Побоювання з приводу ревізіоністської політики Росії у Балтійському регіоні зросли 2008 року – після російсько-грузинського конфлікту, а анексія Криму та війна на сході України поглибили їх. Саме у Литві, Латвії та Естонії мілітарна загроза з боку Москви викликає найбільшу стурбованість. Ці країни бояться не тільки російських військ – список потенційних загроз є доволі довгим.
Сучасні виклики для безпеки Балтійських країн розглянуто у нещодавно опублікованих звітах державних внутрішніх органів безпеки (документи підготовлені, відповідно, у Литві Valstybes saugumo departamentas – VSD, у Латвії Drošības policija – DP і в Естонії Kaitsepolitseiamet – Kapo). Рапорти підтверджують: це Росія зі своєю агресивною політикою на пострадянському просторі є найбільшою проблемою для безпеки балтійських держав. Іншими викликами для безпеки цих трьох країн визнано міжнародний тероризм і війну в Сирії.
Неурядові чи проурядові?
У литовській дискусії про безпеку найбільше мовиться про міліарні загрози (прикладом слугують російські військові маневри Zapad 2017, які планується провести восени цього року), зокрема й про можливість проведення атаки з боку Росії на країни Балтії з блискавичним захопленням їхніх столиць (упродовж 24-48 годин). Вказується також на небезпеку ідеологічного впливу Росії та вербування російських спецслужб (на яке в Литві особливо піддаються молоді російськомовні особи). За останні роки відбулася відчутна активізація російської розвідувальної діяльності в Балтійському регіоні. Росія вербує підприємців, журналістів, злочинні групи, науковців, дипломатів, а також експертів. Їхня мета полягає у тому, щоб зібрати інформацію і чинити вплив на політичні системи в країнах Балтії. Росія також вербує мешканців регіону для збройної боротьби на боці сепаратистів на Донбасі. 2016 року двох громадян Естонії та Латвії звинуватили у тероризмі на боці самопроголошеної «Луганської Народної Республіки».
Важливим питанням є російськомовні меншини у країнах Балтії: Москва використовує їх, зокрема, для того, щоб ескалувати міжнаціональну ворожнечу. Вона матеріально і нематеріально підтримує російськомовних осіб через федеральні агентства співпраці зі співвітчизниками за кордоном, через посольства, самоврядні органи міст Росії (включно з Москвою та Санкт-Петербургом) і, нарешті, через такі фонди, як «Россотрудничество, «Русский мир», фонд А. Горчакова. Кошти виділяють через систему грантів, причому можливість отримати фінансування для проектів російськими організаціями є вищою, якщо їхня діяльність передбачає реалізацію явних і неявних цілей Москви. Особливо активними у цій галузі є регіональні координаційні ради російських співвітчизників за кордоном.
Частина російських НУО у Латвії та Естонії працюють автономно, але – як це видно з доповідей латвійського DP та естонського Kapo – деякі з них мають відносно високу залежність від Росії. Частина російських НУО в Латвії та Естонії ангажуються у діяльність, спрямовану проти національної влади, їхня мета полягає в тому, щоб дискредитувати уряди у країнах функціонування. На думку авторів доповідей, російські організації в Латвії та Естонії систематично намагаються послабити демократичні системи країн Балтії і репрезентувати ці країни як failed state. Згадані НУО найчастіше заявляють про порушення прав російськомовних (звинувачують у русофобії, дискримінації), закриття російських шкіл. Закиди лунають і в питаннях історичної інтерпретації ( «відродження фашизму і нацизму», «фальсифікація історії»), а також безпеки та присутності НАТО в регіоні ( «окупація НАТО»). Наприклад, різні російські неурядові організації в Естонії під час конференції, присвяченої правам людини, яка відбулася 2016 року у Варшаві, звинуватили офіційний Таллінн у «масовому» закритті шкіл меншин та у відмові надати громадянство колишнім громадянам СРСР та їхнім нащадкам (до речі, їхню участь у конференції фінансувала Росія). Своєю чергою, представники російських організацій в Латвії святкували День перемоги 9 травня і протестували проти відродження фашизму в країні у День пам'яті латиських легіонерів 16 березня.
Шальчинінкайська Народна Республіка
Для Литви, як це не парадоксально, польська меншина, а не російська, становить велику загрозу для соціальної згуртованості. Російська меншина є гетерогенною і слабко сконсолідованою, вона краще адаптується й асимілюється у литовському суспільстві. Польська меншина натомість є більш однорідною, усвідомлює свою власну ідентичність та походження, а також заангажована у розвиток і промоцію своєї культури. Литва побоюється, що надання додаткових прав і особливого статусу польській меншині (зокрема права на написання імен, відповідно до оригіналу) дасть Росії привід вимагати привілеїв і для російської меншини, таким чином посиливши тиск на політику країн Балтії. Не випадково у квітні місцем для проведення тактичних навчань, спрямованих на перевірку готовності литовських служб до відбиття нападу диверсантів, обрано Шальчинінкай: область, в якій особи польської національності становлять 79 відсотків населення. Диверсанти мали оголосити про створення «Шальчинінкайської Народної Республіки». Проведення навчань викликало обґрунтоване обурення польської меншини і деяких литовських політиків.
