Я з цікавістю прочитав критичні зауваження пана Зайцева на мої тези щодо ОУН та європейського фашизму. Можна зазначити що у нас думки розходяться з двох основних питань: чи міг існувати фашистський рух у бездержавній нації i щодо самоідентифікації самої ОУН з фашизмом.
У першому питанні варто мати на увазі, що ОУН боролася не за нечітко окреслену незалежну Україну або ж дозволяла консенсус у цьому питанні, а саме за таку державу, яка за своїм устроєм була би дуже схожа на фашистську Італію та нацистську Німеччину. Досягнення незалежності розглядалося лише як один з елементів національної революції”, якa сприймалася перш за все як внутрiшня революцiя духу, створення нового типу особистості. Націоналістична преса широко цитувала Мусоліні, який вказував, що в ідейному плані фашизм – це перш за все "стихія", що в Італії до зародження фашизму не бракувало політичних програм, але бракувало людей які могли їх здійснити. Саме на ідейних основах трансформації особистості, створенні нової етики політичної боротьби i концентрувався Дмитро Донцов, "iдейний батько ОУН". Його "нова людина" мала би i здійснити цю національну революцію.
Відсутність держави нічого кардинально не змінювала в цьому плані. Тут головну роль відігравала ідентифікація ОУН з європейським фашизмом. Пан Зайцев з цим не погоджується i наводить цитати зі статті Євгена Онацького, великого симпатика італійського фашизму, який втім вказував на відмінності поміж українським націоналізмом та італійським фашизмом. Такі заяви лунали в уст ідеологів ОУН у першій половині 1930-x далеко не раз, проте їх потрібно розглядати y контексті тогочасних подій i обговорень.
Справа в тому що до початку 1930-х рокiв Мусолiнi твердив, що фашизм є унiкально iталiйським явищем i не годиться на експорт. У 30-х роках вiн змiнив свою точку зору. До того ж, наголоc iталiйського фашизму на "усе в державi, i нiчого поза державою" ставив у незручне становище українських нацiоналiстiв, яким ще треба було вибороти державу. Тому у нацiоналiстичних публiкацiях звучало захоплення фашизмом i запевнення в iдейнiй подiбностi, але разом з тим застереження, що український нацiоналiзм є продуктом української традицiї, a не калькою iталiйського фашизму, i мiж ними iснують певнi вiдмiнностi.
Також iдеологи ОУН заперечували твердження про фашизм як унiверсальну доктрину, подiбну до комунiзму, "яку можна штучно перенести на який завгодно ґрунт i прищепити першiй iншiй нацiї" (я цитую за статтею "Про одну плутанину понять" y “Cypмi”). Тут нам варто пам’ятати, що перед сучасниками iснував приклад комунiстичних партiй, якi діяли в кожнiй європейськiй країнi i управлялися Комiнтерном з Москви. Визнання себе фашистами, якi асоцiювалися з iталiйцями, створив би iлюзiю iснування фашистcького iнтернацiоналу в Римi, якому i пiдлягалa ОУН. Це, звісно, не влаштовувало оунiвцiв, якi пiдкреслювали в своїх публiкацiях неможливiсть такого явища i наголошували на власнiй самодостатностi. Це була чи не головна причина чому оунiвцi не полюбляли називати себе фашистами навiть в часи найтiснiшого союзу з фашистcькими державами.
У науковiй англомовнiй лiтературi прийнято вирiзняти "Фашизм" з великої лiтери як власне iталiйський фашизм i "фашизм" з маленької, яким іноді називається "загальний фашизм" (generic fascism), – ним позначають iдеологiчно подiбнi рухи мiжвоєнної Європи, перш за все Iталiї i Нiмеччини. Уважне прочитання текстiв показує, що Онацький заперечував тотожнiсть з першим, a не належнiсть до другого.
Варто зазначити, що друкований орган ОУН "Розбудова Нацiї" словами того ж Онацького висловив низку критичних зауважень на адресу нiмецького нацизму влiтку 1934. Сталося це однак в часи нiмецько-польського примирення i напруженостi у вiдносинах помiж Берлiном i Римом через Австрiю.
У подальшому пiсля поновлення напруженостi у вiдносинах помiж Нiмеччиною i Польшею поглибилася спiвпраця ОУН з офiцiйним Берлiном. Зi свого боку альянс поміж Німеччиною та Iталiєю призводить дo посилення iдентифiкацiї з цими двома державами. Для iдеологiв ОУН була очевидною як подiбнiсть помiж iталiйським фашизмом та нiмецьким нацiонал-соцiалiзмом, так i їхня вiдмiннiсть з огляду на те, що вони виходили зi своїх традицiй. У такому ж аспекті з цими iдеологiями почав асоціюватися й український нацiоналiзм. З цього приводу найточнiше висловився видатний ідеолог ОУН Ярослав Оршан: “Український нацiоналiзм оперує термiном "нацiоналiзм" у тому розумiннi, як нацiоналiзми нiмецький i iталiйський термiном "нацiонал-соцiялiзм" чи "фашизм". Нацiоналiзми: фашизм, нацiонал-соцiялiзм, український нацiоналiзм i т.д. – це рiзнi нацiональнi вислови одного духа”.
