Львів останніми роками стає більш доступним для маломобільних груп населення – з цим навряд чи хтось захоче посперечатись. Інклюзивність стає одним із основних правил під час проєктування вулиць, житлових багатоповерхівок, громадських установ і просторів. То що ж таке інклюзія? Часто помилково вважається, що інклюзія – це лише про людей на інвалідних візочках, та це зовсім не так. Інклюзивність (або доступність) – це рівні умови для всіх. Ключовим моментом в інклюзії є саме рівність, а не створення якихось особливих умов для окремих категорій людей. Погодьтесь, людині з болем у суглобах важливо знати, що в приміщенні лікарні є ліфт, а не лише сходи. І всім нам хочеться почувати себе комфортно на зупинках громадського транспорту, на вокзалі чи на спортивному майданчику.
Частіше інклюзивність застосовується до маломобільних груп населення. І тут йдеться про доволі велику кількість людей, бо насправді близько 30% мешканців є маломобільними: це і люди на візках, і незрячі, і батьки з дитячими візочками, люди на милицях, літні люди. Та, зрештою, всі ми хоч раз в житті пересувались з валізою – а це теж про маломобільність, хоч і тимчасову.
*Під цим відео можете лишати коментарі з локаціями Львова, де треба звернути увагу на доступність
Ще в кінці XX століття американець Рональд Мейс, який був прикутний до візка через поліомієліт, розробив правила універсального дизайну, які зроблять будь-який простір доступним для всіх. Основна ідея полягає у простоті – не має бути нічого, що б ускладнювало людям процес пересування чи користування будь-яким простором. У цьому підході є конкретні правила, які дуже полегшують життя усім, хто їх дотримується:
- рівноправне використання: вхід у будівлі без сходів, поручні на всіх рівнях, розсувні двері тощо;
- простір, пристосовний для різних людей: у лікарнях, вокзалах тощо мають бути окрім сходів чи ескалатора ще і ліфти;
- інтуїтивне використання: усі позначки та вказівники мають бути простими і зрозумілими;
- повідомлення, таблички чи карти мають бути доступними для всіх: великий і розбірливий шрифт, озвучення;
- передбачення помилок і запобігання небезпеці: наприклад, жовта лінія на пероні вокзалу або в метро;
- пересування без зусиль: ніщо не повинно ускладнювати пересування простором, усе має бути простим і зрозумілим для кожного;
- розмір і місце простору: всім має бути однаково комфортно та достатньо місця, незалежно від зросту, ваги, віку і фізичного стану людини.
За такими правилами облаштовують вулиці та простори у більшості європейських міст. Якщо вам цікаво подивитись на ідеальне інклюзивне місце – гляньте, як виглядає залізничний вокзал Hauptbahnhof у Берліні, який є найбільшою та найсучаснішою залізничною станцією в Європі. Там усе продумано до найменших деталей для того, щоб усі пасажири відчували себе однаково комфортно.
У Львові такі доступні простори теж уже активно з’являються. Робота з інклюзивністю у місті почалася з того, що ще вісім років тому у місті точково почали робити понижені пішохідні переходи. Дуже швидко стало зрозуміло, що цей експеримент необхідно впроваджувати всюди. Так у місті затвердили стандарт для переходів і зупинок громадського транспорту. Понижені переходи, тактильна плитка для незрячих, зручне покриття на переходах – це вже давно стало правилом. Те ж саме стосується доступності адміністративних будівель і громадських просторів. Міські ЦНАПи, районні адміністрації, школи і лікарні намагаються робити пристосованими і доступними для всіх.
Яскравим прикладом доступного простору у Львові є площа Двірцева, яка не лише гарно виглядає, а що важливо – є максимально доступною. Щоб зробити вокзальну площу комфортною для всіх, залучалось дуже багато роботи і фахівців. Роботи велись над усіма деталями: доступності для людей з інвалідністю, зручності покриття для пересування з валізою, комфортності зупинок громадського транспорту, максимальної безбар'єрності простору. Звичайно, на самому залізничному вокзалі ще треба попрацювати з доступністю, але життя пасажирів після реконструкції площі Двірцевої точно полегшилось.
А що з транспортом? За останні роки у Львові придбали понад 300 одиниць громадського транспорту, який є низькопідлоговим. Загалом у місті зараз близько 80% комунального транспорту є низькопідлоговим для зручності усіх пасажирів. Єдине, над чим ще треба буде попрацювати – це низькопідлогові трамваї. Річ в тім, що такі трамваї дуже дорогі, і повністю замінити увесь парк у Львові поки що нереально. Втім зараз платформи на трамвайних зупинках влаштовують таким чином, щоб трамвай міг під’їхати фактично впритул і нікого не довелось висаджувати на дорогу.
Звичайно, елементи інклюзивності застосовуються не всюди і не завжди правильно, нам справді ще є куди рухатись у плані доступності. Та позитивну тенденцію, я впевнений, відчувають, як і люди з інвалідністю, так і батьки маленьких дітей, та й, зрештою, усі мешканці.
***
Нещодавно спільно з TUMIVolt Німецького товариства міжнародного співробітництва GIZ ми вирішили започаткувати щотижневу відео-рубрику «Мобільність Львова». В кожному випуску ми розповідаємо історію розвитку різних видів міського транспорту, про переваги та недоліки певного виду пересування та про розвиток Львова у плані мобільності. На моєму YouTube-каналі уже вийшов перший випуск «Мобільності Львова», де ми розповідаємо, як змінюється місто у плані інклюзивності і показуємо, що ж насправді думають маломобільні мешканці про доступність Львова.