Виборчі списки до Верховної Ради рясніють новими обличчями: комбатами АТО, сотниками Майдану, демократичними журналістами та громадськими активістами. Чи означає це, що тепер українська політика зазнає якісних змін, стане чеснішою і більш демократичною, чи ці «народні герої» й «лідери громадянського суспільства» будуть поглинуті та розбещенні корупційною системою і невдовзі стануть такими ж, як решта скомпрометованих депутатів?
Якщо порівняти виборчі списки політичних партій, які йдуть на осінні вибори 2014 року, то вони якісно відрізняються від виборчих списків останніх 15 років, в яких домінували переважно бізнесмени, олігархи, чиновники та інколи телевізійні зірки й спортсмени, також з елітарного середовища. У нових списках з’явилося чимало нових людей, громадських активістів, журналістів, комбатів АТО, учасників бойових дій, які мають значну суспільну довіру й асоціюються з чесністю, непідкупністю та близькістю до ідеалів Майдану й інтересів народу.
Демократичні обличчя поміж олігархічними пиками
Так Блок Петра Порошенка зібрав у своїх рядах, окрім Віталія Кличка, відомого політв’язня та екс-міністра МВС Юрія Луценка, лікарку і рятувальницю постраждалих на Майдані Ольгу Богомолець; лідера кримськотатарського народу Мустафу Джемілєва; героя-полковника ВПС Юрія Мамчура; письменницю і нардепа від УДАРу Марію Матіос. У першу двадцятку блоку потрапили популярні демократичні журналісти Сергій Лещенко та Мустафа Найєм, а також громадська активістка Світлана Заліщук.
«Народний фронт» Арсенія Яценюка та Олександра Турчинова зуміли перетягти до своєї команди таких лідерів громадських симпатій, як відома журналістка та радник міністра внутрішніх справ Тетяна Чорновіл; комендант Майдану та екс-керівник РНБО Андрій Парубій; командир батальйону «Миротворець» Андрій Тетерук, журналістка і колишній заступник секретаря РНБО Вікторія Сюмар; командир батальйону «Дніпро-1» Юрій Береза. Йде на вибори разом з партією «Народний фронт» також популярний в народі учасник Майдану, буковинський козак Михайло Гаврилюк, відомий тим, що його взимку беркутівці роздягли догола та вивели на сніг, після чого він здобув всенародну популярність з ореолом героя-мученика.
З «Народним фронтом» на вибори підуть історик, голова Центру досліджень визвольного руху Володимир В’ятрович, лідер громадської організації «Права справа» Дмитро Снегирьов, найсильніша людина в світі Василь Вірастюк, громадський діяч Зорян Шкіряк, командир батальйону «Азов» Андрій Білецький, а також керівник центру військово-політичних досліджень Дмитро Тимчук. Окрім цих облич, в «Народний фронт» також увійдуть Євген Дейдей (координатор батальйону «Київ-1»), Микола Шваля (командир батальйону «Золоті Ворота») та Костянтин Матейченко (командир батальйону «Артемівськ»).
ВО «Батьківщина» приємно здивувала виборців ефектним популістичним трюком – на чолі партійного списку виявилася не лідер партії Юлія Тимошенко, а українська льотчиця Надія Савченко, яка зараз перебуває в СІЗО у Росії. Команда Тимошенко вже зуміла домовитися з сестрою Надії – Вірою Савченко, яка балотуватиметься по одному з мажоритарних округів у Київській області. Собі Юлія Тимошенко взяла скромне друге місце у виборчому списку партії, який рясніє показово «народними» та «демократичними обличчями». Волонтер і юрист, громадський діяч Альона Шкрум, яка закінчила Сорбонну та Кембридж, входить у першу п’ятірку списку партії. ВО «Батьківщина» відзначилася також наявністю депутата Київської міськради, активіста «Євромайдану» Ігоря Луценка, політичного аналітика Ігоря Жданова та виставила по мажоритарних округах десяток громадських і політичних діячів обласного значення.
У партійному списку «Радикальної партії», окрім лідера Олега Ляшка, йдуть командир батальйону «Айдар» Сергій Мельничук, співачка Злата Огневич, політолог Ігор Попов, командир батальйону «Луганськ-1» Артем Вітко, спортсмен Денис Силантьєв, депутат Київради Ігор Мосійчук і волонтер Олена Кошелєва.
