Мирні ініціативи президента Порошенка не призвели до припинення вогню на Донбасі. Тим часом, як висловилася одна німецька газета, російському правителю Путіну достатньо було б 15 хвилин для закінчення війни в Україні. Чому ж господар Кремля не зупинить своїх терористів?
Німці, судячи з усього, непогано вивчили, як влаштована державна машина «Путінстану»: «Варто віддати наказ, і все завмирає». Так-то воно так, але є одна суттєва деталь: не можна забувати про одвічну російську розхлябаність (тут проситься зовсім інше слово). Загалом 15 хвилин для зупинки військових дій на сході України навіть автократові Путіну навряд чи б вистачило, але вже у дві-три годин він, напевно, вклався б. Подзвонив би господареві Чечні Кадирову. Той би дзенькнув своїм бойовикам у ДНР і ЛНР. Ті б гаркнули на місцевих любителів постріляти. І війні б прийшов кінець. Можна не сумніватися.
Для припинення кровопролиття були серйозні передумови. По-перше, українські силовики отримали наказ свого Верховного головнокомандувача зупинити вогонь на цілий тиждень. По-друге, учасникам переговорів було надано гарантії безпеки. І ще важливий момент: тих, хто складе зброю і не вчиняв тяжких злочинів, обіцяли звільнити від кримінальної відповідальності.
ООН, ОБСЄ та провідні країни світу, включно зі США, високо оцінили мирний план глави України.
Але почати війну легко, а зупинити – складно. Майже з перших хвилин перемир'я, оголошеного Україною в односторонньому порядку, позиції українських військовослужбовців зазнавали обстрілу. Один боєць загинув, багато хто отримав поранення. А потім й узагалі сталася жахлива трагедія: 24 червня пуском ракети з переносного зенітно-ракетного комплексу (ПЗРК) терористи збили гелікоптер МІ-8 сил АТО, який повертався з українського блокпоста після виконання завдання з доставки вантажів. Загинули дев'ять українських силовиків, зокрема троє офіцерів СБУ. Стало зрозуміло, що банди найманців і сепаратистів не отримали наказу з Москви про складення зброї.
З цього можна зробити висновок, що російський фюрер не захотів слідувати мирному плану Порошенка. Ні, звісно, на словах він його підтримав. Більше того, напередодні візиту до Австрії (де було підписано договір про будівництво газопроводу «Південний потік») Путін демонстративно «попросив» Раду Федерації скасувати постанову від 1 березня про використання російської армії на території України. Такий ось благородний жест. На багатьох західних політиків це подіяло – пролунали схвальні оплески. В Україні теж знайшлися люди, які повірили, що кремлівський володар йде назад. А от у Росії ці порухи сприйняли... ну, загалом, не сприйняли.
«Все ж таки наскільки життєвий досвід росіян багатший за життєвий досвід українців, - написав у Фейсбуці відомий московський репортер Аркадій Бабченко. - Українці, як недосвідчені в путінізмі, ще надають якогось значення тому, що там ухвалила Радфед, що не ухвалила. І дату першого березня запам'ятали добре. Росіяни, як люди, які вивчають путінізм на власній шкурі другий десяток років, вже настільки знають ціну всім цим ухваленим папірцям Радфеду і скасуванням папірців Радфеду, що не запам'ятали якусь чергову цидулку абсолютно. Досвід».
Наївність проти нахабства і цинізму
Така «досвідченість» росіян цілком зрозуміла. Спираючись на ФСБ, яка жадала реваншу, адже її вплив за Бориса Єльцина стрімко впав, колишній кадебешник Путін створив в Росії систему, за якої представницькі органи влади існують лише для фікції, а думка народу має значення лише в тому випадку, якщо вона збігається з думкою господаря Кремля. А хто висунеться – сам винен. Кийків у поліції достатньо, тюремні камери з радянських часів набивають незалежно від їхньої площі. Путін зумів посіяти в Росії моторошний, майже тваринний страх. А страх – хороший «глушник» протестів.
