Мучить одна, дуже жорстка і жорстока, навіть несправедлива думка. Не можу її позбутися. Це знову про убивства Брейвіка.
Наразі цілий світ має замало інформації, щоб адекватно проаналізувати його дії. Можливо, такої інформації ніколи і не буде. Повідомлення ЗМІ давно ні у кого не викликають довіри, які б на позір відсторонені і об’єктивні вони не були. Тому зараз не про нього.
Мене мучить інше запитання. На острові Утойя зібралися молоді люди – члени молодіжної гілки правлячої партії Норвегії. Тобто люди, які усвідомлено вже обрали якусь певну життєву позицію і претендують на ролі майбутніх лідерів у суспільстві чи у невеликих групах людей.
Потенційних лідерів було на острові близько 100. Молодих, здорових, сильних юнаків і дівчат. Навіть якщо дівчат не рахувати, то з 50 юнаків там було.
Брейвік був один. Так, озброєний, так неочікуваний, так непередбачуваний. Але його дії тривали не секунду, за яку неможливо зорієнтуватися. Він наздоганяв свої жертви, бігав островом. Перезаряджав зброю. Тобто були миті – і не одна - коли він не стріляв.
Чому ніхто із сотні потенційних лідерів не спробував його зупинити? Чого забракло? Відваги? Рішучості? Оцінки ситуації? Жертовності? Відповідальності? Бажання врятувати хоч кілька життів?
Якщо усього цього не знайшлося, то за якими критеріями добираються лідери?
Я не знаю. І не знає ніхто, крім тих, які були на тому острові. Сталося те, що сталося. Трагедія.
Але питання залишаються (чомусь усі мої блоги зазвичай складаються із запитань). Чи ці молоді люди не опиралися, тому що вони є результатом життя кількох поколінь в одній із найбільш багатих, соціально гарантованих і стабільних країн? Хто матиме шанс вижити у катаклізмі, який рано чи пізно, але точно станеться на земній кулі? Чи цивілізація, наділивши нас цінностями демократії, толерантності, гуманізму не атрофувала риси характеру, які необхідні для виживання, захисту, опору небезпеці?
І ще раз – за якими критеріями визначають лідерів чи потенційних лідерів у людському суспільстві у будь-якій країні? Наприклад, в Україні?