Суспільний мовник країні потрібен як чисте повітря в отруєному індустрією середовищі.
Менше з тим, очікування суспільства по термінах не є реальними: зсередини розумієш, що в наших умовах, так, щоб не порушувати законів кожним кроком, а змінюватись разом із законами — то реформа займе набагато більше часу.
Паралельно й так само повільно триватимуть і зміни у радянському мисленні працівників. Більшість з них й досі певна, що компанія існує не для створення корисного людям контенту, а виключно задля того, щоби утримувати їх, працівників (доведено профспілками).
Відповідальність за цю роботу важка суто психологічно; все решту можна здолати. Маєш просто вперто й чесно робити справу, не зважаючи на «все пропало» від мотивованих ворогів, і «я краще знаю, як треба» від зацікавлених друзів.
Потім раптом виникає подія – Євробачення, яка навіть не скорочує, а буквально стискає все що відбувається, включно зі строками.
А умов же в країні істотно не змінено.
І так само раптом розумієш: мало того, що психологічна відповідальність подвоїлась. Тепер до неї додалась відповідальність карна. Вагою в десятки мільйонів євро.
Легальних та прозорих процедур витрати тих бюджетних мільйонів — в країні не існує.
В нашій країні можна безкарно розпоряджуватись (не надто охайне дієслово я застосував?) навіть мільярдами. Лише якщо ти належиш до влади або знаходишся поблизу від неї. Домовляйся — й все буде як треба: і справу буде зроблено, і ти сі в програші не залишиш.
От якщо ні... Тоді кара за все.
Я ніколи не уникав відповідальності. Готовий відзвітувати і відповісти за кожний крок в розбудові Суспільного, за кожну копійчину, витрачену на цьому безпрецедентному для країні (від того й повільному) шляху.
Але «двох Болівар не винесе».
Та й платити свободою, та ще не за злочин, а за добру справу — це за межами добра й зла. І точно за межами мого розуміння відповідальності.
Це все — про бюджет Євробачення, що його існуючі закони і кодекси (Податковий та Бюджетний) не дозволяють використати.
Тільки це не вся проблема з бюджетом.
Влада (руками Мінфіну) врахувала бюджет Євробачення в бюджет НСТУ на 2017 рік.
Себто, від 1,2 млрд грн, передбачених законом для розбудови Суспільного мовника в 2017 році, держава відбирає 450 млн грн витрат на Євробачення, 250 млн грн. відбирає у вигляді платні за трансляцію, 149 млн. грн. відбирає видатками, і 46 млн грн комунальними платежами забирає місто. Ще 112 млн грн апріорі йдуть на міжнародну діяльність (Олімпіади, чемпіонати світу тощо).
В залишку — 193 млн грн. Владо, ти серйозно?
На перебудову 32-х застарілих морально, фізично і технічно підприємств? Із нулем на виробництво і середньою зарплатнею в 2300 грн з того залишку? І після цього казати країні і світові, що ми будуємо Суспільне?
За минулі два з половиною роки в НТКУ зроблено чимало. Принаймні, компанію об'єднано, фундамент Суспільного закладено, програмного курсу завдано. Країні продемонстровано, що: 1) ані владу, ані олігархів можливо (!) не підпускати до каналу мовлення на гарматний постріл; 2) українські телебачення і радіо (масові медіа) можуть (!) не бути токсичними для людей.
Організаційна перебудова та пошуки балансу між комерційною доцільністю та суспільними потребами — триватимуть й далі. Як і Суспільне після Євробачення.
А я йду в відставку зараз.
Можливо, хоча б таким чином вдасться привернути увагу до проблем з бюджетом Євробачення та бюджетом майбутнього Суспільного.
Цей вчинок не є шантажем влади, він є припущенням, що в перехідний період компанію має очолити людина більш компромісна, гнучка, здатна домовлятися і давати раду протилежним інтересам та інтересантам.
Справи, втім, не кидаємо: наступні два тижні передаватимемо їх тому, хто буде призначений. Так, на жаль, не обраному Наглядовою Радою, а все ще призначеному державою новому керівникові.
Страшенно вдячний всім, з ким йшов пліч-о-пліч, з ким працював поруч й хто тримав удари, хто чесно робив свою справу.
Дякую колегам, що попри все, не дають фори, а ретельно стежать і ставляться так критично, наче державна все ще компанія грає в рівних з комерсантами умовах.
Дякую й нашим глядачам та слухачам, що не тільки чекають на зміни, а й підтримують їх, не лишаючи нас увагою.
Все буде добре.