Путін є заручником тієї ситуації, яку він сам же й створив у Росії. Протягом багатьох років найпотужніша пропагандистська машина Кремля день за днем займалася прищепленням населенню шовінізму. На ТБ постійно показували «жахи», нібито вчинені «помаранчевими», цим «бандерівським кодлом», що засіло у Львові та околицях. Росіян постійно переконували, що «оранжоїди» живуть за законами згубного Заходу, символом якого стали одностатеві шлюби; нібито розпущені геї та лесбіянки хочуть розбестити їхніх дітей, заразити своєю «любов'ю» російський Донбас, весь схід України. А це – фактично частина Росії, тому що ці території «незаконно» відійшли до України, яка і державою не є. Приблизно так міркує кремлівський пахан.
Росіян витончено переконали, що тільки вони можуть впоратися з цією «заразою». Телебачення постійно подає Путіна як супергероя, таку собі надлюдину, котра може навіть літати поряд зі стерхами. І він не має ні найменшого шансу вийти з цього образу без втрати рейтингу.
Путін – раб тієї системи, яку сам збудував. Система ця паразитує на минулих досягненнях народів колишнього СРСР. Економіка Росії вже давно не розвивається, а проїдає капітал минулих років. Ще до санкцій Заходу, введених у зв'язку з агресією проти України, російська економіка почала подавати сигнали, що ера стабільності добігає кінця. Днями Мосміськстат повідомив, що реальні доходи москвичів впали на чверть. У провінції – не настільки помітно, бо там ніколи й не було великого підвищення добробуту; але прийде спад і туди...
Коли Путін втратить «любов» і «повагу» співвітчизників, крісло під ним захитається. І він, напевно, це розуміє.
За майже півтора десятка років правління Путін здійснив чимало такого, за що він – за певних розкладів – може постати перед міжнародним трибуналом. Руки у нього по лікоть... самі знаєте, в чому. Його прагнення будь-якою ціною втриматися при владі продиктовано не так жагою зберегти накрадені мільярди, як насамперед страхом перед можливим судом і карою. Ця «надлюдина», котра поставила сама себе поза законом і нормами людського буття, буде і далі поводитись, як загнаний в кут звір, гарчати і кусати.
Невже хтось серйозно вважає, що Путін відступиться від України? Відмовиться від планів створити Новоросію або навіть підпорядкувати собі Київ? Це наївно. Це схоже на віру в те, що серійні вбивці-ґвалтівники, стаючи з якоїсь причини імпотентами, перетворюються на порядних людей. Треба сказати, що на Заході багато хто розуміє, що світ не може дозволити собі таку слабкість.
Ще зовсім недавно, у перші дні окупації Криму, західні ЗМІ рясніли статтями про те, що господар Кремля – віроломна людина, схильна вводити світову громадськість в оману. «Путін брехун! Йому не можна вірити», - кричало, наприклад, впливове видання Wall Street Journal. Але ось минуло лише чотири місяці, і інформаційний фон помітно змінився. Крим як і раніше перебуває під чоботом путіністів. У східних областях гримлять вибухи, вчинені бойовиками, котрі пролізли з території РФ. А багато західних ЗМІ почали закликати до «стриманості» з Росією і Путіним. Стверджують про «неприйнятність» нових санкцій проти Росії. Видають бажане за дійсне, як, наприклад, Frankfurter Allgemeine Zeitung, яка нещодвно з пафосом сповістила: «Заклик Володимира Путіна до Ради Федерації відкликати дозвіл на введення російських військ на територію України став важливим кроком на шляху до врегулювання ситуації».
І невтямки німецьким колегам, що 15 хвилин знадобилося Путіну на скасування згаданого дозволу, але ще менше йому буде потрібно, аби скасувати це скасування, якщо він того забажає. У голові цієї цинічної людини – густий туман, породжений вседозволеністю і безкарністю.
Потішив у ці дні Барак Обама. Як пише The New York Times, «американські офіційні особи визнали цей крок («прохання»Путіна до Радфеду, - авт.) позитивним, але символічним, припустивши, що в реальності він був покликаний торпедувати підтримку додаткових санкцій в Європі». Американці все правильно зрозуміли. Путін веде проти України війну нового типу – руками найнятих бойовиків і підкуплених сепаратистів. Офіційного дозволу на введення армії в Україну йому зараз не потрібно. Тактично він пішов на поступки. Але стратегічний свій план навряд чи змінить.
