Опоненти Юлії Тимошенко закидають їй підозріло теплі стосунки з Москвою, а дехто навіть прямо називає «подругою Путіна». Які ж підстави для таких звинувачень і наскільки вони справедливі?
Російський слід?
Останнє звинувачення Тимошенко в «роботі на Кремль» стосувалося її відсутності у Верховній Раді, під час голосування за припинення дії Договору про дружбу і партнерство між Україною і РФ, а сама екс-прем’єрка тоді перебувала з візитом у США. З цього приводу депутат «Блоку Петра Порошенка» Олександр Бригинець наголосив, що Тимошенко відсутня в залі кожного разу, коли в парламенті ухвалюється важливе антиросійське рішення. На підтвердження нардеп повідомив статистику голосувань лідера «Батьківщини»:
- 20 вересня 2016 року – Постанова про невизнання виборів до Державної думи Росії. Офіційно Юлія Тимошенко відсутня, хоча в першій половині дня була в залі;
- 6 жовтня 2017 року – Проект Закону про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях. Тимошенко не голосувала;
- 18 січня 2018 року – Закон про деокупацію Донбасу і визнання Росію агресором. Тимошенко не голосувала;
- 12 липня 2018 року – голосування щодо збитого літака МН-17. Юлія Тимошенко відсутня.
За словами Бригинця, Тимошенко повинна пояснити громадянам причину таких своїх дій.
Після цього Юлії Тимошенко почали пригадувати низку минулих вчинків часів її прем’єрства, які прямо чи опосередковано були вигідними Москві. Зокрема, те, що вона не зробила жодної заяви на захист Грузії у 2008 році, а її партія не голосувала за визнання Росії агресором проти Грузії. На зустрічі у 2009 році Тимошенко з Путіним разом жартували з Саакашвілі, висміявши інцидент з його краваткою. Саме після тієї теплої і жартівливої розмови Тимошенко почали закидати надміру приязні взаємини з російським диктатором.
Тимошенко пригадали підписання невигідного для України, але вигідного для РФ контракту з «Газпромом» у 2009 році, за яким Україна була поставлена в кабальну енергетичну залежність від Москви за принципом «купуй або плати». За словами лідера фракції БПП Артура Герасимова, на цьому контракті Путін отримав понад 30 млрд дол., частина яких пішла на закупівлю зброї. Відповідно до контракту базова ціна на газ для України склала 450 дол. за тис. кубів, при середній ціні 233 дол. Тимошенко ж зазначає, що була змушена підписати невигідний контракт, оскільки після припинення постачання російського газу в січні 2009 року під загрозою колапсу опинилися українські міста, промисловість та ЖКГ і їй довелося вибирати між невигідними умовами й замерзанням українців. Однак такі поступки Москві багато хто розцінив як зраду, а не порятунок.
Вигідною Москві виявилася і занадто миролюбна поведінка Тимошенко на засіданні РНБО в березні 2014 року, під час російської анексії Криму. Її пацифістська позиція, за якою «жоден український танк не повинен виїхати», що ми не повинні «піддаватись на провокації», не допомогли тоді Україні врятувати мир, а дехто навіть називав такі дії відвертим саботажем національної оборони. Хоча сама Тимошенко це пояснила прагненням до останнього уникнути кровопролиття та врятувати ситуацію шляхом дипломатичних переговорів.
Тимошенко також закидають, що взяла Надію Савченко, яка тоді перебувала в російській тюрмі, у виборчий список «Батьківщини» і провела до парламенту. А коли Савченко звинуватили в роботі на ворога та плануванні теракту проти української влади, знову заговорили про підозрілі зв’язки з Кремлем. При тому, що 2014 року всі, зокрема президент Порошенко, називали Савченко не інакше як «символом перемоги України».
За умов російської агресії такі збіги, часто дуже вигідні Москві, викликають чимало запитань в українців щодо причетності екс-прем’єрки до російських інтересів чи російських грошей. Зокрема, колишній соратник нардеп Олег Ляшко навіть назвав Тимошенко «московською зозулею».
Збіг чи наклепи конкурентів?
Однак чи можуть наведені приклади свідчити про співпрацю Юлії Тимошенко з Кремлем, чи більше подібні на наклепи політичних опонентів, щоб знизити її лідируючий (високий) президентський рейтинг?
Цілком зрозуміло, чому основні звинувачення причетності Тимошенко до Кремля озвучують нардепи президентської фракції. Соціологи прогнозують основну боротьбу у другому турі президентських виборів між чинним президентом Порошенком та Юлією Тимошенко, і в глави держави значно менші шанси. Уже сьогодні експерти стверджують, що особистий антирейтинг Порошенка фактично робить Юлію Тимошенко наступним президентом. У Тимошенко ширша електоральна база: соціальні гасла приваблюють більше виборців, аніж національно-державницькі ідеї президента, такі як «мова, церква, армія». Тоді як президентові немає чим хвалитися в соціальній політиці, соціальні гасла Тимошенко можуть зацікавити мільйони громадян навіть в російськомовних областях, де для громадян соціальні питання важливіші за національні.
Обвалити популярність головної конкурентки можна лише ефективною в час протистояння з РФ темою «зради» та «роботи на ворога». Або ж як «легший варіант» – їй закидають готовність скористатися підтримкою Москви у досягненні президентської цілі, що може потягнути зобов’язання та подальші поступки України перед Кремлем. Тим паче, що деякі збіги в її політичній діяльності щодо РФ дійсно викликають запитання.
Хоча на кожен із таких закидів Тимошенко може дати достовірні пояснення, вірогідність яких може визначатися лише електоральною симпатією чи антипатією до екс-прем’єрки. На голосуваннях антиросійських законів не була, бо нардеп працює не тільки в сесійній залі, але й їздить по округах, працює з виборцями. Її фракція за ті закони голосувала, вони набрали необхідну кількість голосів і були затверджені. А те, що вона відсутня саме на голосуваннях, які завдають шкоди РФ, – вирвано з контексту і є маніпуляцією політичних конкурентів.
Грузію не підтримала 2008 року, бо прем’єр займається економікою, а зовнішня політика – прерогатива президента. Тож вона просто не пхалася не у свої справи. З Путіним посміхалася бо треба було захищати інтереси країни, а для цього – знайти спільну мову з Путіним. З краватки Саакашвілі не сміялася, а лише зауважила, що вона без краватки.
Газовий контракт підписала, бо треба було рятувати країну від замерзання, тож вибрала «менше зло». У 2014 році хотіла лише миру, а Савченко взяла до списку, бо вона була популярна в народі, і тоді ще ніхто, навіть президент, не знав, хто така насправді Савченко.
Тож звинуваченням опонентів Юлії Тимошенко у причетності до Кремля можна вірити, а можна й не вірити, адже жодних достеменних фактів не відомо, – лише інтерпретації, які можуть бути пояснені не менш логічними і правдоподібними аргументами. Одне очевидно – Юлія Тимошенко є політиком, до якої запитань значно більше, ніж відповідей.