Що далі? Це питання висить у повітрі, на його тлі відбуваються угоди, ведуться дискусії і розробляються «стратегії-2020».
Незважаючи на різноманітність сценаріїв, відповідь невблаганна - дива не станеться. Які перспективи можуть бути у держави з архаїчними інституціями, сировинною економікою, всюдисущою корупцією, незахищеною власністю, продажними судами, «зґвалтованими» виборами, аморальною владою і байдужим суспільством? Експерти розходяться лише в термінах і подробицях: тліюче розповзання або блискавичний розпад. Є й годинниковий механізм, що відраховує час до настання моменту істини, - ціна на нафту.
Я майже впевнений, що Росія не проіснує в нинішніх кордонах до 2020 р. Це не ліберальна страшилка або псевдопатріотична спекуляція, а неминучий наслідок політики останнього десятиліття. Зауважу в дужках для «патріотів», що мета цієї статті - не підштовхування до сепаратизму, екстремізму і сіоністської змови. Це радше сто перша спроба вдарити у дзвони з надією звернути увагу суспільства на рятівні сценарії, тим більше що ці методи є випробуваними. Достатньо поглянути на Грузію.
Нинішній тривожний настрій змусив мене згадати про есей молодого радянського дисидента Андрєя Амальріка «Чи проіснує Радянський Союз до 1984 року», що з’явився понад 40 років тому. Доморослого пророка, як водиться, заарештували і відправили до таборів. Хтось з рідкісних читачів визнав автора божевільним, хтось - фантастом. Есей він писав у 1969-му, поширювали його у 1970-і. Епоха видавалася втіленням стабільності, але автор, як ми знаємо, помилився у прогнозі лише на сім років.
Ось як виглядав аналіз Амальріка: «Регенерація бюрократичної еліти відбувалася бюрократичним шляхом відбору найбільш слухняних і виконавчих. Цей бюрократичний «протиприродний відбір» найбільш слухняних до старої бюрократії, витіснення з правлячої касти найсміливіших і найсамостійніших породжував з кожним разом дедалі слабше і нерішучіше нове покоління бюрократичної еліти. Звикнувши беззаперечно підкорятися і не розмірковувати, щоб прийти до влади, бюрократи, нарешті отримавши владу, чудово вміють її утримувати в своїх руках, але зовсім не вміють нею користуватися <...> Здається, ми вже досягли тієї мертвої точки, коли поняття влади не пов’язують ані з доктриною, ані з особистістю вождя, ані з традицією, а тільки з владою як такою: за жодною державною інституцією або посадою не стоїть нічого, окрім свідомості того, що ця посада - необхідна частина сформованої системи. Природно, що єдиною метою подібного режиму має бути самозбереження. Його гасло: не чіпайте нас, і ми вас не чіпатимемо. Його мета: нехай все буде, як було».
Приміряючи сказане до нашої дійсності, можна скорегувати лише тезу про те, що бюрократи не вміють користуватися владою. Сьогодні вміють. Щоправда, виключно з особистою метою. Нині Путін, як колись Брєжнєв, став заручником створеної ним самим ситуації. Навіть якщо раптом на хвилину припустити, що він захоче піти або радикально змінити систему, зробити це йому не дадуть. Він став прапором елітних груп, які вважають державу своєю власністю. Розлучившись з формальним титулом гаранта Конституції, він набув неформальний - гаранта корупції. Збереження путінської еліти при владі до 2020 р. може стати однією з головних причин розпаду країни. Справа навіть не в тому, що корумпована бюрократія не здатна на економічні та політичні реформи. Вона взагалі не в стані пропускати ніякі сигнали, включаючи команди згори. Всілякі добрі наміри влади, якби раптом такі з’явилися, загрузнуть в ній, як сокира у тісті. Як годинник працюють лише схеми всеросійського «розпилу».
А що ж суспільство? Знову процитую Амальріка: «Систематичне усунення з життя суспільства найбільш незалежних і активних його членів, що проводилося десятиліттями, наклало відбиток сірості та посередності на всі верстви суспільства - і це не могло не відбитися на середньому класі, що наново формувався». Народ, як і раніше не пов’язує себе з владою і не намагається на неї впливати. Народ як і раніше не ходить на вибори, забуваючи про своє право вибору. Люди динамічно засвоїли сучасні стандарти споживання, але не поведінки. Громадянську активність приспали відносним матеріальним добробутом. Але коли впаде достаток, прокинеться громадянська агресія. Передбачивши з точністю до подробиць майбутнє країни, автор пророчої праці не вгадав лише джерело «останньої краплі», яка звалила колос під назвою СРСР з його глиняних ніг. Андрєй Амальрік недооцінив економічний чинник. Тим неминучіше звучать нині передбачення 40-річної давнини.
