Про місце письменників в сучасній українській політиці можна писати окрему книгу. Об'єктивний дослідник знайде там і величезну жертовність, і силу слова, сильнішого за зброю й, очевидно певну наївність, корисливість та відверту кон’юнктурщину.
Письменники у нас – не просто майстри слова. Їх завжди сприймали як Совість нації, пульсуючий нерв, який передавав художніми образами проблеми та болі свого народу.
Були серед них, на жаль, і такі, що свій природний дар розміняли на престижні премії, титули та нагороди, були обласкані владою. Однак їм ніколи так і не судилося стати народними письменниками, слугами народу, а не можновладців.
Бог їм за це суддя! Кожен вибирає свій власний шлях, відповідно до отриманого виховання та сумління. Однак, коли маліє й вивітрюється ”сіль народу” неминуче деградує й сам народ!
У нинішній ситуації – частина письменників успішно приміряли на себе лаштунки партійних пропагандистів з усіма канонами партійної літератури – інші відцуралися політики як справи брудної та недостойної. Їх місце швиденько посіли зірки естради, спортсмени, бізнесмени, скандальні журналісти та інші, не надто обтяжені докорами сумління.
Українська політика перетворилася у торговище, де все має свою ціну, де на зміну цінностям прийшли бренди, а авторитету, який заробляється усім попереднім життям – рейтинги. Гроші та продовольчі пайки, витягнуті переважно з кишень тих же виборців - стали основним індикатором популярності кандидата.
І ось на тлі цієї повної моральної деградації української політики відомий український письменник Василь Шкляр – лауреат літературної премії імені Тараса Шевченка, від якої відмовився у знак протесту проти антиукраїнської політики міністра освіти Д. Табачника – оголошує про свій намір йти в політику.
Робить це, не домовляючись про місце в прохідній п'ятірці партійних команд і не випрошуючи собі статусу ”єдиного кандидата” – а йде звичайним самовисунцем, пропонуючи себе й свої цінності як реальну альтернативу партійним інтересам та Мамоні.
Ставлення до незалежного кандидата Василя Шкляра – лакмусовий папірець морального стану сучасного українського суспільства, його політичних лідерів та політичних сил, а передовсім пересічних громадян.
Бо попри усю заданість буття – у людини завжди залишається право вибору – (хоча б морального) – питання лише в тім кого вона обирає - Ісуса чи Варраву