Ніколи не писав про релігію, але обставини змусили: за останній тиждень накопичилося багато думок, які треба комусь віддати. Одразу наголошу: все викладене вище є лише моєю позицією, до якої ніхто, крім мене, не має жодного стосунку. Пам'ятайте, ви читаєте блоґ простого громадянина, а не матеріал журналіста.
І так, запросили мене позаминулого тижня відвідати сімейний табір, який організували місіонери однієї з протестантських церков. Ні назви цієї церкви, ні назви табору я не скажу, бо не бачу в тому сенсу. Ну, значить, запропонували, а я ж дуже допитливий і мені багато чого цікаво. Ну ми взяли і погодилися і вже у вівторок, 31 травня, ми прибули туди.
Для справедливості скажу, що багато з учасників табору вже належать до протестантської течії, але організатори радо беруть туди і тих, хто ще, як кажуть у їхньому середовищі, “не покаявся” або “невіруючий”. Одразу обурило, що для них віруючі – лише вони, в той час як віруючою є кожна людина, котра вірить в Бога. Ну але то таке, “нам з тобою своє робити”.
Масового промивання мозку там, звісно, не проводили, але голосні заклики “прийміть Христа в серце”, “покайтесь” і т.д. лунали з кожним днем щоразу голосніше. Ну але ми поїхали туди не каятись, а слухати лекції про сімейне життя, бо яким би мудрим ти не був, а всього знати не будеш, а тема сім'ї, стосунків і т.п. нам близька і важлива, тому, насамперед, ми поїхали туди, щоб почерпнути трохи нової інформації і стати кращими у своїх переконаннях. А от поспостерігати за протестантами – того я собі за мету не ставив, і тим не менше – поспостерігав і маю що сказати.
І так, я не знаю яким чином, але протестанти вміють витягувати людей з життєвої “дупи”. Я б сказав навіть – з життєвої “сраки”. Люди там розповідали свої історії про те, чого туди перейшли. Один – безбожно кквасив і став ігроманом, інший – пішов під вплив поганої компанії, ще хтось просто “шукав Бога”. Причому багато з них були раніше православними…
Отже, виходить, що традиційна церква не вміє того робити, бо якби вміла – то не втрачала би вірян. Фішка протестантів у тому, що їхні пастори (священики) працюють з вірянами. Після їхніх богослужінь громада виїжджає на природу, грає у футбол, проводить якийсь культурний захід і взагалі забавляється. А що маємо ми? Багато хто в неділю йде до церкви, не знаючи для чого, і все, далі знову робить те саме, що і кожен день. В парафіях офіційних церков немає міжлюдської підтримки, чого не скажеш про протестантів. У нас панує осуд. Алкоголіків, наркоманів та інших тих, хто пустився берега, в нас осудять, а там таким подадуть руку.
Більшості з нас батьки з дитинства “втюхували”: треба йти до церкви і рівненько там стояти, треба молитися, треба те, треба се… Але для чого треба – ніхто не пояснював. Я вже мовчу, що ніхто не пояснював навіть тексту служби, і добре, коли її правлять українською… Один відсоток з усіх присутніх таки почне щось в тому тямити, а якшо мова старослов'янська? Та це взагалі жах! Людей, як ту бидломасу, загнали в стойло і сказали: “стій і слухай!”, і все. І діти виконують волю батьків, роблячи це іноді під тиском погроз, стоять, слухають, не розуміють і продовжують після цього робити все, що їм захочеться. Вони звалюють з церков і радіють, що відстояли і далі можна спокійно жити. Але й батьки не кращі: відстояли, деколи навіть посповідалися і думають, що все, вони прощені і прямо святі, і можуть далі в своїх сім'ях сваритися, лупитися і робити інші неподобства. І роблять! А так не повинно бути. І тепер я звертаюсь до батьків: не змушуйте. А вже якщо змушуєте, то поясніть дитині значення тих чи інших фрагментів служби. Бо є протестанти, які це вміють робити, і душа вашої дитини буде ще одним їхнім активом, а ви потім будете її вважати зрадником. Повірте, в тому, що вона припинила ходити до вашої церкви – це, по-перше, ваша вина, а по-друге – вина самої церкви, і вже потім – вина школи. Особисто у мене в школі гарно викладали християнську етику, тому розуміти службу мені стало легше десь так з класу третього.
Ще одна фішка протестантів – богослужіння є динамічними, “живими”, вірянам там тлумачать Біблію, і народ там сидить і зрідка встає (це мені розказували люди, котрі туди ходять). Натомість у традиційній церкві народ приходить, щоб банально відстояти службу, значну частину тексту якої більшість тупо не розуміє. Тобто, церква замість того, щоб пропонувати зміни до Конституції, має зайнятися біблійним просвітництвом, бо інакше продовжить втрачати.
Щоправда, є у деяких протестантських церквах (якщо не у всіх) один, але дуже суттєвий мінус. Там щось роблять з психікою людей і вони радикально змінюються. І я зараз не говорю про тих, хто перестав пити, курити, колотися, хєрачити свою жінку чи зраджувати… Ні, я про те, що в людей навіть змінюються музичні смаки. “Я колись теж був прихильником “Братів Гадюкіних”, допоки Бога не прийняв”, – сказав один… Ну що вони таке роблять з людьми? Ось той вплив – він особисто мене лякає.
І ще кілька нюансів. По-перше, протестанти потужно працюють з людьми з інвалідністю і багато чого роблять для них. По-друге – там немає ворожнечі (принаймні – видимої). По-третє – вони “беруть в свої руки” слабодухих і рятують їх. Натомість офіційним церквам до того всього ще є куди рухатися. І я зараз закликаю представників канонічних церков: змініть щось. Почніть працювати з вірянами. Зробіть все для того, аби у ваших парафіях діяв принцип “один за всіх, а всі – за одного”.
На завершення бажаю нам усім твердих переконань. Живімо за законом і, навіть якщо хтось не вірить в Бога, то хай живе за Його Заповідями. В них нема зла. А церква, конфесії, – це все створено людьми і воно є грішним та недосконалим. Любові нам і єдності.