От і завершився триденний візит федерального президента Австрії Александра Ван дер Беллєна в Україну. Візит був традиційно розділений на два етапи: столичний – київський та історично-ностальгійний – львівський. А я пригадую візит Гайнца Фішера і підготовку до нього у Львові 2008 року. Тоді для прийняття президента країни, з якою Львів пов’язує майже 150 років спільної історії, у столиці Галичини зробили все можливе і навіть трішки більше. Знаючи, що президент Австрії є справжнім поціновувачем раритетних видань, в стінах Ратуші організували спеціальну букіністичну виставку із запасників львівських бібліотек. Провели екскурсію старою частиною міста з відвідуванням Національного музею та Національної опери. І попри те, що Гайнц Фішер був представником австрійської соціал-демократії і не мав особливих сентиментів до Франца Йосифа, багато хто наголошував на вкладі цього австрійського імператора в Галичину та її столицю.
Попередній президент Австрії мав добре почуття гумору, що допомагало йому в розмовах з місцевими інтелігентами про особливий вклад Габсбургів в економіку і культуру цього колишнього коронного краю. Візит відбувся на ура. Президент відбув до дому і наступного разу я побачив його вже на телеекрані, коли він, стоячи і аплодуючи, вітав Владіміра Путіна у Відні. Це був другий візит Путіна на Захід після анексії Криму та розв’язання кривавої війни на Донбасі. Ця подія трапилася 24 червня 2014 року, тобто тоді, коли були вже запроваджені перші санкції проти Росії, коли західні лідери просто гребували цим московським гостем. І президент Австрії, котрому я ще шість років тому показував наш чудовий Львів, виступаючи перед Путіним, сказав: «Ніхто не буде мати зиску від санкцій».
І ця чудова, з доброю освітою й іскрометним гумором людина, раптом стала такою маленькою, щоб не сказати нікчемною. Людина із соціал-демократичними переконаннями, не якийсь там реваншист-гайдерівець, а ліберал, що життя віддасть за мир і права людини, раптом починає говорити категоріями вигоди та користі від співпраці з лідером країни-агресора. Враз стало зрозумілим, що не загальнолюдські цінності й не права людини, а також непорушність міжнародних законів у пріоритеті у цих людей. Зиск! Це найважливіше, що їм наразі потрібно. То нічого, що ґешефти доводиться мати з диктаторами та міжнародними злочинцями. Гроші не пахнуть. Та й всім добре відомо, що найкращий бізнес – це з диктаторськими режимами. Оскільки в такій країні одна людина все вирішує. Вона ж гарантує безпеку та відсутність ризиків для бізнесу.
Тоді, коли Україна кривавила Донбасом, Австрія гаряче підтримувала ідею будівництва «Південного потоку». Коли західний світ нарешті наважився на впровадження санкцій проти Росії, австрійські лідери, бізнесмени та фінансисти однозначно виступали проти них. А ще до того, Австрію облюбували для себе різномасті злодійські клани зі всього пострадянського простору. Награбоване впомповували в австрійські банки, купляли нерухомість, переселяли до Відня сім’ї. Австрія стала тихою заводдю для краденого і крадіїв. Стовпи режиму Януковича так само вибрали для себе Австрію: брати Клюєви, батько і син Азарови вже давно звили собі гнізда у Відні. Австрійців аж ніяк не турбувало походження їхніх грошей. Таке враження, що вони вирішили перебрати на себе роль нейтральної Швейцарії часів Другої світової війни. Мовляв, нічого особистого – це тільки бізнес.
Тобто для австрійців, котрі так люблять говорити про те, що Австрія стала першою жертвою Гітлера у 1938 році, зовсім не важливо, що насправді витворяє президент Росії. Вони нічого не хочуть чути про Абхазію і Південну Осетію, а точніше – про агресію проти Грузії. Їм далекою в прямому і переносному значенні є проблема штучного анклаву Придністров’я та обмеження суверенітету Молдови. Їм так само байдуже щодо України. Головне, щоб не впав рівень добробуту в Австрії та їхні прибутки не зменшилися. А де ще так легко можна поправити своє фінансове становище, як не у багатій ресурсами авторитарній Росії?
Спочатку австрійські фінансисти виступали проти санкцій, бо нібито боялися, що не зможуть негайно повернути вкладені в Росії інвестиції. Казали, що потрібен час, що з санкціями треба зачекати. Але минуло вже чотири роки, а австрійські банки і фірми не те, що не згорнули співпраці з Росією, а навіть, навпаки, підключилися до нових проектів. Австрійський концерн OMV і надалі є палким промотором будівництва газопроводу «Північний потік 2».
Візит президента Александра Ван дер Беллєна в Україну
Ще зовсім недавно, а саме влітку 2016 року, Австрію стрясала виборча лихоманка. Не те, щоб посада федерального президента особливо на щось впливала, бо за конституцією справжня влада належить канцлерові. Причина була досить прозаїчною: електорат Австрії майже рівно наполовину вагався між представником Партії зелених, професором економіки Александром Ван дер Беллєном і молодим ультраправим популістом, яскравим прихильником Путіна – Норбертом Гофером. Вибори відбулися в два тури і, на щастя, перемогу з мінімальною перевагою здобув 72-річний професор економіки. Реноме Австрії було на якийсь час врятоване. Але потім відбулися парламентські вибори, внаслідок яких дійшло до коаліції консерватистів та правих популістів.
