На п’ятому році великої війни Україна дедалі частіше стикається з темою, яка ще кілька років тому здавалася майже табуйованою – трудові мігранти. У соцмережах з’являються меми про «майбутню Індію в Україні», жарти про завезення пакистанців, а відео з іноземцями-працівниками набирають тисячі переглядів та коментарів.
Для частини українців це виглядає як ознака того, що держава вже змирилася: мільйони своїх громадян не повернуться з-за кордону. Для інших – як початок неминучої трансформації країни.
Але чи справді Україні доведеться масово залучати мігрантів? Чи загрожує це українській ідентичності? І чи не є ця дискусія значно більшою, ніж просто розмова про робочу силу?
Про це ZAXID.NET поговорив із кандидатом економічних наук, завідувачем відділу міграції, Інституту демографії та досліджень якості життя імені Михайла Птухи НАН України Олексієм Позняком.
«Криза була ще до війни»
За словами Олексія Позняка, демографічні процеси в Україні вже давно вийшли за межі звичайного погіршення статистики.
«Це щось перехідне між кризою та катастрофою», – каже він.
За його словами, остаточно те, наскільки глибокими будуть наслідки для країни, залежить від двох речей: тривалості війни та кількості українців, які повернуться додому після її завершення.
«Чи буде перехід до катастрофи – залежить від того, як довго триватиме війна і яка частка біженців повернеться в Україну», – пояснює він.
Втім, головне, на чому наголошує Позняк: демографічні проблеми в Україні не почалися у 2022 році.
Населення старішало ще задовго до повномасштабного вторгнення. Народжуваність падала. Молоді люди виїжджали за кордон. А співвідношення між людьми, які працюють і сплачують податки, та тими, хто залежить від пенсійної системи й соціальної допомоги, поступово погіршувалося.
«Велика війна лише прискорила процеси, які й без того вже тривали. Не поступового, як це прогнозувалося раніше, а з різкої зміни ситуації», – говорить демограф.
«Робочої сили не вистачає – це вже доконаний факт»
Для України проблема нестачі людей – це вже не теоретична демографічна дискусія і не абстрактні прогнози на десятиліття вперед. Український бізнес дедалі частіше говорить про кадровий голод. Особливо це стосується будівництва, логістики, промисловості, громадського транспорту, комунальної сфери.
Частина чоловіків мобілізована. Частина людей виїхала за кордон. Частина підприємств релокувалася. А ще частина українців просто фізично та психологічно виснажена на п’ятий рік великої війни. На цьому тлі Україна поступово входить у ситуацію, в якій економіка починає впиратися не лише у гроші чи безпекові ризики, а банально в нестачу людей.
Позняк наголошує: українські демографи попереджали про це ще задовго до повномасштабного вторгнення. Проблема полягала не лише у скороченні населення, а й у зміні самої структури суспільства.
Людей працездатного віку ставало менше. А людей старшого віку – більше. Тобто з кожним роком зростало навантаження на тих, хто працює і сплачує податки.
«Ми давно прогнозували погіршення співвідношення між тими контингентами, які працюють і платять податки, і тими, хто є бенефіціарами пенсійної системи та соціального захисту», – каже демограф.
За його словами, війна просто різко прискорила ці процеси. І саме через це тема мігрантів починає переходити з категорії політичних страшилок у категорію економічної реальності. Адже питання тепер звучить не лише як «чи хочемо ми бачити мігрантів в Україні», а «хто фізично буде працювати в цій країні через 5–10 років».
«Те, що робочої сили не вистачає – це вже доконаний факт», – наголошує Олексій Позняк і додає, що проблема лише поглиблюватиметься. Особливо – якщо після завершення війни в країну справді почнуть надходити великі інвестиції на відбудову.
«Ми сподіваємося, що обіцянки щодо інвестицій будуть виконані. І тоді буде більший сплеск попиту на робочу силу», – каже Позняк.
Саме тому тема міграції, яка ще кілька років тому сприймалася як щось далеке, поступово стає для України практичним питанням виживання економіки.
