На ці ремарки мене наштовхнуло розстеження "Радіо Свобода", а також медійна, зокрема, в соціальних мережах, боротьба довкола посади президента. Враження таке, наче вибори в нас тривають і не завершуються. При цьому ми безперервно стаємо на ті самі граблі і голосно зойкаємо. І я не певний, скільки в цьому реального болю, а скільки мазохізму. Як казав герой Воннеґута, отаке.
1. Політика їздить по людях, руйнуючи їхні життя і долі. Радянський Союз триває в головах і на практиці. Декомунізація торкнулася символів, але не алгоритмів.
2. Суспільство втягнене в перманентну забаву «Обери президента».
3. Це розважає і відволікає, нагадуючи ґладіаторські бої. За цією «битвою престолів» інші, приземленіші, ближчі й конкретніші речі здаються другорядними. Другорядним здається людське життя, стосунки між людьми, звичайне спілкування.
4. Якщо не Порошенко, то хто?
5. Тисяча девʼятсот девʼятдесят девʼятого солідні і здавалося б, тверезі та мислячі друзі лякали мене, що як не Кучма, то Симоненко. Лякали у Львові, Києві і навіть у Відні – по гойріґенах і над блакитним Дунаєм.
6. Розігравачам цієї рулетки довелося все скрупульозно прорахувати. Розвернути вантажівку так, щоб у неї врізався автомобіль, в якому сидів єдиний дійсно опозиційний політик, не залишивши йому жодного шансу.
7. Вʼячеслав Чорновіл був тим, за кого я ладний був би тоді віддати свій голос виборця. Українським Гавелом. Мене позбавили цієї можливості.
8. Якщо Порошенко – безальтернативний і ультимативний, то кепські справи з нашою демократією.
9. Життя відбувається тут і зараз. Тому тут і зараз потрібні правильні рішення. Щодня, щогодини, щохвилини.
10. Які рішення правильні?
11. Ті, що керуються порядністю. В основі яких закладена ідея суспільного добра, на чому наполягав ще Сковорода. В яких право людини над правом держави, інакше держава рано чи пізно береться вирішувати, хто ворог, а хто друг. А держава – конкретні люди, приймачі рішень і виконавці. Отже, саме конкретні люди беруться вирішувати, хто свій, а хто – чужий. Чи з ідеологічних міркувань, чи з кланово-наживницьких, як у нас, чи під впливом війни, чи внаслідок особистих упереджень, результат той самий: мобінг і репресії. Байдуже, в яких формах вони відбуваються / відбуватимуться, – очевидніших, завуальованіших. Ці форми завжди огидні.
12. Суспільство наймає президента, парламент та уряд. Отже, вже за визначенням вони зобовʼязані дбати про суспільне благо, обслуговувати суспільні потреби.
13. В дійсності далі працюють приватні та корпоративні схеми. Їх протягують як не у двері, то через вікно. Бенефіціари Революції Гідності діють подібно до їхніх попередників, людську свідомість так легко не переформатуєш. Тоді як бенефіціаром має бути суспільство.
14. Риба гниє з голови. Краще ввійти в історію Дон Кіхотом, ніж вляпатися ще одним Януковичем.
15. Якщо ти мільярдер, виділи один мільярд на приватний фонд, постав його очільницею свою дружину і підтримуй українську культуру до свого ґусту, це твоє добре право. Бери приклад з Євгена Чикаленка. Це буде не тільки шляхетно, а й найкращий піар. Суспільство зрозуміє й оцінить це.
16. Ми не можемо вічно і в усьому кивати на Росію. Так, Росія зацікавлена в дестабілізації України. Росія робить усе можливе, щоб Україна не існувала як самостійна держава. Робила, робить й, очевидно, довго робитиме. Ймовірно, доки розпадеться сама. Не уявляю, яка сила має зрушити російську свідомість, щоб Україна й Росія змогли спокійно співіснувати, як існують поруч Німеччина й Франція і більшість держав-сусідів. Хоча нічого неймовірного немає.
17. Який рецепт?
18. Громадянське суспільство, персональна активність. Дій так, як бажаєш, аби діяли в стосунку до тебе, нічого нового. Але й дій за правдою та сумлінням, навіть якщо це не викличе до тебе в поточну мить симпатій. Не бійся! Страх – непомітний килимок до корупції, скорумпованого мислення і здеформованого бачення.
19. Ми недооцінюємо соціальний момент. Це помилка української національної демократії від перших днів незалежності.
20. Обовʼязок політиків – створювати умови, в яких людина могла б самореалізовуватися, кожний громадянин до своїх потреб, талантів, бажань, працьовитості.
21. Лібералізм полягає а) в засадничому рівному доступові до можливостей для самореалізації, б) а хто вже як скористається, в) єдина надумова – не в порушення правил гри. Тоді в рейтинґу щасливих країн світу Україна суттєво покращить свої наразі плачевні позиції.
22. Що робити?
23. Дивитися не на обличчя, стильні білборди й рекламні буклети, надруковані нашим із вами коштом, а на пункти у виборчій програмі. Щодо чинних політиків, порівняти передвиборні обіцянки з виконаним і з діями.
24. Впливати на чинну владу й одночасно створювати альтернативну суспільну силу до парламентських виборів. Це не потребує значних капіталів. Варто йти і розмовляти з людьми. Приносячи не дулю в кишені, загорнену в шелесткі гасла, чи кілограм гречки, а програму. Спілкуватись відверто: це ми зробимо, це буде тяжко, а це ми не зробимо, бо це неприйнятно, або – ще – не знаємо як. Не варто боятися правди.
25. Тож чому я не голосуватиму за Порошенка? (Замість Порошенка можна вставити будь-яке інше прізвище – з тих, що на слуху, чи з тих, що ще не на слуху, і я все одно за них не голосуватиму).
26. Бо ще не вибори. На виборах я голосуватиму винятково за програму. За детально виписану програму і за команду (в прізвищах і посадах), яка цю програму здійснюватиме. Інакше віз буде не тільки «і нині там», а й завтра і післязавтра.