Ми вже звикли, що у бібліотеці працюють винятково жінки. Але так було не завжди. Ви будете здивовані, але до XX століття професія бібліотекаря була переважно чоловічою.
У Полтаві, наприклад, де в 1895 році була відкрита одна з перших в Україні публічна бібліотека, до працювали багато відомих чоловіків: фольклорист Микола Цертелєв (попечитель першої полтавської книгозбірні), письменники Іван Котляревський (бібліотекар і скарбник Полтавської філії Біблійного товариства), Володимир Короленко (голова комітету Полтавської бібліотеки), Іван Бунін (служив бібліотекарем Полтавської земської управи) та інші. Натомість жінок-бібліотекарок було небагато.
В звітах полтавської обласної бібліотеки періоду після встановлення радянської влади фігурують як чоловічі, так і жіночі прізвища. Така сама картина спостерігається й після Другої світової війни. І чоловіки, й жінки обіймали як керівні посади, так і посади бібліотекарів різних спеціалізацій. Якщо прослідкувати звітність найбільшої полтавської книгозбірні – Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І.П. Котляревського за останні 20 років (хоча це досить складно, адже у звітах кількість працівників – чоловіків саме на посаді бібліотекаря окремо не виділялась), то можна виявити лише одного чоловіка, який пройшов шлях від рядового бібліотекаря до директора - Валерія Дмитровича Загорулька (1979-2003). Він був бібліотекознавцем, заслуженим працівником культури України, головою обласної організації Конгресу української інтелігенції. Зараз в цій бібліотеці не працює жоден бібліотекар.
Згілно з даними ПРООН за 2017 рік, в освітніх закладах частка жінок-керівників зменшується з віком учнів: жінки є керівниками у 98% випадках для дошкільної, у 87% для початкової, у 68% для середньої освіти.
Тому тут все сходиться: у бібліотеках найчастіше можна побачити дітей початкової школи і трохи менше - людей старшого віку.
В полтавських бібліотеках нині працює двоє чоловіків. Я вирішила запитати, чому обрали цю професію і з якими стереотипами стикаються.
Денис Мотузюк, 33 роки, Полтавська обласна бібліотека для дітей імені Панаса Мирного
Дискримінацію не відчуваю. Важке підносив, від бутербродів зазвичай відмовляюсь, сватань та научань не пам’ятаю. Сподіваюсь, що спільну мову з колегами знайшов.
Я працюю як бібліотечний Google, шукаю те, що потрібно знайти. Стежу, щоб наші бази даних – каталоги вчасно оновлювались та поповнювались. Працюю з періодичними виданнями, які передплачує бібліотека – вивчаю їх і описую.
Західне суспільство має пряму спадщину від Середньовіччя, коли книги були неймовірно дорогими і тримались у монастирях. Відповідно, від бібліотекаря очікувалось, що це буде духовна людина, освічена та моральна. Ця традиція не перервалася, і такий стереотип плавно перейшов на бібліотекарів та власників букіністичних крамничок. Що стосується України, то книги теж були ознакою вищого стану та духовенства. В нас існує стереотип радянського бібліотекаря - невтомного вартового на сторожі ідеологічних кордонів. Погодьтеся, це має мало спільного з тим, як бібліотекаря сприймає західне суспільство.
Сергія Мірчук, 27 років, Боярська районна бібліотека для дітей Вінницької області
Колеги були значно старші, тому більше ставились, як до сина. У маленькій бібліотеці ти займаєшся усім. За два роки фактично долучався до усіх процесів закладу: і підбивав щоденну статистику, і готував звітність, і обслуговував читачів. Але основна діяльність полягала у підготовці та проведенні масових заходів, дизайні книжкових виставок та поліграфічної продукції, веденню сторінок бібліотеки у соціальних мережах.
Усі знайомі, не тільки дівчата, коли мова заходила про бібліотеку, говорили: «Круто, не робота, а мрія, сидиш цілими днями книжки читаєш». Потім доводилось довго пояснювати усю специфіку роботи та розвінчувати стереотипи.
Здається, що чоловіків мало серед бібліотекарів саме у країнах пострадянського простору. У Союзі активно використовували стереотипи щодо професій, які залишаються у масовій свідомості до сьогодні.