Відсутність порозуміння між польською меншиною і владою в Литві, а також відсутність реакції Польщі та конфлікти між Варшавою та Вільнюсом підштовхнути польську меншину в руки Росії. Ефективність російської інформаційної політики та відсутність привабливих альтернативних джерел інформації для меншин в Литві спричиняють те, що для останніх розуміння безпеки і політичних переваг можуть набувати небезпечних інтерпретацій для соціальної згуртованості та ідентичності громадян Литви. Як випливає з опитувань громадської думки, проведених Baltijos TYRIMAI/Gallup в Литві у червні-липні 2016 року, більшість представників місцевої польської та російської меншини вважає, що пропаганда Кремля у Центральній та Східній Європі є наслідком агресивної політики США і НАТО щодо Росії. Майже половина респондентів підтримує анексію Криму і вважає, що російська окупація півострова відповідає міжнародному праву.
Схожі результати занотовано і в Латвії (дослідження SKDS у березні 2014 року), і в Естонії (дослідження на замовлення Міністерства оборони 2016 року), де російськомовні люди часто виступали проти присутності НАТО у регіоні й проти запроваджених США і ЄС санкцій щодо Росії. У їхньому середовищі досі домінує радянський/російський історичний наратив, заснований на перемозі Радянського Союзу у Другій світовій війні. Водночас для етнічних литовців, латишів та естонців прихід радянських військ в їхні країни є початком окупації. Різниця в інтерпретації новітньої історії стає джерелом конфлікту. З іншого боку, у жодній з трьох країн не спостерігається сепаратистських тенденцій, і опитування громадської думки підтверджують вірність національних та етнічних меншин державам, у яких вони проживають.
Три країни, три підходи
Окрім того, країни Балтії звертають увагу на загрози у кіберпросторі та інформаційний вплив Москви (Литва також побоюється щодо енергетичної безпеки, зокрема через будівництво АЕС в Острівцю у Білорусі та в Калінінградській області. Білорусь, окрім того, визначена як друге після Росії джерело потенційних військових загроз). На фронті інформаційної війни з боку Кремля особливо активними є RT, Sputnik, RuBaltic, Baltnews і Regnum. У 2016 році Росія також допомагала Галині Сапожніковій, журналістці «Комсомольської правди», у просуванні її книжки, яка подає фальшиву інформацію про роль Литви у розвалі Радянського Союзу. Книжка була представлена, зокрема, в Італії. Тим часом у Литві Сапожнікову було оголошено персоною non grata.
Росія в країнах Балтії також підтримує національні праві екстремістські групи, які пропагують націоналістичні гасла і символи. В Естонії виявлено, що деякі члени радикальних груп з Росії беруть участь у заходах на підтримку «місцевих неонацистів». Їхня діяльність дає підстави Москві заявляти про зростання радикальних фашистських настроїв у балтійських країнах.
Литва, Латвія та Естонія, незважаючи на все, трактують питання безпеки кожна у свій спосіб. Вони не лише по-різному інтерпретують загрози, по-різному вживають заходів безпеки, по-різному укладають свої відносини з Росією і по-різному дивляться на питання допомоги Україні.
Литва бачить загрозу з боку Росії в основному як мілітарну й енергетичну. Як і Варшава, Вільнюс відкрито критикує Москву та вживає найрішучіших заходів проти східного сусіда.
У Латвії велика увага приділяється внутрішнім загрозам, зокрема інтеграції російської меншини та схильності російських НУО потрапляти під вплив Кремля. Латвійська влада запровадила механізми контролю і нагляду за діяльністю неурядових організацій з метою запобігання таким впливам. Російські організації в Латвії моніторяться у ракурсі ймовірної загрози національній безпеці. Окрім того, влада уважно стежить за надходженням коштів до НУО.
Естонія виступає за відмову від критики і конфліктів з Росією. Хоча домінує переконання, що військовий напад Росії в регіоні є малоймовірним, Естонія проводить активну політику оборони (надає два відсотки від ВВП на оборону, в Естонії існує загальний військовий обов'язок), розробляє систему захисту від кіберзагроз, а також промує культурну відкритість та толерантність серед громадян (там, зокрема, функціонує державне російськомовне телебаченню ETV+).
Одне можна сказати напевно: зазначені загрози скоро не зникнуть.
Текст опубліковано у межах проекту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia. Попередні статті проекту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів,Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом,Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху, Україну придумали на Сході,Нове старе відкриття, А мало бути так красиво, Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію, Мінський глухий кут.
Оригінальна назва статті: Czego boją się kraje bałtyckie? („Nowa Europa Wschodnia”)