Чогось вирішили поміркувати з колегою на тему "а чи не піти в раду". І виявилося, що це (якщо ти чесний і хочеш робити реформи) взагалі неприваблива річ.
На жаль, у ВРУ дуже високий поріг проходження. Як показали попередні вибори, партійний бренд відіграє величезну роль, переважуючи в рази особистий рейтинг + українське законодавство перетворює партії на монополістів в політиці.
Друга річ - висока вартість передвиборної боротьби, як наслідок корррумпованості економіки. Тому є 3 умовних ліфта попадання в ту ж ВРУ:
1) Сам фінансуєш свою передвиборну кампанію. До цього методу вдаються ті, хто знає як відіб'ється вкладені "інвестиції".
2) Ставленик / делегований чоловік від ФПГ (олігархів). До цієї когорти потрапляють колишні топ-менеджери, довірені особи (смотрящіє), які довели свою вірність господарю.
3) активісти (в т.ч. і бійці) з високим соціальним капіталом, яких запрошують до списку для "вибілення" і протягування натовпу покидьків.
Чесному кандидату підходить перший варіант - незалежний в майбутньому депутат. Успішна мажоритарна кампанія коштує в районі $ 4-5 млн (+/-). Але навіть якщо тобі все сприяло (немає адмінтиску, слабкі конкуренти, низький вплив партійного бренду), то в підсумку ти потрапляєш в парламент, де тобі без фракції або депутатської групи нічого неможливо буде зробити. У мене б виникло питання: і навіщо? Простіше накупити на ці мільйони акцій Яблука або Тесли і вони точно через 5 років дадуть чесний гарантований дохід.
До чого все це? Нам потрібно виборче законодавство з низьким порогом участі (можливість висувати кандидатів від громадських організацій, мінімальний внесок і т.д.), жорсткий контроль виборчих фондів, обмеження інструментів передвиборної кампанії (заборона на телерекламу, заборона на борди, тільки друкована продукція), спрощена форма збору пожертвувань (хто хоч раз жертвував політикам гроші в рамках виборів знає наскільки марудна система оформлення квитанції). Інакше вибори і далі будуть дорогим задоволенням для вирішення бізнес-питань.