Дискусія pro et contra щодо російських банків в Україні вражає розмаїттям експертів, які до неї підключилися. Серед них мені особливо подобаються політологи, які авторитетно розповідають про фінанси, зокрема про те, що в жодному разі не можна чіпати російські банки в Україні, бо Путін нападе зарубіжні інвестори сильно злякаються. Так сильно, що в Україну більше не прийдуть.
Насправді ж, наша влада вже зробила все можливе, щоб налякати іноземних інвесторів, тому я би з цього приводу особливо не переживав. Але, поважаючи побоювання шановних експертів, давайте поміркуємо, чи дійсно критичним є виведення з ринку російських банків з погляду впливу на наш фінансовий сектор. Сьогодні, за даними НБУ, частка банків з російським капіталом на українському ринку складає 8,8% за обсягом активів. Мало це чи багато? Щоб відповісти на це питання, погляньмо на такі цифри.
Протягом останніх трьох років регулятор вивів з ринку майже половину (87 зі 180 банків), в яких було зосереджено 30% активів банківської системи. Як ви думаєте, чи можливо вивести з ринку ще 5 російських банків, які «важать» додаткових 8,8%? Думаю, що так, тим більше, що Нацбанк в принципі не збирається зупинятися на досягнутому, про що не раз недвозначно заявляв.
Мене часто запитують, чи існує якась «правильна» кількість банків, яка мала би у підсумку залишитися на ринку. На це питання важко відповісти однозначно; можливо, достатньо було би і десятка, якби вони забезпечували якісну конкуренцію. Але, зважаючи на вітчизняні реалії, я би обережно запропонував цифру 30-35. І, думаю, шанси досягнути такого результату будуть тим більшими, чим довше наша економіка залишатиметься «на дні».
Справа у тому, що через скрутну ситуацію протягом останніх років українська економіка великої потреби у фінансових ресурсах не відчувала. Ні-ні, я не кажу, що гроші колись могли бути зайвими, просто у стані падіння економіці не потрібно стільки грошей, скільки їх треба під час зростання. Відповідно, зниження попиту на гроші робить надлишковою навіть ту кількість «продавців», тобто банків, яка лишилася на ринку після процедури «великого банківського очищення».
Тому якими могли би бути прогнози? Вони доволі прості й очевидні: НБУ і далі продовжуватиме свою чистку, причому найменші шанси вилетіти з ринку матимуть, із зрозумілих причин, державні та великі іноземні банки. Чи може Україна дозволити собі «вичистити» останню категорію від банків з російським капіталом? Так, може. Чи матимуть при цьому місце втрати, як політичні, так і економічні? Так, але не критичні. На відміну від довгострокових вигід, які несе у собі фінансова та економічна незалежність від країни-агресора.
Не будьмо такими полохливими, панове. У світі поважають послідовних та впевнених у собі, а не улесливих і запопадливих. І не забуваймо, що сам факт наявності російського бізнесу в Україні через три роки після початку війни ставить під сумнів всі наші твердження про те, що це дійсно війна.