Багато хто уявляє, ніби у нас є вибір – відвойовувати захоплені Росією землі чи підписувати "мир". Насправді такого вибору не існує. У нас є лише такий вибір:
- або іти на правові поступки Росії і потерпати від подальших її атак,
- або захищатися і не йти на поступки Росії.
Підписання мирних угод ніяким чином не зупиняє наступ агресорів. В наступні декілька днів після підписання "мирних" угод у Мінську-2 був безпрецедентний наступ на Дебальцеве. Під час нього, по даним представників ООН, бойовиками було знищено понад 500 українців, жертви склали – повторюю, всього за декілька днів – до 10% усіх жертв протягом майже річної війни! В період "миру" після вересневих мінських угод і до активного штурму аеропорту загинуло понад 100 українських солдат, не рахуючи жертви серед цивільних. Російські регулярні та наймані війська весь час атакують.
Підписання миру ніяким чином не впливає на кількість жертв. Усі жертви, що у нас є – це внаслідок атак росіян/терористів. На них ніякі угоди ніколи не діяли. Тому коли нам дорікають – "ви що, хочете більше жертв?!" – я кажу "Більше поступок терористам під їх силовим тиском лише провокують більше терору.
У світі є загальне правило – не йти терористам на поступки. Це правило продиктоване сухим прагматизмом, а не гусарським гонором". У тому, щоб не виконувати умови Путіна, що він продиктував Медведчуку і Кучмі у Мінську, немає жодної пихи чи показної сміливості. Це просто раціональний розрахунок.
***
Ми не можемо визнати, що у Донбасі необхідний "особливий режим". Всі це, мабуть, уже знають, але повторю: "особливим статусом" ми повністю легалізуємо незалежність Донбасу.
- Жодної влади українських законів там не буде, там легально керуватимуть російські маріонетки, котрим підконтрольна буде місцева виконавча влада, прокуратури і суди. Територія буде фактично повністю незалежна від України, хоча номінально перебуватиме у складі країни.
- Усі банди, що зараз під проводом росіян наступають на Україну, Україною будуть визнані як "народна міліція".
- Передбачається, що решта України буде сплачувати данину Донбасу – про це є окрема норма закону про спецстатус. Це буде захищена стаття бюджету.
- Донбас буде користуватися виключно російською мовою. Цим завершиться створення "окремого донбаського народу", тобто українська мова та культура там будуть знищуватися до стану, коли жодних згадок про Україну не лишиться.
***
Ми не можемо визнати, що у Донбасі необхідний "особливий режим". Бо тим самим ми слідом за офіційною Москвою визнаємо, що Донбас – це у етнічному, культурному сенсі чимось відрізняється від решти країни. Ми визнаємо, що причиною бунту були ці мовні, культурні чинники – ми цю брехню повторимо слід за Москвою. Насправді ж це була спецоперація російських спецслужб, з опорою на ресурси місцевої феодальної знаті, котра втрачала владу внаслідок Майдану. Ми забуваємо, що на Донбасі першими з'явилися кадрові російські диверсанти, а потім уже піднялося "народне повстання". Що Слов'янськ захопив чин ФСБ разом з командою росіян. Що з тих пір і дотепер росіяни безпосередньо представлені у керівництві "народних республік". Визнаючи цю брехню – не словами, а діями, показуючи готовність до надання "особливих статусів" – ми шкодимо самим собі і допомагаємо Росії і далі здійснювати агресію у пропагандистському і військовому вимірах.
***
Підігрувати Росії ідеологічно не можна! Визнаючи цю брехню, ми навіки втрачаємо Донбас, бо кажемо – що це окремий народ. Ми не можемо брехати, що вибори зараз можливі. Вільні вибори зараз неможливі, бо населення роками зомбувалося, а особливо – останній рік зомбувалося гіперактивно з допомогою російських і місцевих терористичних каналів. Ми розуміємо, що ніякі вибори зараз не пройдуть демократично і відкрито. Знову-таки, визнавати необхідність виборів – це означає підігрувати російському міфу про те, що Донбасу бракувало самостійності, автономності. Що їх права на самоврядування хтось іззовні порушував. Це той міф, який вперто просуває Росія і який легітимізує збройний опір Україні.
Врешті, якщо ми нашими діями визнаємо ряд найважливіших тез російської пропаганди – про мовно-самоврядний характер проблем на Донбасі – то ми сіємо сумніви серед наших потенційних союзників. Ми підсилюємо російську пропаганду у Європі, ми стимулюємо європейців до нейтралітету у цьому конфлікті. Бо тоді в цьому конфлікті немає агресора і жертви, а є сутичка між двома частинами країни на етнокультурному грунті, де немає правих і винуватих. А, власне, нейтралітету світових країн достатньо для Росії, щоб знищити Україну. Зрештою, ми не маємо права робити поступки під тиском наших зовнішніх партнерів. Ми маємо розуміти, що Європа (і, загалом, США) дуже зрадіють, якщо Україна відмовиться від претензій на Донбас і задовольнить Москву. Ми на маємо давати такої надії нашим потенційним союзникам. Ми маємо завжди тримати їх у переконанні, що українці готові до останнього боротися за свою землю, і що у них немає іншого шляху загасити цей конфлікт, аніж допомогти нам перемогти.
Врешті, ми не маємо права робити жодного кроку, котрий може бути інтерпретований як зрада національних інтересів тими, хто зараз воює на Сході. З лінії фронту, з щоденних боїв поведінка керівництва держави у стилі "мир за будь-яку ціну", територіальні та військові поступки терористам розглядаються як зрада – а це небезпечно реальним бунтом. Поки у нас не буде армії, котра була б здатна бодай зупинити наступ російсько-терористичних військ, у нас немає жодних шансів на мир.
Жодні дипломатичні засоби не будуть працювати, поки противник має змогу просуватися вперед. Тому єдино можливий шлях до миру – це побудова боєздатних, інтелектуальних збройних сил, створення укріплених районів, котрі б гарантували неможливість наступу противника. Очолити оборону України має Президент, Верховний головнокомандувач. Вся його діяльність щосекундно має бути спрямована: все для фронту, все для перемоги!