Незалежно від пори року, часу доби чи погодних умов, додому і з дому ми йдемо однією й тією ж вулицею. Остання, щоправда, може виглядати по-різному: бути прибраною від опалого листя восени або ж вистеленою ним, наче килимом, може бути підметена влітку чи засипана снігом взимку. Ці стани, яким ми почасти не надаємо жодного значення, допоки це не стосуватиметься нашого комфорту чи безпеки, часто залежать від людини, чиї ім’я та особа здебільшого нам невідомі.
Її, напевне, не запросить на «щиру» розмову умовний «гордон», їй, очевидно, не присудить чергової премії якась там суддівська колегія. Зрештою, навіть ми не підійдемо (можливо, воно й на краще), щоб запитати ім’я цієї людини. А втім, таку людину (десь нею є і кожен з нас – коли старанно та сумлінно виконує свою роботу, а цього не помічають інші) важко назвати самотньою. Якщо оцінювати це питання з перспективи існування людства, то таких осіб, чия діяльність не привертає шаленої уваги преси чи не викликає бажання її героїзувати, більшість, маси...
До ХІХ століття такі люди навіть не мали права голосу і легальних можливостей виражати свої погляди, якщо такі були сформовані. Такі люди гинули безіменними в битвах, як 1651 року під Берестечком чи 1943-го під час форсування Дніпра, безслідно помирали від чуми в ранньомодерному Львові чи від холери на Закарпатті на початку ХІХ століття, вони були розкуркулені в часі колективізації на Черкащині у 30-ті роки ХХ століття й вивезені з Волині на Сибір наприкінці 40-х років ХХ століття. Ці люди були і надалі є складовою частиною історичного процесу. Вони формують й уособлюють паралельний простір, який існує водночас із публічною та популярною сферою. Водночас вони не претендують, щоб їхніми іменами називали проспекти в Києві, щоб про них готували документальні фільми, щоб над таємницями їхнього існування побивалися науковці.
Снігу, снігу білого насипала зима
Ідею цієї статті було навіяно цьогорічними снігопадами у Львові й усіма наслідками, що супроводжували згадане явище. А також іншими подібними моментами. Очевидно, кожен львів’янин бачив у ці дні літніх двірників на вулицях, які з лопатою в руках у нічний (навіть не вечірній!) час приводили до ладу територію, за яку відповідають. Лабіринтами соціальних мереж тоді ще «гуляв» матеріал про усміхнену двірничку-старожила, яка, як і всі інші, завзято боролась зі сніговими заметами на своїй дільниці. Тож якщо до когось і можуть бути питання щодо результатів цьогорічної снігової епопеї, то точно не до львівських (не знаю, як з іншими містами) двірників. Свою роботу вони виконували сумлінно, барикаду не здали і поле бою не залишили. Хочеться сподіватися, що за старання були гідно нагороджені. Це питання до їхнього керівництва. Однак є питання, які можна озвучити й собі.
Й питання ці не локальні, а стосуються загальнолюдського масштабу й широкої перспективи. Моменти, які ми переживаємо останнім часом (той самий «неочікуваний» снігопад взимку чи, до прикладу, коронавірус), змушують переосмислити ставлення до багатьох речей, своє місце в них. Уже написано безліч текстів про те, яким буде вплив коронавірусу на спосіб життя людей, організацію їхнього робочого часу, на практику повсякденних звичок чи культуру відпочинку. Але видається, що варто говорити і про вплив подібних чинників на сприйняття ближнього. Переоцінити своє ставлення до тих, хто докладає зусиль задля встановлення загального блага. Сьогодні превалює радше цинічне і відособлене сприйняття. За багатьма константами життя ми не бачимо повсякдення і людини. Сприймаємо все в категоріях обов’язків та робіт, які просто мають бути виконані. Однак для організованого спротиву серйозним загрозам вартувало б з більшим розумінням підходити до багатьох ситуацій. Не йдеться про те, щоб знайомитися з усіма, чия праця видається важливою, і співати їм дифірамби. Такий підхід радше заважатиме їм і створюватиме дискомфорт. Проте розуміти, чим ми завдячуємо людині, яка сумлінно і професійно виконує свою роботу, варто. Таке слід цінувати! А за потреби – навіть їй допомогти. Так, як це робили львів’яни після снігопаду.
