Рівно сім років тому – 21 квітня 2010 р. – Янукович від імені України підписав так звані Харківські угоди, якими Україна дозволила перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України ще на 25 років.
Безсумнівним є те, що ці угоди були підписані виключно в інтересах Росії, оскільки у 2010 р. у їх підписанні не було жодної юридичної необхідності. Річ у тім, що за попередніми аналогічними угодами 1997 р. ЧФ РФ мав залишатися на території України до 28 травня 2017 р., а дія Харківських угод починається лише через місяць – з 28 травня 2017 р.
Очевидним є й те, що вказані угоди зіграли свою роль в анексії Росією частини української території – Криму. Треба розуміти, що захоплення Криму (на відміну від окупованої російською армією частини Донбасу) було для Росії стратегічно важливим з огляду на геополітичне розташування півострова. І до цього Росія планомірно йшла, а тому їй було принципово необхідним відразу після приходу Януковича до влади закріпити на десятиліття вперед свою військову присутність у Криму.
27 квітня 2010 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про ратифікацію Угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України». Таким чином наразі в Україні діє закон України, який дозволяє перебування в Україні збройних сил Росії на даний час і ще упродовж 25 років.
Разом з тим Росія не лише анексувала Крим, але й з весни 2014 р. веде війну проти України. Те, що Росія є державою-агресором, політично і юридично визнано вищими органами державної влади України, міжнародними організаціями, провідними державами світу.
Ситуація, за якої Україна юридично дозволяє перебування на своїй території військ держави-агресора, видається ненормальною. Як відомо, Росія відразу після захоплення Криму (31 березня 2014 р.) в односторонньому порядку денонсувала усі угоди з Україною про базування ЧФ РФ на території України. Логіка Росії зрозуміла – вона вважає Крим «своїм», а тому не бачить жодного сенсу в цих угодах.
А якою є логіка України стосовно збереження дії угод щодо перебування російських військ на нашій території до 2042 р.? Адже наявність такого закону – це юридична легітимізація з боку України перебування ЧФ РФ в українському Криму. Тоді чому Україна зберігає статус-кво цих угод і що відбудеться, якщо цей закон Україною буде скасовано, а вказані угоди денонсовані? Чи є вагомі політичні, юридичні та інші аргументи для юридичного (бо фактично вони не діють) збереження зазначених угод?
Особисто я (як і багато співвітчизників) не маю однозначної відповіді на ці питання. А тому вважаю, що вище політичне керівництво України має пояснити своєму народу доцільність збереження чинності вказаних угод, які під час російсько-української війни дозволяють перебування військ держави-агресора на території нашої країни.
Адже збереження з боку України цих угод може виявитися всього-на-всього наслідком політичної гри та справжніх (а не декларованих «на люди») стосунків, які існують між політичним керівництвом України та Росії, про які мені неодноразово доводилось писати?