У селище міського типу Краковець, розташоване на самому кордоні, я вирушила, аби поближче познайомитися з молодим лікарем, який геть розвіяв мої уявлення про сімейних лікарів. До знайомства з ним була переконана, що переважна більшість сімейних лікарів, особливо в селі, - це медики віком 50-60 років, які мають великий досвід роботи, але їм непросто освоїти комп’ютер, який тепер конче буде потрібний в роботі. Через це вони не дуже раді медреформі, змінам, які грядуть, і вважають, що краще б залишили все так, як є.
І раптом на одній зустрічі у Львові з в.о. міністра охорони здоров’я Уляною Супрун, на якій обговорювали тему: як обрати сімейного лікаря, молодий сімейний лікар зробив свою презентацію до цієї до теми: «Давай знайомитись». Він доступно, цікаво, фахово розповів, як знайти свого лікаря тим, хто його ще не обрав. Я слухала цього лікаря і зловила себе на думці: якби його амбулаторія була ближче, я б з радістю підписала з ним декларацію.
Але ще більше цікавило запитання: що такий талановитий лікар робить у селі? Звичайно, там також хороші спеціалісти потрібні, але побутові умови, невисока зарплата, погані дороги тощо не манять молодих лікарів у село. Чи втримається він там?
Тож вирушила у Краковець, аби ближче познайомитися і все детально розпитати. Амбулаторію сімейної медицини знайшла дуже швидко.
– От підніметеся на горбок, а коли будете спускатися вниз, відразу праворуч і буде наша амбулаторія. Навпроти селищної ради, – показав дорогу місцевий селянин.
Сільську амбулаторію відразу впізнаю по наліпці на дверях «Тут можна обрати сімейного лікаря». Будинок невеликий, але ошатний, видно, що недавно після ремонту: вікна, двері, дах – нові. Нова огорожа, на подвір’ї – бруківка.
Амбулаторія сімейної медицини у смт Краковці
Заходжу в середину. На прийом до лікаря лише двоє пацієнтів і поки лікар зайнятий ними, вивчаю амбулаторію з середини. Тут також недавно робили ремонт. У приміщення підведена вода, тож лікарям не доводиться бігати з відром до криниці. Є невеличка кухня, де лікарі можуть перекусити. Туалет також у приміщенні, що у селі великий плюс.
А ось і наш сімейний лікар, знайомтеся: Ігор Заставний, 28 років, закінчив Львівський національний медуніверситет. Пише кандидатську дисертацію. Вільно володіє англійською і німецькою мовами. Стажувався у Нідерландах, Хорватії, Польщі, Австрії, Угорщині, Чехії і Канаді.
– Ви, мабуть, родом із Краковця, – запитую у лікаря, аби довідатися, як він потрапив у село.
– Ні, я – львів’янин. В медуніверситеті навчався на державній формі навчання, і оскільки за моє навчання платила держава, то після закінчення вишу маю три роки відпрацювати у селі. По розподілу мене скерували в Краковець, – каже лікар.
У амбулаторії Ігор працює на півставки, три дні на тиждень – у четвер, п’ятницю і суботу. Інші три дні викладає у львівському медуніверситеті на кафедрі гістології студентам-іноземцям. Паралельно пише кандидатську дисертацію.
Коли Ігор працює в амбулаторії у Краковці, то залишається там ночувати. Помешканням його не забезпечили, він винаймає його сам. Платить за нього 300 грн на місяць.
Зарплата сімейного лікаря маленька. У Ігоря лише півставки, він отримує близько 1500 грн в місяць.
На виклик до хворого – на власній машині
У амбулаторії, як розповів Ігор, є два сімейні лікарі, педіатр, акушер, стоматолог і лаборант.
Двоє сімейних лікарів та педіатр обслуговують мешканців не лише Краковця, а й 10 найближчих сіл. Загалом 5 тисяч людей. Є села більші, є дуже маленькі, до деяких сіл доріг практично нема.
– До сіл Коханівка, Божа Воля та деяких інших через погані дороги дуже важко добратися, але зараз місцева влада вже вирішує питання з дорогами, – каже Ігор.
Автомобіля у сільських лікарів нема. Мешканці сіл про це знають, і коли виникають екстрені випадки, або самі везуть хворого до амбулаторії, або присилають за лікарем машину. В екстрених випадках, коли комусь із селян вкрай потрібна допомога лікаря, а «швидка» приїхати не може, Ігор їде до хворого на своїй машині. Вартість бензину держава лікарю не компенсовує, але, на щастя, такі випадки бувають вкрай рідко.
Є надія, що найближчим часом в амбулаторії з’явиться автомобіль для сімейних лікарів.
– А хто найчастіше є вашими пацієнтами?
– Пацієнти, у яких підвищений тиск, цукровий діабет, ГРВІ і, звісно, діти. Дуже добре іде процес вакцинації. До речі, можу похвалитися, у нас вакциновано приблизно 90% дітей, які мали отримати планові щеплення. Ми на другому місці в районі.
Кабінет, де приймає пацієнтів молодий сімейний лікар Ігор Заставний
У кожного лікаря – свій комп’ютер
На робочому столі молодого лікаря бачу новий комп’ютер.
– Ваш особистий чи робочий?
