Традиційно на початку січня Європа урочисто відкриває свої культурні столиці. Цьогоріч європейський культурний простір охоплює Стамбул на сході, німецький регіон Рур із центром у Ессені на заході та угорське містечко Печ.
Подивугідним є той факт, що Туреччина зуміла здобути для Стамбула титул столиці всупереч правилам відбору, згідно з якими серед кандидатів обирають по одній столиці від старих та нових країн-членів ЄС. Свої проєвропейські та євроінтеграційні прагнення Туреччина значною мірою реалізує в царині культури, однак щоразу наштовхується на спротив у переговорному процесі про членство в ЄС, який триває з 2005 року. Тож залучення Туреччини до проекту європейських столиць можна вважати дипломатичним кроком та виявом доброї волі з боку ЄС.
Коли Стамбул як культурний центр континенту – хоча й не в серці Європи – не потребує представлення, культурна столиця Ессен навряд чи викликає в когось захоплені емоції та бажання неодмінно її відвідати, адже через Рурський басейн на заході Німеччини не пролягає туристичний маршрут на зразок «Романтичного шляху». Після завершення тут промислової епохи Рурський край, однак переорієнтувався на культуру, а цього року навіть постав у ролі столиці. Так новостворений музей Рурського регіону, розташований у шахті ХІІ, ретельно документує здобутки регіону із п'ятимільйонним населенням від археологічних знахідок до атрибутики футбольного клубу бундесліги «Шальке» та колекції води: мінеральної з джерел та фабричної в пляшках.
Вже наступного дня після урочистого святкування «Щасливо піднятися – 2010» на честь Рурського краю на території закритої 1986 року вугільної шахти «Zollverein», світової спадщини ЮНЕСКО, стало знову похмуро та безлюдно. Рідко хто в будні прогулюється на свіжому повітрі під масивними металевими конструкціями коксового заводу, переступаючи колію чи обходячи бульдозера. На прохання показати дорогу хлопці зі слов'янськими рисами обличчя, зайняті демонтажем шатра, спроможні лише на фразу: «Шпрехен полєн». Не звучить тут щодня і гімн «Приходь на Рур» автора шлягерів Герберта Ґрьонемайера. Рур поринув у свої звичні сірі будні.
Попри штучно створювану офіційну привабливість колишній промисловий регіон ніяк не позбудеться депресивності, яка настала після занепаду вугільної промисловості та з появою безробіття. Здолати її повинні 2,5 тисячі окремих культурних заходів загальною вартістю 65 мільйонів євро. Тож весь цей задум з дивовижного перетворення шахт на музеї та концертні зали передусім розрахована на туристів, від чиїх залишених тут коштів залежить добробут місцевого населення, відремонтовані вулиці чи функціонування найбільшої німецької мечеті в місті Дуйсбурґу.
Важко оцінити зараз, наскільки прибутковим виявиться проект і чи здатні шахти конкурувати з палацами. Організатори чекають п'яти мільйонів туристів. Зрозуміло, що далеко не всі задіяні в проекті місцеві працівники культури отримали постійні місця праці. Радше йдеться про одноразові або однорічні контракти. А от корінне населення - колишні гірники та сталевари – і далі нарікає на неефективність структурних змін. Через брак комунальних коштів мешканці подекуди змушені самі оплачувати ремонт прилеглих до своїх будинків доріг.
Звісно, такі факти не призначені для туристів, не афішуються. Не особливо показні й, приміром, колишні робітничі квартали тепер мультикультурних містечок, куди майже не поселяються німці. Одначе слоган «Ми – Рур» звучить повноголосо та не дає підстав засумніватися в економічній успішності всіх 53 міст культурного столичного регіону, частина з яких включена до Європейського маршруту індустріальної культури.
Київ, як відомо, не зміг вибороти 2006 року титулу європейської культурної столиці на 2010-й. Поступився Стамбулу або Ессену. Очевидно, таки європейськістю. До 2020 року Київ не має шансів наздогнати конкурс і довести свою спроможність як культурної столиці – графік заповнений. З іншого боку, нереалізована європейська мрія та величезний культурний потенціал не тільки Києва, але й інших міст та регіонів України, після вдалого проведення Євро-2012 могли б стати рушійною силою вирішення проблем та структурних перетворень в цілих регіонах, передусім промислових та депресивних.
Наразі в Україні подібна робота не проводиться. Рік тому статус культурної столиці України було присвоєно Львову за результатами експертної оцінки культурних заходів, які місто проводить щорічно. Відкриття нових музеїв та збільшення кількості відвідувачів музеїв завдяки новим експозиціям, оновлення театральних репертуарів і залучення відомих вітчизняних виконавців, які працюють за кордоном – такі цілі мала б ставити перед собою європейська культурна столиця та, інвестуючи в культуру, заохочувати іноземних туристів до відвідин міста.
Мільйон туристів, яких очікує Львів цього року, хочеться вірити, не будуть ним розчаровані, а на тих, хто тут уже бував, можливо, навіть чекають приємні культурні новинки. До речі, як афішувати місту, яке не є європейською культурною столицею? В ролі останньої все ж значно простіше запросити в гості туристів звідусіль.