Чи можна назвати парламентські вибори в Угорщині «історичними»? Безумовно. Рекордна кількість угорців прийшла в неділю, 12 квітня, на виборчі дільниці, щоб покласти край 16-річному правлінню правого популіста Віктора Орбана і його партії Fidesz. Опозиційна партія «Тиса» на чолі з Петером Мадяром завдяки цьому «народному здвигу» здобула дві третини місць у парламенті країни, тобто конституційну більшість. І цей результат прокотився резонансом по всій Європі. Бо це й була «електоральна революція».
Знана історикиня й журналістка, лауреатка Пулітцерівської премії й добра подруга України Енн Епплбаум слушно зауважила, що перемога Мадяра й «Тиси» поклала край «епосі, в якій Угорщина була російською маріонеткою в Європі», коли країна блокувала європейські санкції, накладені на Росію, та європейську допомогу, призначену для України. «І, можливо, не менш важливо, що покладено край ідеї неминучості, згідно з якою, якщо ультраправі переможуть, вони контролюватимуть політику до кінця часів. Це показує, що режим, який контролює все – державу, законодавчу владу, ЗМІ, – може програти, а його місце займуть люди, які хочуть жити в іншій, кращій країні», – наголосила пані Епплбаум у короткому селфі-відео, записаному на летовищі імені Даллеса (Вашингтон) зразу ж після оголошення результатів виборів.
У цьому контексті виникає резонне запитання: чому прем’єр-міністр, безроздільний господар усієї країни Віктор Орбан так легко «злився», здався практично без бою. Ще до оголошення остаточних результатів виборів він зателефонував своєму головному опоненту Петеру Мадяру і привітав його з перемогою. А згодом публічно виступив перед своїми прихильниками, визнавши поразку. «Результати виборів ще не остаточні, але вони зрозумілі й очевидні. Результати виборів болючі для нас, але вони очевидні: нам не дали можливості керувати. Я привітав партію-переможницю», – скрушно мовив він.
Здавалося б, чому має дивувати визнання поразки в чесному електоральному поєдинку? Адже Угорщина, принаймні за Конституцією, є демократичною країною, членом Європейської Унії з понад 20-літнім стажем. Усе це так, але за формальним фасадом демократії Орбан 16 років вибудовував під себе фактично мафіозну державу, просякнуту корупцією, непотизмом, бізнесовими схемами, кримінальними й напівкримінальними зв’язками, у якій придушувалася вільна преса й інститути громадянського суспільства. А окрім того, державу-зрадницю і Євроунії, і НАТО, про що ми дізналися з останніх журналістських розслідувань.
Здавати владу в таких умовах дуже небезпечно, адже цілий правлячий клас ризикує потрапити за ґрати. Тому можемо з великою часткою ймовірності припустити, що Орбан таки готувався до жорстокого бою за крісло. Ознаками цієї підготовки стало оприлюднення в проурядових ЗМІ результатів «екзитполів» підконтрольних владі соціологічних центрів, у яких, звісно, «малювалася» перемога провладній коаліції Fidesz і Християнсько-демократичній народній партії.
Керівник канцелярії прем'єр-міністра Ґергелі Ґуляш, той самий, який запевняв минулого року, що Угорщина не заарештовуватиме Путіна, який прибуде до Будапешта на мирні перемовини, у вечір виборів впевнено заявив журналістам, що жодної зміни влади не передбачається, що Fidesz готується отримати від виборців ще один чотирирічний мандат.
«Ґрунтуючись на наших власних вимірюваннях, ми стверджуємо, що правлячі партії мають реальний шанс отримати більшість мандатів, принаймні сто мандатів, необхідних для формування уряду», – сказав пан Ґуляш.
Можна також припустити, що Орбан у реалізації свого плану спротиву заручився підтримкою Білого дому й Кремля. То чому цей план так і не був реалізований? Припускаю, що на це є кілька причин. Головна з них – надто великий розрив, надто переконлива перемога Петера Мадяра і його «Тиси». А чому? Бо Віктор Орбан знехтував головним правилом політиків-популістів, які прагнуть утримати владу: щоб тебе не відправили у відставку, треба всього лише залишатися популярним. А популярність забезпечується двома чинниками – умовно кажучи, холодильником і телевізором. Там, де не дотягує холодильник, прогалину має заповнити телевізор, і навпаки.