Героїзм як політичний капітал
Абсолютна більшість цих нових людей, які готуються ввійти в український парламент, не пов’язані з великим бізнесом, не мають родичів серед партійних бонз і не залежать від партійних лідерів. Вони досягли популярності насамперед завдяки власним здібностям, активній діяльності (часто ризикованій) та медійній відомості, якій також завдячують насамперед самим собі. Наталія Королевська, наприклад, також має певний рівень популярності та високий індекс упізнаваності, однак це «джинсова» популярність, куплена за великі гроші як реклама в мас-медіа. Однак демократичні активісти, які сьогодні йдуть в парламент, окрім популярності, набули ще й ореолу героїзму, харизматичності та вважаються справжніми репрезентантами народних інтересів.
Це свідчить про те, що в Україні політика, громадська активність та політичні партії стали виконувати передбачувані їм ролі соціальних ліфтів, як це є в Західній Європі. Коли людина простого походження завдяки власній політичній позиції та діяльності піднімається до рівня державної еліти, в даному випадку – депутатів Верховної Ради. Війна також стала в нашій державі соціальним ліфтом. Десятки чоловіків, які минулого року були звичайними підприємцями, журналістами, редакторами чи робітниками, сьогодні в боях довели свою здатність захищати батьківщину і право займати керівні військові посади, які в умовах широкого інформаційного висвітлення процесу бойових дій створюють умови для популярності, що конвертується в політичний капітал. Для багатьох партій комбати АТО та сотники Майдану стали своєрідними «локомотивами», завдяки яким політики хочуть заїхати до парламенту, розуміючи, що без цих «народних героїв» їхні шанси й відсоток парламентського представництва був би значно меншим.
Нова якість політики?
Багато нових претендентів на депутатський мандат з числа громадянського суспільства йдуть у Раду в складі різних партій, у які їх загітували вступити політики. З часом вони втягнуться у політичні команди, наберуться фракційного духу та стикнуться з парламентськими інтригами, на яких можна буде отримати свою частку і непогано розбагатіти. Вони зіткнуться з волею партійних лідерів, які вже давно про все домовилися з ким треба, то ж підлеглим депутатам від фракцій потрібно буде лише слухняно піднімати руки, виконувати звичайну роль кнопкодавів. Однак усі ці демократичні журналісти, комбати та громадські активісти жодним чином не залежні від партійних лідерів, не мають з ними тривалих партнерських стосунків і нічим їм не зобов’язані. Адже вони не купляли собі місця у списках і рідко залежні від компроматів. Враховуючи, що вони допомогли партії набрати більший відсоток голосів виборців, то ще політики повинні бути їм вдячними. Отож про підконтрольність цих нових демократичних облич говорити досить складно, враховуючи зростаючі запити суспільства на нові моделі політики.
Багато комбатів та громадських активістів, особливо з областей, ще не інтегрувалися в коло політичної еліти, яка веде розкішний і гламурний спосіб життя, тому триматимуться разом, усвідомлюючи тотожність власного соціального походження та спільність інтересів. Незважаючи на те, що командири АТО перебувають в різних партіях, почуття військової солідарності, викликане спільно пережитим ризиком, біль втрати бойових товаришів та дух армійського побратимства формуватимуть з цих ветеранів об’єднання, подібні до афганських братств, скріплених солідарністю, взаємодопомогою і спільною ворожістю до столичних мажорів й політиків-популістів. Тож є всі підстави вважати, що незважаючи на партійні домовленості та парламентські кулуарні інтриги, комбати у ВР діятимуть заодно, навіть на противагу політикам.
Більшість нових «облич з народу» у партійних списках представляють люди, які пережили революцію та війну, зазнали утисків режиму, виносили тіла побратимів, застрелених снайперами на Майдані, бачили зраду армійського начальства, тому парламентські інтриги та підкилимні домовленості для них є невластивими. Демократичні журналісти звиклі до розкриття політичних скандалів і таврування корупціонерів можуть виявитися не найкращими спільниками нової влади для злагодженої роботи з розпилюванню бюджету в єдиній команді. Комбати АТО, які, пройшовши воєнне пекло, є людьми рішучими і прямолінійними, із загостреним почуттям справедливості, подеколи можуть і в пику заїхати колегам-учасникам корупційних схем.
Отож новий склад українського парламенту після проходження туди представників громадянського суспільства обіцяє бути якіснішим та ближчим до народу, що створює оптимістичні перспективи для системних змін в країні. Якщо ми, звичайно, вважаємо, що правлячі партії, чиновники та олігархи, допустили до своїх списків дійсно народних представників, справді незаангажованих і незалежних журналістів та принципових офіцерів-комбатів, а не контрольованих маріонеток, яких в обмін на слухняність, витягли з соціальних низів, розпіарили у своїх мас-медіа і взяли до парламенту.