Як ми бачимо, Ярослав Оршан досить чiтко окреслює належнiсть ОУН до того, що згодом iсторики назвуть "загальним фашизмом". Cамi ж iдеологи ОУН надавали перевагу термiну "нацiоналiстичнi рухи" або "нацiоналiстичнi держави", маючи на увазі перш за все нацистську Німеччину та фашистську Iталiю. Разом з тим вони часто послуговувалися термінами "фашизм" та "націоналізм" як синонімами. Скажімо, Володимир Мартинець писав про вiдмiнностi i подiбностi помiж "нiмецькими i iталiйськими нацiоналiстами". Нацiоналiстичнi публiцисти восхваляли "столiття фашизму", яке створило в "iсторiї людства нову велику добу, добу новiтнього нацiоналiзму". Та i сам Донцов погоджувався зi своїми критиками, що те, що вiн проповiдує, i є фашизмом, хоча й надалi послуговувався термiном "нацiоналiзм".
Зростаюча iдентифiкацiя ОУН з європейськими фашистcькими рухами викликала потребу у створеннi теоретичної бази. З цiєю метою Культурна Референтура ОУН створила y 1939 poцi Комiсiю з дослiдження теорiї i практики фашизму, яка, очевидно, мала вiдiгравати роль, схожу на iнститут марксизму-ленiнiзму в радянськiй системi. Проте вiйна завадила їй стати на ноги.
При цьому варто зазначити, що ставлення ОУН не змiнювалося щодо самого головного для них аспекту – наголосу на самодостатностi й приналежностi до власне української традицiї. Усi iноземнi культурнi i полiтичнi вiяння мали бути, за Оршаном, "пропущенi крiзь суверенну призму". Тобто їх потрiбно було розглядати з огляду нa українськi iнтереси. Пpо те, як вiдбувалося на практицi запозичення фашистcьких iдеологiчних елементiв, але разом з тим просiювання через "суверенну призму", можна прослiдкувати на ставленні ОУН до "єврейського питання".
"Нюрнберзькi закони" нацистcької Нiмеччини, а також расове законодавство Iталiї викликали iнтерес з боку українських нацiоналiстiв i загострило їхнi власнi мiркування про вирiшення "жидiвського питання". За цю справу взявся один із головних iдеологiв ОУН Володимир Мартинець. Вiн наголосив на вiдмiнностi нiмецького й iталiйського "нацiоналiзмiв" у питаннi расової чистоти i наголосив, що кожна нацiя має свiй шлях з цього питання i що аж нiяк не можна живцем переносити чужi доктрини i слiпо їх копiювати. Українцi повиннi вирiшувати питання расовостi виключно з власних iнтересiв. Мартинець вважає, що вирiшення "жидiвського питання" є ще важливішим для українців, анiж для нiмцiв чи iталiйцiв з огляду на значно бiльшу кiлькiсть євреїв. "I найгiршими методами легше злiквiдувати 44 000 жидiв [в Iталiї], анiж найлiпшими зробити це з 3,25 мільйона [в Українi]". Мартинець розробляє власну расову концепцiю i стратегію, як позбутися євреїв, в якiй помiтним є сильний вплив нацистського антисемітизму.
У подальшому німецька окупація Польщі, перші випадки масового винищення німцями євреїв та польської iнтелiгенцiї радикалiзують i саму програму ОУН. На травень 1941 бандерівці розробляють програму дій “Боротьба й діяльність ОУН під час війни”, яка передбачає фактичний геноцид перш за все єврейського, але також i польського населення України. I, вiдповiдно, методичні винищення євреїв айнзацгрупами з перших днiв вiйни викликають схвальну реакцiю в керiвництва ОУН з наголосом на застосуваннi цих методiв у своїй дiяльностi "для вирiшення жидiвського питання" (заяви Стецька, Ленкавського, Климiва-Легенди та iнших).
Тобто ми помiчаємо, як iдентифiкацiя з європейським фашизмом радикалiзує антисемiтcький дискурс ОУН, котра разом з тим пристосовує нiмецький антисемітизм до українських умов та використовує його для власних iдеологiчних потреб, тобто пропускає крiзь "суверенну призму".
Саме тому самоiдентифiкацiя ОУН з європейським фашизмом має таке важливе значення: вона пояснює запозичення фашистських iдеологiчних конструкцiй та практик керiвництвом ОУН. Тобто означення приналежностi ОУН до європейського фашизму допомагає нам зрозуміти характер самої органiзацiї в 1930-i та на початку 1940-х років.