Слушна на перший погляд ідея заборонити в Україні діяльність московських попів не така вже й правильна. На відміну від «ВК» і «Однокласників», ця мережа не лише агентурна, але й офіційно визнана в світі як релігійна.
Більше того, забороняючи церкву, можна в більшості випадків отримати ефект протилежний бажаному. «Батюшки» верхньої ланки були б навіть «за», якби їх трохи порепресували. Москвофіли у Львові вже більше ста років (з перервою на радянську владу) використовують кожен випадок «утисків» для жебрання грошей з Москви. Якщо ж утисків не було, доводилося самим обмальовувати бюст Пушкіна червоною фарбою. Тепер, після виселення «культурного» центру з приміщення на Короленка, мали б надійти кошти на оренду конспіративних квартир. Тому заганяти «русских» у катакомби – це просто відкривати для їхніх вождів нові бізнес-можливості.
Та й не пролізуть адепти УПЦ МП у підпілля, як не пройде верблюд у вушко голки. Каділаки і бентлі по катакомбах не їздять. А заміські вілли не для того золотом оздоблювали, щоб різній жеброті в них незаконні обряди проводити.
Очевидно, прихильники «русской весни» використали б заборону по повній програмі. Тут і дискримінація за релігійною ознакою, і подразник для ватного електорату в Україні, і мобілізація «за вєру» у військкоматах від Ростова до Владивостока. Що, зрештою, не завадить патріотам вимагати від злочинної законодавчої влади прийняти відповідний закон.
Але вихід є. Треба просто згадати, що термін «світська держава» не просто для красного слівця записаний. Це поняття щось та й передбачає. Нагадаю, що релігійні організації в Україні живуть за особливими економічними правилами. При чому ніхто не перевіряє, чи куплено потім «на зекономлені гроші» обладнання для дитячої лікарні, чи свіже диво німецького автопрому для намісника лаври. Тим більше, якщо свіжо збудовані чи давно захоплені приміщення можна опалювати і освітлювати на халяву, а гроші з пожертв ніяк не декларувати. Просто ідеальний конвертаційний центр виходить – можна вкладати російські брудні гроші у нерухомість, за утримання якої платить «маленький українець». І навіть за газ у «церковному офісі», де ця оборудка і відбувається.
Якщо б за все доводилося платити і звітувати, як простим посполитим, тоді критично важливим стало б ставлення простих вірян. А це суттєво зменшило б кормову базу для таких товаришів, як намісник Києво-Печерської Лаври. Тоді б «за музику» платили ті, хто її і замовляє – Новінський, Бойко і компанія.
До речі, глава УГКЦ Святослав Шевчук виступив за те, щоб церква не користувалася спеціальними пільгами на комунальні послуги, коли її віряни мають платити. Невідомо, чи мала заява якесь практичне втілення, але ідея цікава.
Визнання дипломів релігійних навчальних закладів на рівні зі світськими – це так само не те рішення, від якого московській церкві в Україні стало гірше.
Зрештою, навіть у межах чинного законодавства є маса важелів впливу. Наприклад, за пам’ятками архітектури треба правильно доглядати, а це дорого. До пам’яток архітектури має бути доступ, відкритий для всіх охочих, а не лише для тих, кого пропустять «казачькі» в лампасах на вході. Можна не виділяти їм землю (і не треба говорити, що на місцеві ради нема впливу), можна не толерувати видобуток бурштину поліськими «отцями», можна не дозволяти їм бути капеланами. Зрештою, представникам міграційної служби можна спитати в намісника Почаївської лаври, на якій підставі в Україні перебувають усі ці молодики, які тиняються територією української пам’ятки архітектури.
Але в цьому всьому дуже важливою є позиція інших українських церков. Взагалі-то, офіційно будь-яка церква не дуже підтримує практику кругової поруки. Наприклад, якщо лікар знає, що його колеги беруть хабарі, і не протестує проти цього, він, по ідеї, грішить. А якщо священик знає, що його «колега» з УПЦ МП розказує страшні історії про «братовбивчу війну на Донбасі» і приторговує відповідною літературою – це як? Зрештою, наївно чекати якогось офіційного засудження московської церкви, коли з року в рік повторюються мантри про об’єднання всіх церков «Володимирового хрещення Київської традиції», в якому (з якогось дива) без московських ніяк не обійтися. Важко служити двом панам, особливо в час війни.
Добре було б якось відрізнятися від московських: календар григоріанський ввести, обрядову реформу якусь започаткувати. Чисто візуально, для людей. Тому що простій людині відрізнити, де свої, а де чужі, практично нереально. Не обов’язково зразу, з наступного кварталу, оголошувати Москву престолом Антихриста. Хоча Ленін досі там, лежить, як на вітрині.
Очевидно, розумні люди одразу згадають про «європейський досвід» утримання церков коштом бюджетів, зокрема церковний податок в Німеччині. Є таке. Але є один нюанс: там за ці гроші не друкують брошури про «ополченців Донбасу» і не моляться за агресора. Для таких передбачені каплички в місцях позбавлення волі.
До речі, за тим самим принципом наша «соціальна держава» могла б нейтралізувати і псевдо-ветеранів, і молодих пост-регіоналів тощо. Просто перестати їм платити прямо чи опосередковано.