Хто буде відбудовувати країну
За словами демографа, держава зараз фактично має три сценарії. Перший – активніше залучати до економіки тих українців, які наразі не працюють. Другий – намагатися повернути людей з-за кордону. Третій – поступово залучати трудових мігрантів.
Втім, Позняк наголошує: навіть якщо частина українських біженців повернеться, цього все одно може бути недостатньо.
«Ми маємо бути свідомими, що цих контингентів не вистачить, щоб закрити всі прогалини», – каже він.
Особливо це стосується повоєнної відбудови, яка вимагатиме величезної кількості фізичної праці. При цьому демограф стверджує: наразі Україна ще не перебуває в ситуації, коли їй терміново потрібні мільйони працівників з-за кордону. Частково тому, що сама економіка через війну працює не на повну потужність. Частково – через втрату промислових регіонів, де традиційно була висока потреба у великій кількості фізичної праці.
Крім того, Олексій Позняк звертає увагу ще на один фактор – розвиток роботизації.
«Те, що зараз активно розвивається у військовій сфері, після війни можна буде переносити й у цивільну», – пояснює він.
Але навіть із урахуванням автоматизації питання дефіциту людей нікуди не зникне.
Чому українців так лякає тема мігрантів
Попри те, що великих масштабів трудової міграції в Україні зараз ще немає, сама тема викликає непропорційно сильну реакцію. Соцмережі переповнені мемами та ксенофобськими дописами про майбутні шлюби з індусами, жартами про завезення пакистанців та страхами, що українці можуть стати меншістю у власній країні.
Позняк вважає, що така реакція виникла невипадково.
«Я схиляюсь до думки, що ворог попрацював із цією темою», – каже він і додає, що міграція – одна з найпростіших тем для маніпуляцій особливо в країні, яка переживає війну, колективну травму і загальну втому.
Страх перед чужими у таких умовах дуже легко підсилюється – тим паче коли суспільство живе у стані постійної тривоги.
Втім демограф не погоджується із тезою, що Україна є глибоко нетолерантною державою. Навпаки – каже, що дослідження показують доволі високий рівень відкритості, особливо серед молоді.
Позняк згадує, що Інститут демографії проводив опитування студентів, які проводили ще до великої війни – результати показували: молоді люди значно толерантніші до іноземців, ніж старше покоління. Причому навіть ті студенти, які не мали прямого контакту з мігрантами.
«Ксенофобів насправді не так багато. Просто їх добре чути», – стверджує фахівець.
За словами демографа, проблема ще й у тому, що поміркована більшість переважно мовчить: «Тисяча людей, які мовчать, тихіші, ніж дві-три людини, які кричать».
Він переконаний, що саме тому держава має не ігнорувати суспільний страх, а пояснювати людям, що відбувається. Бо зараз значна частина українців отримує інформацію про міграцію переважно через меми, чутки та емоційний контент у соцмережах. А це створює викривлене відчуття масштабу проблеми.
«Треба комунікувати з суспільством. Це теж частина міграційної політики», – наголошує демограф.
«Найгірший сценарій – великі анклави»
Судячи з реакцій у соцмережах, один із страхів українців – поява в країні закритих етнічних районів за прикладом окремих міст Західної Європи. Позняк визнає: такий ризик справді може існувати, але насамперед у разі непродуманої міграційної політики.
«Не можна зразу залучати дуже великі контингенти мігрантів. Особливо з однієї країни. Великі групи людей зі спільним походженням часто не інтегруються у суспільство. Тоді виникають анклави, гетто, які живуть за своїми правилами», – наголошує він.
Саме тому, на його думку, Україна має робити ставку на поступову й контрольовану міграцію без домінування однієї національності, щоб уникнути створення великих ізольованих груп.
«Якщо мігранти будуть із різних країн і в невеликих кількостях – вони інтегруватимуться швидше», – каже Позняк.
Він нагадує: країни Західної Європи вже самі визнали, що політика мультикультуралізму в багатьох випадках не спрацювала.
«За кордоном прийшли до висновку, що мігранти мають інтегруватися, а не жити окремими групами», – стверджує демограф.