Орбан же за 16 років остаточно відірвався від реальності. Корупція й непотизм нищили угорську економіку. Ще в радянські часи Угорщина вважалася «золотою дитиною» комуністичного блоку завдяки найвищому рівню життя в Східній Європі. Вона мала найкращі стартові можливості після падіння Берлінського муру й оксамитових революцій. І Орбан це так брутально звів нанівець. Тепер навіть (страшно подумати) Румунія вважається країною з вищим добробутом, ніж Угорщина, яка перетворилася на enfant terrible Євроунії.
Навіть сільський електорат, який донедавна вважався «ядерним» для Fidesz, почав чимраз гучніше проклинати уряд. Одна з головних причин – брак європейських субвенцій, якими раніше Орбан «годував» село. Але халява скінчилася, Брюссель заблокував субвенції, залишивши угорський уряд сам на сам зі своїми аграрними проблемами.
І остаточного удару по популярності Орбана завдав «кремлівський скандал». Знаменно, що виник він саме на 70-ліття угорського повстання, яке Москва втопила в крові. Тож не дивно, що одним із провідних гасел, які лунали на цьогорічних виборчих мітингах, було гасло 1956 року «Росіяни, додому!» (Ruszkik haza!). Причому воно мало не лише символічне, а й цілком практичне значення – з огляду на команду кремлівських політтехнологів, які терміново прибули до Будапешта, аби врятувати «друга Вітю».
Прибув до Будапешта і віцепрезидент США Джей Ді Венс, щоб нахабно втрутитися в електоральний процес у суверенній Угорщині й підтримати Орбана. Але його втручання радше тому нашкодило, ніж допомогло.
Врешті й сам Венс, коментуючи для телеканалу Fox News результати угорських виборів, щиро зізнався: «Я приїхав (до Угорщини – ред.) не тому, що очікував, що Віктор Орбан виграє вибори з переконливою перемогою. Я приїхав, бо було правильно підтримати людину, яка дуже довго була поруч з нами. Орбан – один з небагатьох європейських лідерів, які готові протистояти бюрократії в Брюсселі».
Отже, ні Москва, ні Вашингтон були б не здатні прикрити Орбанів зад у разі його електорального бунту. Усвідомлюючи це, він, припускаю, і вирішив піти з миром. Не можна теж відкидати, що в згаданій телефонній розмові з привітанням Мадяра з перемогою Орбан попросив свого конкурента (і колишнього однопартійця) не застосовувати репресій до свого попередника. Можливо, навіть Мадяр дав на це згоду. Але це не більше ніж мої брутальні спекуляції.
Зрештою, хай там як, нас у цій справі цікавить український інтерес. Президент України Володимир Зеленський ще в неділю ввечері привітав Петера Мадяра і запевнив, що «Україна завжди прагнула добросусідських відносин з усіма в Європі та готова посилювати співпрацю з Угорщиною».
Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга, привітавши Петера Мадяра і його партію з перемогою, зразу ж запропонував налагодити міжнаціональні відносини.
«Вітаємо угорський народ із сьогоднішніми демократичними, прозорими та історичними парламентськими виборами. Рекордно висока явка свідчить про переломний момент для Угорщини.
Бажаємо переможцям, Петеру Мадяру та партії TISZA, успіхів у реалізації очікувань угорського народу. Зі свого боку ми готові розвивати взаємовигідну співпрацю, знаходити рішення давніх проблем і відкрити нову сторінку на благо обох народів.
Ми відкриті до спільної роботи для забезпечення європейських стандартів щодо наших національних меншин – угорської в Україні та української в Угорщині. Україна та Угорщина заслуговують бути добрими сусідами, партнерами та друзями», – наголосив Андрій Сибіга.
Чи складно буде це реалізувати? Аж ніяк. Бо всі напруження в наших відносинах були радше надуманими й штучними, ніж реальними. Головне, щоб налагодженню взаємин не заважали такі жевжики, як Віктор Орбан і Петер Сіярто, які визначили Україну не просто ворогом, а екзистенційною загрозою. Саме їхнє усунення вже відкриває великі перспективи для двосторонньої співпраці.
Сам Петер Мадяр уже висловив намір зняти вето Угорщини на пакет європейської військової допомога для України на суму 90 мільярдів євро. А головне: він чітко артикулював, що Росія становить загрозу безпеці Європи. «Європа повинна бути здатною підготуватися та захистити себе», – наголосив Мадяр. Він пообіцяв зробити усе для диверсифікації енергопостачання країни. «Що більше місць, звідки Угорщина отримує нафту та газ, то безпечніше та дешевше це може бути», – таку просту і зрозумілу істину сформулював Мадяр, якої так і не зміг (не хотів) розуміти Орбан. Тому й програв.