Тісніша комунікація та глибше розуміння ситуації можуть стати в нагоді у майбутньому. Не без того, що перераховані речі здатні подарувати навіть найнесподіваніші, часто позитивні, враження. Для мене особисто великим відкриттям, справжньою «бомбою», що дуже вразило, стала розмова Альберта (Олега) Цукренка з бабусею Оленою, яка торгує панчохами та шкарпетками в переході станції метро «Почайна». Це спілкування цікаве саме собою, а також воно дає розуміння того, наскільки непересічні й незвичайні люди довкола нас, які в них біографії. Ми ж щодня проходимо повз них і навіть уваги не звертаємо. Тому зміна кута зору й переоцінка власної оптики на світ часто є речами важливими і потрібними.
Як не варто, але як є
Згадана вище розмова з непримітною, на перший погляд, бабусею з Почайни, є винятком із правила. На практиці доводиться бачити кардинально іншу ситуацію. Скажімо, вистачає аналітичних статей про те, що саме людський ресурс є головним багатством України і за цим майбутнє. Тобто нібито є орієнтація на людину, забезпечення її потреб та створення умов до самореалізації. Натомість багато роботодавців не особливо переймаються умовами праці того ресурсу. З владою ж ситуація є ще гіршою – та провадить діалог із тими, кому зобов’язана хіба необґрунтованими податками й невідповідними умовами ведення бізнесу, життя. За цим не видно людини. Хіба плани, «п’ятирічки», хоча живемо і не в радянський час.
Подібною є й картинка, якщо говорити про загальний тренд. Якщо у спальному районі великого міста «виростає» дитячий майданчик, а в меншому населеному пункті з’явиться футбольне поле, усі лаври образу дістануться чиновникові, який перерізав стрічку, або ж меценату, який виділив на згаданий проєкт кошти. Сумнівно, що інформаційний ресурс, який висвітлюватиме таку подію, вважатиме за потрібне сказати про робітників, які провадили роботи, батьків, що ініціювали зведення вказаних зон й оббивали заради цього пороги в кабінетах чиновників. Посил до суспільства й наступних поколінь виглядатиме так: стараннями депутата Х відкрили новий дитячий майданчик у населеному пункті Y. Як ця практика виглядає в ширшій перспективі, відомо: політик Н зловив корупціонера, відкрив дитячий майданчик, купив обладнання для лікарні і позбирав бите скло та використані презервативи у міському парку. Знову ж про лікарів, які за допомогою цього обладнання рятували життя людей, про активістів, що зібралися на заклик депутата прибирати, – ні слова.
Останній штрих
Давні літописи рясніють багатозначними згадками про явища природи. Навіть у творах Генріка Сенкевича читаємо про комету в небі, яка передувала подіям Хмельниччини. Сонячним затемненням, різними природними аномаліями і тими самими кометами супроводжувалися усі війни, біди та нещастя. Найчастіше це все сприймалося як кара Божа й було частиною картини світу давніх людей, картини символічної і не завжди збагненної для нас. Очевидно, що сьогодні в таких категоріях сприймати світ не вийде та й не треба! З іншого боку, немає нічого поганого в тому, щоб на сьогочасні неприємності не лише дивитись як на біди, а надавати їм й іншого значення. Скажімо, трактувати їх як певний мобілізаційний чинник, який здатен надати поштовх, змусити осмислити себе і те, що довкола. До прикладу, переглянути норми функціонування суспільства і сприйняття ближнього, надання уваги речам, які в тіні, але є важливими, цікавими, потрібними. Тому, повертаючись до коронавірусів та снігопадів, можна шуміти в соціальних мережах, а можна – брати ініціативу у свої руки, намагатися розібратися в ситуації, шукати шляхи виходу з неї та завжди пам’ятати, що ми не самі. Хтось поруч також докладає зусиль задля вирішення колапсів, розгрібає замети чи розчищає вулиці. Ліпше цим займатися разом з ним й усвідомлювати його та власні заслуги.
З подібною оптикою боротьба буде простішою, а наслідки більш помітними і приємними. Очевидно, що життя – це не відеогра і не соціальна мережа, тут не завжди вдається навести лад самотужки, а гордість, пиха і самовпевненість – не найкраща мова для ведення діалогу зі світом. Й одним із позитивних наслідків непростих випробувань, які звалились на долю людства в цей час, буде відновлення вміння бачити поруч іншого, переведення суспільних відносин на колії більш людяного існування.