Плюси і мінуси: що мігранти можуть дати Україні і які ризики несуть
Олексій Позняк наголошує, що міграцію не можна розглядати лише як загрозу або лише як порятунок. Як і будь-яке масштабне суспільне явище, вона має і позитивні, і негативні сторони. Серед головних ризиків демограф називає проблеми співжиття між різними групами населення.
«Основна негативна сторона – це проблеми співжиття між корінним населенням і мігрантами, якщо не вдасться їх інтегрувати», – каже він.
За словами фахівця, мова не йде про те, що люди з інших країн мають повністю відмовлятися від власної культури чи традицій. Але вони не повинні жити повністю ізольовано від українського суспільства.
«Нехай святкують свої свята, але нехай і не ігнорують загальнонаціональні», – пояснює демограф.
Саме тому, на його думку, ключовим питанням стане не просто кількість мігрантів, а те, наскільки успішно Україна зможе їх інтегрувати. Втім, поряд із ризиками Позняк бачить і очевидні плюси: насамперед – економічні.
«Міграція – це джерело економічного розвитку», – говорить він.
За словами демографа, мігранти не лише допомагають закривати дефіцит робочої сили, а й загалом є ознакою того, що країна є привабливою для життя та роботи.
«Наявність мігрантів – це публічний показник добробуту країни», – каже Позняк і наголошує, що практично всі економічно успішні держави світу мають значну кількість мігрантів.
Саме тому Україна, каже Позняк, має будувати систему так, щоб максимально використовувати позитивні сторони міграції та мінімізувати негативні.
Окрема причина суспільної напруги – страх, що мігранти стануть дешевою робочою силою, яка забиратиме роботу в українців.
Втім, Позняк каже, що у більшості країн мігранти зазвичай займають ті ніші, які не мають попиту серед місцевого населення.
«Якщо мігрант працює за більші гроші, ніж отримують багато українців, то очевидно, що українці або не хочуть іти на цю роботу, або не мають відповідної кваліфікації», – пояснює демограф.
Він наголошує: сам факт того, що роботодавці готові платити іноземцям 25–30 тис. грн, ще не означає, що українців масово витісняють із ринку праці. Часто йдеться про важку фізичну роботу або сфери, де вже зараз бракує працівників.
Водночас він визнає: якщо міграційна політика буде хаотичною і непродуманою, це справді може створювати соціальне напруження та конфлікти між місцевими жителями й мігрантами.
«Ідентичність змінюється навіть без мігрантів»
Одна з головних причин суспільної тривоги – страх втрати української ідентичності у власній країні. Фахівець каже, що такі страхи частково природні. Але сама ідентичність, за його словами, змінюється навіть без міграції.
«Якби сьогоднішні українці зустріли своїх предків кількасотлітньої давності, ті теж почувалися б чужими у сучасному суспільстві», – пояснює він і додає: «Ментальність постійно змінюється».
За його словами, частина культурних змін може не руйнувати країну, а навпаки – урізноманітнювати її.
«Якщо українська кухня доповниться якимись іншими стравами – я не думаю, що це погано», – говорить він і нагадує: ще кілька століть тому українці не знали картоплі, а зараз без неї важко уявити українську кухню.
«Або будемо бідними, або будемо з мігрантами»
Фахівець говорить, що повністю уникнути трудової міграції Україна, ймовірно, вже не зможе.
«Треба вибирати: або будемо бідними, або будемо з мігрантами», – каже він.
Втім, демограф наголошує, що Україна має робити ставку не на хаотичне завезення людей, а на поступову, контрольовану й чітко продуману політику.
«Найгірший сценарій – це масове завезення людей без інтеграції. Це створить більше проблем, ніж ефекту», – говорить Позняк.
Втім, нинішню ситуацію він не вважає небезпечною.
«Та міграція, яка є зараз, українцям абсолютно не загрожує», – наголошує демограф і додає: для країни мігранти можуть стати не лише способом закрити дефіцит робочої сили, а й одним із факторів економічного розвитку.
«Можливо, це не нитка порятунку, але одна з ниточок у цій мотузці. Але вона теж важлива», – каже він.
Тому, схоже, головне питання для України вже не в тому, чи буде міграція. А в тому, чи зможе держава зробити її контрольованою – і не перетворити суспільний страх на нову лінію внутрішнього розколу.