній історії бажали ще до Порошенка, і Кучма, і Янукович та інші. Але Львів завжди обирав залишатись собою – містом вільних людей, а не бути «шісткою» на чиїйсь обслузі. Тому після 14 років головування Андрія Садового ми бачимо, що є Львів, і є Україна. І сьогодні Львів – це одне з небагатьох міст країни, де ще хочеться жити.
Тому запрошую прийти всіх на вибори цієї неділі і відстояти місто ціною бюлетеня, щоб завтра не платити значно більшу ціну.