Майже п'ятнадцять років після ухвалення у 1996 році Конституції України, яка передбачила можливість усунення з поста Президента держави у порядку імпічменту не виникало питань про необхідність прийняття спеціального закону, яким би врегульовувалась процедура його здійснення. Аж допоки нинішній очільник Кабміну (тоді щоправда, в іншій іпостасі) не прорік ідею про нагальну потребу розробки й ухвалення такого закону.
Надалі все пішло, за відомим сценарієм, коли кожна «поважаюча» себе політична сила, йдучи на вибори декларувала свою участь у розробці та прийнятті Закону «Про імпічмент Президента України».
Усе це сприймалося як своєрідна гарантія успіху у виборчих перегонах. Проекти закону «посипались» до парламенту і вже сьогодні є зареєстрованих декілька варіантів. Залишилось лише розглянути якийсь з них та ухвалити.
Однак не все тут так просто як видається на перший погляд. Проблема полягає у тому, а чи потрібен Україні взагалі такий закон? Чи не суперечитиме його ухвалення Конституції України?
Насправді відповіді на поставлені запитання містяться у самій Конституції. Отже :
1. Імпічмент або інакше – суд над Президентом за вчинення ним державної зради або іншого злочину це – виключна прерогатива Верховної Ради України як єдиного законодавчого органу влади в державі. Повноваження цього органу виписані лише у Конституції України (ст. 85). Тобто, жодним іншим законодавчим актом не можна передбачити якихось додаткових повноважень для неї.
2. Ст. 92 Конституції України подаючи перелік напрямків функціонування держави, які визначаються та встановлюються виключно законами України не містить вимоги про врегулювання процедури усунення з поста Президента України спеціальним законом. Пункт 21-й цієї статті, де йдеться про «організацію і порядок діяльності Верховної Ради» реалізований ухваленням Закону про Регламент Верховної Ради України.
3. Що стосується самої процедури імпічменту, яка власне й повинна стати предметом врегулювання на думку ініціаторів майбутнього закону, то вже згадувана ст. 85 Основного Закону у п. 10-му вказує, що до повноважень Верховної Ради належить «усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 цієї Конституції.»
Тобто бланкетність конституційної норми обмежується рамками Основного Закону і вона не вимагає ухвалення для цього спеціального закону, на відміну від інших випадків (див. ст. 136 ч. ІV, ст. 140 ч. ІІ, ст. 153 і т.п.)
4. Сама процедура (порядок) імпічменту Президента чітко визначена у ст. 111 Конституції України. ЇЇ умовно можна поділити на п’ять взаємопов’язаних стадій. Зокрема:
- Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.
- Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі.
- Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України.
- За наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України.
- Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину.
Не важко переконатись, що жодного іншого закону в якому могли б міститись якісь інші правила для додаткового врегулювання порядку проведення імпічменту Президента України не потрібно.
Діяльність тимчасових слідчих комісій Верховної ради врегульована у її Регламенті, а «спеціальні прокурори і слідчі» знають свої повноваження згідно з законом Про прокуратуру, так само, як надання висновків Конституційним і Верховним судами не є проблемою для останніх.
Як бачимо, відповіді на обидва запитання містяться безпосередньо у Конституції України. Щоб їх не зауважити, потрібно мати неабияку «політичну короткозорість», або не хотіти цього побачити.
Тобто ніякого закону про усунення Президента України з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту не варто приймати. Такий закон вже є. Немає тільки політичної волі, аби його застосувати.
Чи є підстави для його застосування? То вже інше питання.