Західні партнери показали Україні ще одну «червону картку» щодо її вступу до ЄС та НАТО. Це зроблено вустами голови Консультативної місії ЄС в Україні Кястутіса Ланчінскаса, який нещодавно заявив, що перешкодою нашої країни на цьому шляху є відсутність реформи органів безпеки України. Очільник цієї Місії зазначив, що Україна досі не затвердила концепцію реформування СБУ, а без реформи СБУ просування неможливе, особливо коли йдеться про зближення з НАТО.
Але навіть якщо абстрагуватися від проблеми вступу України до ЄС та НАТО, то відсутність системних реформ сектору безпеки є непросто незрозумілою, а щонайменше злочинно-недбалою. Адже не існує жодних об’єктивних причин, які б гальмували такі реформи. Понад те, існують нагальні об’єктивні причини, які роблять таке реформування для України життєво необхідним.
На четвертому році російсько-української війни та на фоні збільшення зовнішніх та внутрішніх загроз реформа сектору безпеки давно вже назріла і перезріла. Зокрема, це стосується сфери діяльності СБУ. Однак, попри життєву необхідність таке реформування не проводиться. Ще рік тому я прогнозував, що найближчим часом воно й проводитись не буде, бо політичному керівництву це не потрібно.
Річ у тім, що СБУ була і залишається одним із інструментів задоволення інтересів вищого політичного керівництва держави. Наголошую – не держави, а її керівництва. Служба завжди була підконтрольна главі держави і у своїй діяльності орієнтувалася передусім на нього. Вона залежна від президента, який призначає та звільняє її голову, а також (що не передбачено Конституцією) його заступників, начальників департаментів Служби та керівників її територіальних підрозділів. Це у поєднанні з відсутністю демократичного цивільного (зокрема, парламентського) контролю має визначальне значення для спрямування діяльності СБУ, адже хто приймає ключові кадрові рішення, той і має вплив на СБУ.
Я вже говорив про те, що великою помилкою всіх президентів було те, що замість утвердження СБУ в якості сильної національної спецслужби вони намагалися поставити її на службу собі особисто. Згубною є також практика, коли голова Служби не в повній мірі впливає на кадрову політику в очолюваному ним відомстві, коли ключові кадрові рішення приймаються сторонніми для Служби особами. Зрозуміло, що керувати такими "кадрами" фактично будуть ті, хто пролобіював їх призначення. На превеликий жаль, саме це наразі спостерігається в діяльності СБУ.
Банкову завжди цікавили і цікавлять передусім наявні в арсеналі СБУ спеціальні сили та засоби, які можна використовувати для досягнення політичних та приватних цілей: в т.ч. розправи з політичними опонентами, забезпечення лояльності політичних союзників, «вирішення» бізнесових питань тощо. Для досягнення цих цілей вищому політичному керівництву держави вистачає можливостей декількох структурних підрозділів СБУ, які очолюють «свої» для Банкової люди, а тому вона зацікавлена у збереженні того стану речей, які існують у Службі. Хоча саме ці підрозділи у першу чергу потребують реформування у зв’язку зі зміною ситуації у сфері безпеки та створенням нової системи протидії корупції (САП, НАБУ, ДБР, НАЗК). І тому маємо абсолютно парадоксальну ситуацію: виклики та ризики у сфері безпеки після 2014 р. змінилися кардинально, а система реагування на них – залишилася практично незмінною. Ще один дуже важливий аспект (зберегти все як є) діяльності СБУ, який пов'язаний з монопольним контролем за зняттям інформації з транспортних телекомунікаційних мереж. Така монополія дозволяє СБУ (а отже й особам, які нею фактично керують) «чути» і «бачити» все, що потрібно, а також бути у курсі усіх справ, які «ведуть» інші правоохоронні органи, у т.ч. новостворені та вчасно вживати заходів протидії(якщо це потрібно)!
У зв’язку з цим хотів би звернути увагу на досвід американських колег з реформування сектору безпеки, яке відбулося після відомої терористичної атаки 11 вересня 2001 р. Ця трагедія спонукала США до докорінної перебудови системи захисту державної безпеки і протидії тероризму та іншим посяганням. Були створені Міністерство внутрішньої безпеки – для запобігання та протидії «терористичним атакам» всередині США; Рада з внутрішньої безпеки – для допомоги президенту у виробленні стратегії внутрішньої безпеки і координації відповідних структур виконавчої влади; «Об’єднані групи міжвідомчої координації боротьби з тероризмом» – для координації дій армійських структур у цій сфері; «Центр з протидії терористичним загрозам» – для аналізу інформації щодо тероризму як всередині країни, так і за кордоном. Зазнали змін також існуючі структури сектору безпеки США.
І все це було зроблено лише після однієї (хай і надзвичайно небезпечної) терористичної атаки. А Україна після майже чотирьох років війни з Росією, після загарбання Криму і окупації частини Донбасу, після втрати контролю над сотнями кілометрів україно-російського кордону, за умов постійних бойових дій з агресором не спромоглася бодай на якісь істотні зміни у секторі безпеки. Там, де все мало перебудуватися під нові виклики і загрози (у т.ч. в СБУ), продовжує діяти в тому числі «під політику» і «під бізнес».А це означає, що сектор безпеки не в повній мірі працює на оборону країни і перемогу у російсько-українській війні, а забезпечує політичні і приватні інтереси кількох осіб та політико-бізнесових угруповань.
Треба розуміти, що до наступних президентських і парламентських виборів ніхто ніякого реформування проводити не буде, оскільки Служба (власне, як і інші правоохоронні органи) «заточена» під вибори, а тому інтереси національної безпеки відсунуто на другий план (якщо не на третій, бо по свої значущості вони ще уступають бізнес інтересам). Зрештою, це стосується сфери правопорядку і безпеки загалом. Адже до сьогодні не розроблено і не схвалено концепції реформування правоохоронної системи. Тому кожен орган цієї системи «реформується» на свій лад – під свого керівника і ту політичну силу, яка його патронує. У результаті це загрожує не лише колапсом правоохоронної системи, але й виникненням ситуацій внутрішнього протистояння між правоохоронними органами, що вже спостерігалося.
За наявності ПОЛІТИЧНОЇ ВОЛІ правоохоронна і безпекова сфери можуть бути досить легко і швидко змінені під об’єктивні потреби. І для цього навіть не потрібно створювати нові органи. Достатньо, щоб існуючі органи запрацювали за новими принципами і «наповнились» новими людьми. А ось цього якраз і не відбувається, оскільки попри продемонстроване гасло «жити по-новому» політична влада продовжує жити по-старому.