Важка ситуація на полі бою й непевність щодо майбутньої підтримки західних союзників стимулює Україну до пошуків різних альтернатив, які здатні кардинально змінити ситуацію. Одна з найбільш спокусливих і захопливих – відновлення власного ядерного потенціалу. Останнім часом інформація про те, що така опція теоретично розглядається українською стороною, знову з'явилася в медіа. Проте чи справді відновлення ядерного статусу за нинішніх умов спроможне врятувати Україну? І наскільки реальною є взагалі успішна розробка атомної зброї в перспективі відносно короткого проміжку часу?
17 жовтня аналітик німецького видання BILD Юліан Рьопке заявив, що українська влада «всерйоз» розглядає відновлення ядерного арсеналу. Того дня в Брюсселі відбувалося засідання Європейської Ради. На пресконференції у столиці Бельгії президент України Володимир Зеленський сказав, що безпеку України може гарантувати або членство в НАТО, або ядерна зброя. Виступаючи перед журналістами Зеленський розповів про останню зустріч з Дональдом Трампом, на якій він порушив питання про НАТО, Будапештський меморандум та погані наслідки відмови України від ядерної зброї.
Україна віддала свою ядерну зброю й отримала від країн, які долучилися до Будапештського меморандуму, гарантії територіальної цілісності й суверенітету в міжнародно визнаних кордонах 1991 року. Проте у 2014 році стало зрозуміло, що ці гарантії нічого не вартують.
«І в розмові з Дональдом Трампом я йому сказав: у нас виходить так, який же вихід? Або в України буде ядерна зброя, і тоді це для нас захист. Або ми повинні мати якийсь Альянс. Окрім НАТО, на сьогодні ми не знаємо дієвих альянсів. Країни НАТО сьогодні не у війні. Країни НАТО не воюють. У країнах НАТО люди всі живі. І тому ми й обираємо НАТО, а не ядерну зброю. Ми обираємо НАТО. І я вважаю, що мене почув Дональд Трамп. Він сказав: “У вас справедливі аргументи”», – переповів зміст діалогу з кандидатом у президенти США Зеленський.
Формально Україна мала право й обґрунтовані підстави відновити ядерну зброю ще після порушення її територіальної цілісності у 2014 році. Адже підписанти меморандуму не виконали своїх зобов’язань перед Києвом. Моральна сторона питання теж на нашому боці. Проте що стосується практичної площини реалізації цієї ініціативи, то тут є суттєві проблеми.
Хоча журналісти BILD пишуть про те, що Україна може виготовити ядерну бомбу за кілька тижнів і посилаються на слова неназваного чиновника, це більше нагадує блеф, який розрахований на чутливу аудиторію. Можливо, якісь знання для цього справді є. Але з матеріалами ситуація не дуже. У 2010 році тодішній президент Віктор Янукович здав останні 50 кг збагаченого урану з України. Уран поїхав до Росії, щоб не потрапити «в небезпечні руки». А у спільній заяві Януковича й Барака Обами американський президент позитивно оцінив рішення України позбутися всіх запасів високозбагаченого урану. Також Обама окремо відзначив «унікальний» внесок України у справу ядерного роззброєння і запевнив, що гарантії безпеки, надані у рамках Будапештського меморандуму, залишаються у силі. Але коли за кілька років настав час у дії перевірити, як працюють ці потужні гарантії, виявилося, що вони не варті нічого.
Щоправда, в Україні є значні запаси уранових руд. Але вона не виготовляє ядерного палива. А для виробництва атомної зброї потрібні ізотопи урану-235 і 233. Утім, мало їх просто отримати. Потрібно ще досягти рівня збагачення урану до 90%. Тільки тоді з’явиться сировина, яку можна використати для створення атомної бомби.
Ядерна зброя як альтернатива членству України в НАТО є цікавим варіантом. Але в ньому існує забагато утопічності й суперечливих моментів. Навіть якщо упустити аспект негативної міжнародної реакції. Ідея про те, що Україні достатньо кількох тижнів для виготовлення атомної бомби, звучить взагалі фантастично. Це не означає, що Україна в принципі не здатна створити зброю масового знищення. Але для цього потрібно чимало часу і ресурсів. А ще – значні обсяги фінансування проєкту, відповідний науково-технічний потенціал та організаційні здібності на найвищому державному рівні.
Фінансова ситуація в Україні, м’яко кажучи, не дуже хороша. Коштів не вистачає навіть на звичайні види озброєнь. Уряд намагається покрити дефіцит бюджету через підвищення податків. А виготовлення ядерної зброї вимагає серйозного і стабільного фінансування. Якщо грошей не вистачає навіть на звичайні снаряди чи дрони, то як має вистачити на атомну бомбу?
Рівень ефективності державного апарату в нас, відверто кажучи, перебуває не на висоті. Корупція, непрофесіоналізм та управлінський хаос здатні знищити будь-які хороші починання. А такий амбітний складний проєкт як виготовлення ядерної бомби вимагає дуже серйозних організаційних здібностей. Тісної координації науково-технічного персоналу й уряду. А також відповідних і надійних носіїв доставки. Однак ми досі не маємо власних балістичних ракет з радіусом ураження від 500 км. Чим тоді доставлятимемо ядерний заряд?
Показовим прикладом невміння держави ефективно розпоряджатися людським ресурсом і використовувати його відповідно до здібностей і навичок є мобілізація на передову науковців. Наприклад, у червні з’явилася новина, що під час виконання бойового завдання на Донеччині загинув 59-річний провідний інженер Інституту ядерних досліджень Сергій Чередник. Цей науковець, можливо, міг би бути корисним для відновлення ядерного потенціалу України. Але бездушна державна машина вирішила інакше. І таких прикладів чимало. Чи можна з таким нераціональним підходом сподіватися на швидке створення атомної бомби? Сумнівно.
Ядерний статус справді може бути серйозним фактором стримування і змушувати потенційних агресорів зважити всі ризики перед нападом. Але ми зараз перебуваємо на стадії війни. Поява в України ядерної зброї під час воєнних дій навряд чи якось вплине на їхній перебіг. Та й для застосування зброї масового знищення потрібна політична воля керівництва держави. Чи віддасть Зеленський наказ на застосування атомної бомби проти РФ? Тим більше, враховуючи що у противника є власний дуже значний ядерний арсенал. І якщо Україна наважилась би першою застосувати ядерну зброю проти Росії, то майже напевно отримала б акт відплати. Взаємний масовий обмін ядерними ударами – така собі перспектива завершити війну. Єдина очевидна користь від ядерної бомби під час триваючого військового конфлікту – можливість певною мірою убезпечити себе від ядерного удару ворога.
Якби Україна станом на 2014 рік мала атомну зброю, можливо, Росія і не ризикнула б анексувати Крим. Якби атомна бомба була в нас на початку 2022 року, Путін міг би завагатися перш ніж віддати наказ на повномасштабне вторгнення. Але коли війна триває і частина території окупована ворогом, поява атомної зброї не гарантує її завершення. Це більше метод психологічного тиску. Тому в українському випадку не варто розглядати ядерну бомбу як чудо-зброю, яка вмить зупинить російську агресію і слугуватиме найкращою гарантією безпеки. Але після завершення бойових дій, можливо, варто всерйоз задуматися над цією ідеєю. Щоб потім можна було сказати: у нас ядерної зброї немає, але якщо буде потрібно – ми її застосуємо.