– Робочий. У амбулаторії є чотири комп’ютери і кожен лікар (два сімейні, педіатр і акушер) мають персональний робочий комп’ютер. Два з них закупили за гроші селищної ради, ще два, а також програмне забезпечення, деяке обладнання – департамент охорони здоров'я ЛОДА і Світовий банк у рамках програми «Онкопревенція».
Ігор з комп’ютером на «ти». Аби більше розрекламувати амбулаторію, донести до людей потрібну інформацію, він розробив сторінку амбулаторії у соцмережах, її логотип. Тепер допомагає колегам освоїти комп’ютер.
– Навчитися працювати на комп’ютері можна у будь-якому віці, було б лише бажання. Наш педіатр спершу казала, що буде звільнятися, бо важко їй давалася ця наука, але через два тижні навчилася і зараз працює на ньому не гірше за мене, – каже Ігор.
Зараз комп’ютер освоюють медсестри (їх тут три). Вони і будуть заповнювати декларації з пацієнти, підписання яких у сільській амбулаторії вже розпочали.
– Важко одночасно вести прийом і заповнювати декларації, створюються черги. А коли їх заповнюватимуть медсестри, процес піде швидше: поки лікар прийме одного пацієнта, медсестра за цей час заповнить декларацію іншого. Лікарю залишиться лише поставити електронний підпис і дати декларацію на підпис пацієнту, – каже сімейний лікар.
У сільській амбулаторії мешканці навколишніх сіл можуть зробити електрокардіограму, загальний аналіз крові, сечі, спірометрію, пройти огляд на гінекологічному кріслі й отримати стоматологічні послуги.
Медицина має орієнтуватися на пацієнтів
– Ви стажувалися у багатьох країнах Європи, в Канаді. Чи почерпнули там щось таке, що хотіли б запровадити у нас?
– Багато чого. Перше, керуватися лише доказовою медициною. Тобто, призначати пацієнтам лише ті препарати, ефективність яких доказана багатьма дослідженнями. Друге, медицина у нас має стати пацієнтоорієнтованою. Досі вважалося, що лікар – головний, він ніби на вершині, а пацієнт приходить і молиться на нього. Головним має стати пацієнт. Лікар має доступно пояснити, у чому суть його захворювання, лікування, максимально заспокоїти, надати психологічну підтримку. Третє, сімейний лікар у європейських країнах є своєрідним гейткіпером, береже ворота медицини. У нас зараз люди ходять до лікарів, до яких хочуть, і не завжди потрапляють до тих, які їм дійсно потрібні. Скажімо, у пацієнта заболіло серце, він пішов до кардіолога, а той відправив його до невропатолога. Невропатолог своєю чергою – до травматолога, бо у нього насправді болить хребет, а не серце. Сімейний лікар має усі ці знання консолідовані і він може чітко сказати, чим може займатися сам, а що потребує скерування до вузького спеціаліста.
Апаратура для лікування хворих у сільській амбулаторії
70-80% хворих, які звертаються в амбулаторію сімейної медицини, лікарі, за словами Ігоря, лікують самі, не скеровують на вторинку. У всьому цивілізованому світі цей показник становить 80-90%.
Та за кордоном лікар, який ефективно лікує, отримує бонуси. У нас нині жодного заохочення нема: пролікував лікар 100 чи 1000 хворих, лікував сам чи відправив до вузького спеціаліста, зарплата залишається та сама.
Заохочення для лікарів лише планують запровадити.
– Є так звані показники якості. Скажімо, у пацієнта цукровий діабет. Є такий показник – глікований гемоглобін. Якщо сімейний лікар правильно веде пацієнта з цукровим діабетом і у нього впродовж року глікований гемоглобін є у межах норми, то держава має дати йому бонуси. На заклад, де працює цей лікар, перерахують певну суму, а вже головний лікар вирішує, як заохочувати сімейного лікаря – давати надбавки чи премії, – каже Ігор.
Колеги Ігоря розповіли, що свою роботу в амбулаторії на посаді сімейного лікаря він розпочали з руйнування стін і зривання підлоги. Виявилося, що три роки тому амбулаторія виглядала далеко не так, як зараз: старі вікна, двері, які погано закривалися.
– Ми виграли два обласні конкурси мікропроектів. Такий конкурс завжди передбачає і особистий внесок: можна було цей внесок зробити грошима (збирати по людях), або виконати роботу на певну суму. Ми вибрали друге. Тож при ремонті амбулаторії самі розбивали стіни, зривали підлогу тощо.
У серпні цього року минає три роки, які Ігор мав відпрацювати у селі. Його давно кличуть до Львова у міські поліклініки, приватні клініки. Але він наразі не збирається покидати амбулаторію сімейної медицини у Краковці.
– Не можу сказати, що я завжди буду тут працювати, хоч мені тут дуже подобаються і люди, і колектив. Та враховуючи ту кількість людей, які хочуть підписати зі мною декларацію (наразі понад 200), думаю, що я ще на деякий час тут залишуся. Трохи зміню графік роботи, щоб він був зручніший людям, бо теперішній їм не зовсім зручний. І мені дуже хочеться подивитися, що з того вийде (має на увазі медреформу), бо сюди вклали немало сил.
Зміни мусять бути, передусім, в оплаті праці сімейних лікарів, в забезпеченні їх житлом, транспортом, обладнанням тощо, бо без таких змін через декілька років нас просто нікому буде лікувати: старші сімейні лікарі підуть на пенсію, а молоді в таких умовах і за таку зарплату працювати в селі не будуть.