Александр Ван дер Беллєн, ставши президентом, не зрадив своїм демократичним переконанням, хоча настрої в країні, особливо через політику ЄС щодо біженців, залишаються неоднозначними. Фактично федеральний президент опинився між кількох вогнів. З одного боку він хоче залишатися вірним демократичним ідеалам. З другого – відчуває велетенський суспільний тиск щодо припливу біженців. І з третього боку – тиск великого бізнесу на те, щоб продовжувати тісну співпрацю з Росією.
Треба віддати належне пану президенту в тому, що він робить послідовні заяви, щодо приналежності Криму до України. Він цілком підтримує рух України в європейському напрямку. Він щиро переймається проблемою припинення війни на Донбасі. Він думає про введення миротворчого контингенту ООН на Донбас. І переживає, щоб ці «блакитні шоломи» були дієвими і відважними, а не так, як це трапилося із нідерландським батальйоном в Сребрениці. Де батальйон виявився здатним захистити тільки себе. Але все це на рівні декларацій.
Справжньою причиною активізації українського напрямку в австрійській політиці на початку цього року став запланований на червень візит Путіна до Відня. Президент Путін має прибути до австрійської столиці на ювілейне святкування 50-річчя підписання газового контракту з Австрією. Щоб не виставитися перед усім світом затятими путіністами, австрійці вирішили спочатку запросити до Відня з офіційним візитом президента України Петра Порошенка. Запросити не тільки для ділових переговорів, про такі щось мало було чути, але й для відвідин знаменитого Віденського балу. Щиро кажучи, візит президента Порошенка на бал продемонстрував австрійцям, що не така вже й біда в тій Україні. Є конфлікт на Донбасі, але, якщо президент прибув на бал, то наше сумління за бізнес з росіянами може бути чистим. Можна бути впевненим, що знайдуться такі високі австрійські політики, які скажуть, що в цих діях проявилася їхня антипутінська позиція. Тепер Путіна спокійно можна буде урочисто приймати у Відні. Правда, за умови, якщо його режим не струїть ще кілька десятків неугодних в Європі, або не розпочне нової «маленької» війни з черговим сусідом.
Візит до Австрії передбачав і візит у відповідь. Александр Ван дер Беллєн прилетів до Києва, де зустрівся з прем’єр-міністром Володимиром Гройсманом та своїм українським колегою Петром Порошенком. Зустріч з Порошенком відбулася якось зовсім мляво і закінчилася традиційними деклараціями про «українськість» Криму та мир на Донбасі.
А от зустріч з Володимиром Гройсманом містила справжню родзинку. Австрійський президент, відданий захисник живої природи, на що поклав усе своє життя, раптом перейнявся «страшним» українським законом, який обмежує економічну співпрацю Австрії і України. Він просив скасувати обмеження на експорт лісу-кругляку. Мовляв, це дуже шкодить нашому спільному бізнесу та реформам в Україні. Прем’єр Гройсман вирішив уникнути прямої відповіді й послався на те, що це закон, а отже компетенція Верховної Ради, а там не назбирається голосів для скасування закону. Чомусь в цей момент особливо захотілося влаштувати «зеленому» президенту екскурсію лисими Карпатами. Показати наслідки варварських вирубок і спитатися, чому він вважає, що для того, щоб налагодилися відносини ми маємо пожертвувати своїми лісами? Але навіть не це стало головним лейтмотивом офіційного візиту президента Австрії до України. «Несподіванка» чекала у такому близькому і майже рідному австрійцям Львові.
Оправдання і виправдовування
Напередодні візиту до Львова австрійського президента, а саме в середу увечері, міський голова Львова Андрій Садовий дав телефонне інтерв’ю австрійському журналістові Гервіґу Гьоллєру. В якому сказав, що сучасна проросійська політика Австрії є болісною для українців. Садовий наголосив на тому, що українці добре знають справжнє обличчя Росії і відчувають на собі, якого великого болю завдавала і завдає Росія Україні. «Ігри з Росією ні до чого доброго не приведуть» – заявив міський голова Львова. І додав, що після замаху на вбивство Сергія Скрипаля, прем’єр-міністр та міністр закордонних справ Великої Британії зробили чіткі й однозначні заяви щодо Росії. Садовий критично висловився про тісну співпрацю австрійських фірм із «Газпромом», зокрема концерну OMV, який бере активну участь у будівництві трубопроводу «Північний потік 2». На думку Андрія Садового цей проект є повторенням сумнозвісного пакту Молотова-Ріббентропа. І що Литва, Латвія, Польща та Україна категорично виступають проти його будівництва, оскільки це буде серйозною загрозою європейській енергетичній безпеці.
Прибувши до Львова, президент Австрії відразу заходився ділитися своїми відчуттями від цього так близького для нього за архітектурою міста. Він зауважив, що йому дуже подобається гуляти вулицями ще «без ремонтів». Але водночас це ніби переносить його на якихось 50 років назад, напевно, натяк на таке велике відставання. Але сентименти сентиментами, а на закиди Садового довелося відповідати. І тут понеслось: «Австрія намагається зберігати добрі відносини зі всіма учасниками конфлікту». Австрія хоче мати тісні стосунки, як з Україною, так і Росією. Це не означає, що ми мовчатимемо, коли порушується міжнародне право. Австрія хоче зберегти «добру базу для діалогу» з Москвою. На жаль, тут від демократа Александра Ван дер Беллєна нічого не лишилося. Залишилися порожні слова, якими прикриваються, як фіговим листком ті, кому байдужими є принципи і для кого важливішими є особистий комфорт та достаток. В цей момент подумалося, як добре, що від Австрії так мало залежить у цьому світі.