Кілька днів тому СБУ провела операцію із затримання підозрюваних у нападі на ветерана АТО. Їхні фото і навіть фото сторінки паспорта одного з них миттєво опинилися у пресі. Щоправда, як з’ясувалося, більшість цих людей до нападу – непричетна, в них алібі. Але тепер їхні життя під загрозою. Зайве й казати, що зливати ЗМІ особисті дані підозрюваних – ознака непрофесійності, яка в умовах ворожої аґресії проти України може коштувати занадто дорого.
Звісно, йдеться тут не лише про СБУ, хоча про СБУ передусім. Пригадуєте «луганську терористку» Анастасію Коваленко, котру СБУ затримала ще в грудні 2014 року? Буцімто жінка везла бомбу в рейсовому автобусі «Луганськ-Київ», потім їхала з нею у столичному метро, потім ночувала в багатоквартирному будинку, наступного дня знов везла пекельну машинку в міському транспорті – і лише тоді була затримана працівниками СБУ, котрі стверджували, що «вели» жінку з бомбою від самого Луганська. Досі ніхто не відповів на запитання: якщо працівники СБУ знали, що Анастасія везе саморобну бомбу, то як вони могли бути впевненими, що пристрій не вибухне в автобусі чи у вагоні метро? Хто б відповідав за можливу загибель сотень цивільних (нагадаю: йшлося про три кілограми вибухівки)?
А справа Коваленко розвивалася дуже цікаво. Вона сиділа в СІЗО, а преса повідомляла, що «уже півроку слухання справи постійно переносять через те, що свідки, більшість із яких представники СБУ, не з'являються на слухання». Влітку 2017 року її просто… відпустили! Так, буцімто терористку, яка, за версією СБУ, буцімто хотіла вбити сотні українців, просто відпускають через два з половиною роки – бо працівники СБУ не бажають довести її провину.
Я навіть не буду робити якісь висновки чи пропонувати версії – ви самі зможете зробити це не гірше за мене. Зазначу лише, що звільнення «терористки» (за версією СБУ) сенсацією не стало. Власне, мало хто його помітив.
Інший відомий «подвиг» Служби безпеки – це переслідування майнерів і навіть просто власників криптовалюти, якою буцімто фінансують «ДНР» і «ЛНР». Чому мешканці Києва майнять криптовалюту для «ДНР» (хоча точно так само це можна робити в Ростові, Норильську чи в тому ж Донецьку) вартові нашої безпеки не пояснили. А от коштовна криптовалюта у її власників зникла. Чи можемо ми підозрювати, що співробітники СБУ використовують терористів «ДНР» і «ЛНР» як опудало, яким прикривають власні протизаконні дії? І чи варто очікувати, що у населення будуть конфісковувати долари – бо точно такими ж доларами фінансують бойовиків терористичних структур в ОРДЛО?
Або зовсім інший приклад. Сумнозвісний пропускний режим з ОРДЛО на підконтрольні території. Він незручний передусім для мирних мешканців, в той час як терористи спокійно знаходять «дірочки» в цьому режимі, а весь Донецьк обвішаний оголошеннями про «допомогу» в одержанні перепусток. Кому він потрібен, окрім бюрократів, котрі заробляють на появі посеред України лінії фронту?
Зрештою, кожен сам може згадати чимало історій про нашу спецслужбу, які вже неодноразово потрапляли до ЗМІ. І мені якось дуже дивно, що на неї звертають так мало уваги.
У сучасному світі відбувається дуже мало «класичних» війн. Найпопулярнішим типом війни є громадянська війна зі зовнішнім втручанням – найвідомішим прикладом є війна в Сирії, перед тим – в Лівії. Сценарій такої війни простий: спочатку виникає вогнище спротиву центральному уряду, потім уряд застосовує силу, а вогнище розповзається, і до конфлікту долучаються іноземні «гравці». Щось схоже Путін намагався зробити і в Україні (від Харкова до Одеси), але вогнище розгоралося слабко, тому зрештою довелося підкріплювати внутрішньоукраїнську складову величезною кількістю воєнних спеціалістів та техніки з Росії.
В умовах такого типу війни основну роль відіграє не стільки армія (коли доходить до армії – зазвичай уже надто пізно), скільки спецслужби. Саме вони повинні унеможливити створення вогнищ спротиву центральній владі, з яких і починається така типова сучасна війна. Скажімо, СБУ в Криму не зробила практично нічого, щоб попередити російську агресію і розробити реалістичний план спротиву їй. Понад те: більшість працівників СБУ залишилися працювати в окупаційних структурах. Після окупації Криму Росією на підконтрольну Україні територію переїхало лише 217 із 1619 співробітників Служби безпеки України. Цілком можна припустити, що в інших областях «службисти» були не набагато патріотичнішими: це ж все-таки доволі закрити структура з іще радянськими традиціями.
А тепер – увага, питання: чи чули ми про докорінні реформи у Службі безпеки? Про тотальну чистку проросійських кадрів? Ні. І не почуємо: це ж спецслужба, там все дуже таємно. Ми лише час від часу бачимо наслідки роботи цієї спецслужби – і вони натякають, що жодних якісних змін всередині неї з 2013 року не відбулося.
«А як же терористичні акти, точніше їх відсутність?» – спитає хтось із читачів. Відсутність вибухів на вулицях українських міст не означає, що СБУ їх попереджує. Вона означає, що ці вибухи в нинішній ситуації не вигідні Путіну. Поміркуйте: хіба є вірогідність, що внаслідок вибухів українці оберуть більш проросійську владу, ніж зараз? А от реакція Заходу на такі акти буде неминучою – нові санкції. Тому і не поспішає Путін з терористичними актами. Вірогідна атака Савченко і Рубана на Верховну Раду (без огляду на те, наскільки реалістично це все планувалося) явно не узгоджувалася з керівництвом ФСБ, бо інакше боєприпаси б не віз особисто Рубан через блокпости. На нашому східному кордоні, на жаль, є достатньо відповідних «дірок».
Наголошу: я особисто не знаю жодних подробиць діяльності Служби безпеки України, але віра в те, що там є хоча б половина патріотичних «антисовєтчиків» видається великою наївністю. Ще вчора, за часів Януковича СБУ тісно співпрацювала з ФСБ, а тепер ті самі люди буцімто воюють зі своїми вчорашніми колегами. Правдоподібно?
І на тлі зростання ролі спецслужб у всіх розвинених державах видається дивним те, що про реформу СБУ у нас особливо й не говорить ніхто. Так, ніби там вже сидять не ті самі «специ», які переслідували учасників Євромайдану і «зливали» окупантам Крим та Донбас. Тобто говорять про реформу поліції, реформу судів – а от СБУ… Ах, так там же архіви розсекретили. Величезний крок, можна спати спокійно.
1991 року ми вже дозволили КДБ УРСР в повному складі перетворитися на СБУ. Тепер дозволяємо старій СБУ залишатися такою, як вона є. Чим це може скінчитися – нехай кожен спробує уявити самостійно.
Скажу насамкінець головне: основа захонослухняності в державі, а отже й розвитку держави – це довіра громадянина до державних структур. Чи може українець довіряти своїм українським судам, поліції, спецслужбам, чиновникам? До кого ми ближчі за рівнем такої довіри – до Росії чи до Словаччини з Польщею? Відповідати не буду. Самі розумієте.