У ніч на середу, 3 червня, українські дрони атакували стратегічний нафтовий термінал у Санкт-Петербурзі. Знаменно, що це відбулося за кілька годин до відкриття в цьому місті Петербурзького міжнародного економічного форуму (ПМЕФ), на якому виступає й сам російський диктатор Владімір Путін. ПМЕФ – це щорічний російський бізнес-захід найвищого рівня, який проводиться в Санкт-Петербурзі з 1997 року, а з 2006 року – завжди під егідою президента Росії.
Щоправда, з часу повномасштабного російського вторгнення в Україну слово «міжнародний» у назві заходу нівроку девальвувалося. Так, туди все ще приїжджали гості зі закордону, але не з тих країн, на які розраховували самі господарі. Наприклад, минулого року «шанованими» гостями ПМЕФ були афганські таліби, яких на той момент навіть російське законодавство вважало «терористами».
«Альтернатива для Німеччини» та інші правопопулісти
Проте цього року ситуація дещо змінилася, бо до рідного міста Путіна приїхали гості зі західних країн. Але тільки представники ультраправих ксенофобських і навіть певним чином неофашистських партій. Наприклад, такими «шанованими» гостями стали депутати Бундестагу від партії «Альтернатива для Німеччини». Ця ксенофобська, проросійська політична сила останнім часом добряче набирає популярності на тлі нерозв’язаних міграційних проблем. І якби парламентські вибори в Німеччині відбулися найближчим часом, то «АдН» стала б безумовним лідером електоральних перегонів. Зрештою, на земельних виборах партія вже демонструє відчутний поступ.
Не пропустіть найважливіше Додайте ZAXID.NET у вибрані в GoogleСхожа ситуація і з правопопулістською партією Reform UK, яка під час нещодавніх локальних виборів у Великій Британії вщент розгромила традиційних консерваторів і лейбористів. Тому на Туманному Альбіоні чимраз частіше ведуться розмови про евентуальне майбутнє прем’єрство Найджела Фараджа – лідера Reform UK.
А ще «Партія свободи» в Нідерландах, партія з аналогічною назвою в Австрії, «Справжні фіни» у Фінляндії, «Національне об'єднання» у Франції, «Брати Італії» відповідно в Італії, «Свобода і пряма демократія» в Чехії… Реально можна говорити про тріумфальну ходу ультраправого руху в Європі.
Чому це має непокоїти нас, українців. Ну, бодай тому, що більшість цих партій відкрито чи опосередковано виступають проти допомоги Україні у її війні проти російської агресії. Деякі з них не гребують прокремлівською риторикою і навіть хизуються добрими зв’язками з Кремлем.
Уже згадана «Альтернатива для Німеччини» вперто вимагає від німецького уряду припинити військову допомогу Україні, скасувати санкції проти Кремля та відновити експортно-імпортні зв’язки з Росією. А передовсім – відремонтувати й запустити в дію сумнозвісний газогін «Північний потік».
Чи зможуть альтернативники прийти до влади в Берліні? Наразі традиційні партії – християнські демократи, соціал-демократи, «зелені», ліберали – створили такий собі «санітарний кордон», заприсягнувши ніколи в житті не йти на співпрацю з ксенофобами з «АдН» і на національному, і на регіональному рівнях. Однак зі зростанням підтримки «альтернативників» правоцентристські партії – ХДС і ХСС – можуть відчути суспільний тиск, щоб переглянути таку свою позицію.
У Франції «Національне об’єднання» вже тривалий час перебуває в лідерах електоральних симпатій. Раніше ця партія виступала під лейбою «Національного фронту», заснованого 1972 році Жан-Марі Ле Пеном. Тривалий час партія перебувала на маргінесі французької політики, аж поки 2011 року віжки правління в партії не взяла у свої руки донька засновника Марін Ле Пен. Вона доклала чимало зусиль, щоб відмити політичну силу від неофашистського намулу. Марін Ле Пен добре оцінила актуальну ситуацію, дистанціювала партію від антисемітизму свого батька та зосередилася на антиімміграції, французькому націоналізмі та протидії ісламському екстремізму. Таким чином партії вдалося вийти за межі суто ультраправого електорату, розширити свою популярність і стати фактично суспільно прийнятною політичною силою.
Марін Ле Пен двічі мала шанс здобути посаду президента – у 2017 та 2022 роках. Вона проходила до другого туру президентських виборів, але обидва рази зазнала болісної поразки від центриста Емманюеля Макрона. На наступних президентських виборах Макрона вже не буде, але чи візьме в них участь пані Ле Пен – невідомо. Можливо, вона відправить у бій свого протеже Джордана Барделла. Такий сценарій є цілком можливим з огляду на те, що самій Марін буде заборонено брати участь у виборах у зв’язку з антикорупційним кримінальним провадженням, відкритим проти неї.
Що ми знаємо про ставлення пані Ле Пен до України? Зокрема те, що вона якщо й не підтримувала, то принаймні виправдовувала анексію Криму Росією. Загалом жонглювала радше москвофільськими гаслами. Принаймні до повномасштабного вторгнення. Після 24 лютого 2022 року її риторика зазнала певної трансформації. Бо якось зовсім не комільфо було підтримувати агресивного російського диктатора, який ще й відкрито погрожував Європі. Марін Ле Пен злегка покритикувала Путіна, Кремль, російське вторгнення, аби відмежуватися від їхньої токсичності.
Рівень загрози для України
У цьому контексті для України постає ключове питання: наскільки шкідливим (фатальним, катастрофічним) може стати «правий наступ» у Європі? Хоча коректніше було б його називати «ультраправим наступом». Бо правими є всі ті звичні і дружні нам партії на кшталт ХДС у Німеччині чи консерваторів у Великій Британії.
Відповісти на нього не так уже й складно, адже ультраправі партії, які ще правильніше називати правопопулістськими, вже неодноразово приходили до влади в окремих країнах Європи. Пригадаймо хоча б Партію свободи в Австрії та її міністерку закордонних справ Карін Кнайсль. Не пригадуєте? Ну, бо дійсно її каденція закінчилася доволі скоро, як і участь цілої партії у формуванні уряду. Усе завершилося корупційним скандалом, який отримав назву «Ібіца-ґейт». І крутилося все, звісно, навколо російських грошей.
То чим все ж могла запам’ятатися пані Кнайсль? Тим, що вона танцювала з Владіміром Путіним на своєму весіллі. А от пішовши у відставку, як і решта міністрів-свободистів, ця жіночка вирішила податися до Росії, де їй забезпечили хатинку й довічну пенсію.
Тому правих популістів не варто боятися вже хоча б тому, що вік їхнього владарювання в Європі зазвичай доволі короткий.
Хоча трапляються і винятки, як, наприклад, в Італії, де до влади прийшла ультраправа партія «Брати Італії» на чолі з Джорджею Мелоні. Проте пані Мелоні, влаштувала нам, українцям, приємну несподіванку, ставши одним із найзатятіших критиків Кремля і другом України. Що ж, такі ультраправі хай приходять.
Також свій позитивний вплив справив негативний приклад (перепрошую за каламбур) угорського експрем’єра Віктора Орбана. Своїм путінофільством і українофобством у Європейській Унії він продемонстрував усім, як не треба поводитися, якщо не бажаєш стати цілковитим лузером.