Однак чому заграють з агресором багато західних ЗМІ? Мені вже доводилося писати, що великим ділкам Німеччини, Великобританії, Франції, Італії не хочеться поступатися частиною своїх доходів, ось вони і тиснуть на свої уряди, щоб не вводити нові санкції проти путінської Росії. Так-от, останніми днями до противників жорстких заходів приєдналися і деякі впливові американські промисловці та фінансисти. Вони погрожують Обамі судом, анонсували спільну заяву, яку буде опубліковано в низці впливових видань. Так на одній чаші терезів виявилися гроші олігархів, на іншій – західні цінності. Світ зачаївся в очікуванні, куди хитнеться маятник розвитку сучасної цивілізації.
Як передає Радіо Свобода, генеральний секретар НАТО Андерс Фоґ Расмуссен заявив, що дії Росії в Україні становлять загрозу для міжнародного порядку. Це ставить провідні країни планети перед вибором: або вони зуміють закликати до порядку знахабнілого міжнародного хулігана, або світ ще довго буде балансувати на межі руйнівної війни.
На чому спіткнувся Порошенко
Відверто кажучи, я б дуже здивувався, якби Путін покірливо пішов на заклик Порошенка. За всієї поваги, в останнього наразі немає політичної ваги Обами, Меркель, Кемерона, Олланда... Для самолюбного кремлівського бандита це, напевно, має значення.
Не можна в даному випадку міркувати в рамках загальнолюдських цінностей: мовляв, яка різниця, хто першим закликав до зупинки кровопролиття, адже йдеться про людські життя. Але хіба за станом громадянських прав і свобод в Росії не зрозуміло, що для Путіна загальнолюдські цінності – порожній звук, а людські життя – проста дрібниця? Російський фюрер – людина, яка морально опустилася, підла й самозакохана. На міжнародній арені він слідує тільки власним планам, якщо немає небезпеки для його іміджу та бізнесу його оточення.
Фактичний провал мирних ініціатив України стався, перш за все, тому, що він не був скоординований з зусиллями Заходу на приборкання агресора, котрий зарвався. Порошенко запропонував кілька важливих пунктів, але вони ніяк не співвідносилися з діями західних країн – до початку їх реалізації нові санкції проти Росії ще не були готові, а ті, що були введені раніше, поплічники Путіна іменували «комарами з Сибіру». А комариними укусами путіністів не проймеш.
До слова, зовсім не обов'язково, щоб нові санкції були негайно введені в дію. Але вони повинні бути готовими й представленими Путіну. І що будуть вони серйознішими, то краще для загальної справи. Кремлівського задираку слід поставити перед вибором: або тобі вріжуть так, що мало не здасться; або відводь своїх бандитів назад до Росії. Все інше – малопродуктивна балаканина, під час якої лобісти Кремля схиляють на свій бік щораз більше західних політиків, а путінська вояччина уточнює свої військові плани.
Західних спостерігачів турбує і склад переговорних груп. Так, редактор відділу політики Frankfurter Allgemeine Анн-Доріт Бой дійшла висновку, що на проведених у понеділок в Донецьку переговорах з врегулювання української кризи спостерігався дисбаланс на користь Росії. Особливо насторожила присутність лідера одіозного руху «Український вибір» Віктора Медведчука. Колишній голова адміністрації президента Кучми нібито представляв українську сторону, але всім же відомо, що він – кум Путіна і затятий провідник його політики в Україні. Чи варто дивуватися, що на такому тлі одностороннє припинення вогню вилилося в загибель, як мінімум, десяти українських військовослужбовців і водночас дало противнику можливість трохи відпочити, перегрупуватися, запастися боєприпасами та продовольством.
Деякі українські політики зараз висловлюють побоювання, що, якщо процес врегулювання конфлікту триватиме у такому руслі, то агресор як не києм, то палицею доб'ється своїх цілей. «Вважаю, що легалізація сепаратистів і путінського кума може призвести лише до посилення українських прислужників Кремля. І пряма військова агресія РФ – лише питання часу», – пише у Фейсбуці народний депутат Віктор Балога.
Такі прогнози виглядають малоймовірними. Але українцям не варто забувати, що загнані в кут звірі дуже підступні й небезпечні.