Будь-який студент економічного факультету назве десяток чинників, що несуть в собі загрозу розпаду. Серед них - сировинна залежність, низька продуктивність праці, надмірна централізація влади, неефективний, корумпований і роздутий держапарат, продажний і залежний суд, фактична відсутність інституцій громадянського суспільства, технологічна відсталість, інвестиційна непривабливість, що породжує порочне коло бідності в більшості регіонів, відсутність національної та демографічної політики, а також довгострокової стратегії розвитку, втеча мізків і капіталів з країни.
Знайомий індійський підприємець нещодавно нарікав, що за 10 років перебування в Росії у нього не залишилося російських друзів - всі виїхали. Згідно зі статистикою, близько півтора мільйонів успішних і підприємливих людей виїхали з країни за роки її незалежності.
Схематично сценарій кризи вже не раз було озвучено. Бюджет зверстаний за ціни $125 за барель. Падіння нижче $90 означатиме початок великих проблем. Стабілізаційний фонд розтягне бюджетну агонію на рік-два. Неминуче згортання соціальних програм породить невдоволення залежних від держави верств суспільства.
Економічно самодостатні регіони почнуть м’яко відповзати від центру. Подальший сценарій залежить від збігу обставин і темпераменту регіональних лідерів. Влада відповість посиленням реакції. Але сита й багата влада - поганий диктатор. Логічніше буде скористатися запасними аеродромами. «Можна уявити собі алегоричну картинку: одна людина стоїть в напруженій позі, піднявши руки вгору, а інша в настільки ж напруженій позі, вперши їй автомат у живіт. Звичайно, занадто довго вони так не простоять: і друга втомиться і трохи опустить автомат, і перша скористається цим, щоб трошки опустити руки і трохи розім’ятися. Але якщо вважати «лібералізацію», що триває зараз, не оновленням, а старінням режиму, то її логічним результатом буде його смерть, за якою настане анархія» (теж Амальрік).
Чи можна уявити, що Кремль все-таки спробує щось змінити найближчим часом? Враховуючи, що не для всіх представників політичної еліти зміни означають політичне самогубство, мінімальний шанс такого розвитку подій є. Навіть декларація про твердий намір зміцнити громадянські та ринкові інституції здатна стати позитивним сигналом і привести до прискорення економічного зростання. Уявімо, що політична конкуренція буде негласно схвалена згори вже на найближчих виборах, що буде дано сигнал на невтручання у виборчу кампанію і чесний підрахунок голосів. Тоді і в країни, і в популярних політиків з’явиться шанс.
Але поки що Кремль надсилає інші сигнали: створює дивні об’єднання, намагається вмикати ліберальну риторику, не забуваючи «грати м’язами». Але ці спроби демонстрації сили вже нікого не можуть обдурити. Кілька років тому мій друг повернувся з невеликої лівоорієнтованої латиноамериканської країни, де консультував місцевих політиків. Один із сенаторів на урядовій презентації демонстрував телевізійний ролик, в якому собакам відрубували голови зі словами: «Так ми чинимо з ворогами революції». Зауважу, що професіонали політичного консалтингу - люди з рідкісним самоконтролем. Коли дар мови повернувся до мого друга, він запитав: «Чи не занадто сміливо з мого боку поцікавитись, як подібна телереклама позначиться на інвестиційній привабливості країни?» - «Сміливо», - відповів політик.
Ми підійшли до такої межі нашої історії, що тільки криза здатна викликати справжні зміни. А коли відбувається криза, заходи, які будуть вжиті, залежать від наявних ідей та цінностей. Мені здається, що основне завдання мислячих і небайдужих людей - розробляти альтернативи нинішній політиці і тримати їх напоготові. Поки політично неможливе не стане політично неминучим.
Сєрґєй Пєтров - депутат Державної Думи, фракція "Справедлива Росія", засновник групи компаній "Рольф"
Автор: Сєрґєй Пєтров [Сергей Петров]
Назва оригіналу: Просуществует ли РФ до 2020 года
Джерело: Ведомости, 01.08.2011
Зреферував Омелян Радимський