Якість функціонування публічної влади визначається як рисами інститутів, які її реалізують, так і людьми, які їх представляють. Цю ідею яскраво проілюстрував К. Поппер: “Інститути, - писав він, - як фортеці: їх потрібно добре спроектувати та заселити”.
Людський фактор суттєво впливає на діяльність навіть “добре спроектованих” інститутів публічної влади. В сучасних демократичних державах “якість” тих, що забезпечують функціонування інститутів публічної влади гарантується насамперед добросовісною та відкритою політичною конкуренцією під час виборчої кампанії та після неї та громадянським контролем над діяльністю органів публічної влади.
Якщо політична конкуренція сприяє періодичній змінюваності влади, то громадянський контроль сприяє очищенню публічної влади усіх рівнів від недобросовісних та некомпетентних осіб.
Характер формування публічної влади значною мірою залежить від типу політичного режиму який вона обслуговує. Тоталітарний та авторитарний режими формують публічну владу засновану на принципі особистої відданості та лояльності. Відсутність механізмів громадського контролю над владою робить її корумпованою. Корупція пронизує усі сфери функціонування влади. Вона стає “раковою пухлиною” суспільства від якої потерпають усі його мешканці.
Між тим самі носії публічної влади все більше віддаляються від людей й перетворюються в окрему, самодостатню, відносно відособлену соціальну групу. Цю пануючу верству М. Восленський називав “номенклатурою”, а М. Джілас – “новим класом”. Причому цікаво, що перший дослідив цей соціальний феномен на прикладі СРСР, а другий – СФРЮ. Подібні тенденції мали місце і в інших державах Центральної та Східної Європи.
Описуючи таку публічну владу М. Джілас зазначав: “У ній формуються неприступні кола, замкнуті на політичних вождів та інстанції. Уся політика зводиться до тертя всередині цих груп, де процвітає кумівство та клановість”. А М. Восленський акцентує на тому, що єдиною цінністю для номенклатури є влада, номенклатурщик – це “фанат влади” заради якої він готовий “йти по трупах”.
Саме так і представники публічної влади й стали основою існування та поширення корупції. Сьогодні всупереч поширюваному твердженню про відсутність корупції в СРСР саме її все проникне існування стало однією з причин його краху. Як свідчить колишній секретар ЦК КПРС О. Яковлєв “корупція, обман, дезінформація, кумівство, хабарництво, казнокрадство тою чи іншою мірою вразили майже всю номенклатуру”.
Таким чином у рамках тоталітарного радянського режиму сформувалась публічна влада, яка своє суспільне становище використала для задоволення не публічних, а власних матеріальних інтересів. Й основним інструментом цього стала тотальна корупція!Саме неправомірне використання ресурсу влади з метою власного збагачення є інституційним механізмом корупції!
Розпад Радянського Союзу, на жаль, не зруйнував, а лише модифікував існуючу раніше систему формування публічної влади, а її супутниця – корупція, в умовах панування товарно-грошових відносин, розквітла досі небаченим цвітом. В умовах відсутності дієвого громадянського контролю за владою вона швидко набрала авторитарно-клептократичного вигляду.
Тепер аби побороти корупцію потрібна не просто кампанія боротьби з окремими її носіями, а демонтаж існуючої системи публічної влади як першопричини існування корупції. Цивілізованим методом такого очищення влади є її люстрація!
Ілюстрація та імітація люстрації
У ХХ ст. застосування люстрації, яка приводить до очищення органів публічної влади від корумпованого правління попередніх тоталітарних та авторитарних режимів, почалося з денацифікації Німеччини після закінчення Другої світової війни за рішенням Потсдамської конференції 1945 р. Люстрація проводилася і в 90-ті рр. в посткомуністичних країнах Центральної та Східної Європи після т.зв. “вільветових” революцій. Застосовується люстрація і в наші дні.
Так, 5 травня 2013 р. у Лівії був прийнятий закон про люстрацію, який забороняв високопосадовцям режиму М. Каддафі займати посади у нових органах влади. А 31 травня того ж року парламентом Грузії після т.зв. “революції гвоздик” була прийнята “Хартія свободи”, яка встановлювала норми люстрації стосовно колишніх посадових осіб КПРС та співробітників спецслужб СРСР. Закон про люстрацію розглядається нині і в Тунісі.
В Естонії після виходу з СРСР мала місце т.зв “національно-державна” люстрація шляхом законодавчого регулювання громадянства. В 1992 р. тут був прийнятий Закон про громадянство 1938 р. в результаті якого значна частина некорінного населення стали “іноземцями” й могли отримати громадянство лише після проходження процедури натуралізації. Така політика була продовжена прийнятим в 1993 р. Законом про іноземців і в 1995 р. – новим Законом про громадянство та Законом про мову.
Таким чином за допомогою цієї не найдемократичнішої процедури значна кількість колишньої партійно-господарської номенклатури, що управляла Естонією при комуністичному режимі попала в категорію “осіб з невизначеним громадянством”, позбавлених права займатися політичною діяльністю й обіймати посади в органах публічної влади. За підрахунками Департаменту громадянства і міграції в 1992 р. 32 % всього населення Естонії складали “особи з невизначеним громадянством”.
Проведені дослідження встановили, що існує тісна залежність між рівнем корупції та процедурою люстрації (Див. Програму “Научный фонд НИУ ВШЭ” (2013-2014 гг.) проект № 12-01-0150). Зіставлення індексів корупції в окремих країнах дало підстави вченим зробити висновок про те, що “люстрація після зміни тоталітарних та авторитарних режимів, основою функціонування яких є корупція, сприяє очищенню публічної влади від носіїв корупційних відносин та практик управління державою і є сприятливою точкою відліку для наступної реалізації комплексу необхідних для протидії корупції інституційних заходів”.
Звичайно, люстрація не є панацеєю від корупції, але без неї боротися з останньою в умовах суспільної трансформації – неможливо!Затягування процесу прийняття Закону про очищення влади (люстрацію), апеляція до політичних виборів як механізму люстрації лише імітують боротьбу з корупцією – яка стала однією з найсерйозніших загроз національній безпеці України. Кому це вигідно – не важко здогадатися!