Нещодавно дізналася, доволі несподівано для себе, що 7 травня на Президії Львівської обласної ради було прийнято рішення нагородити мене і ще кількох колег почесною відзнакою «100-річчя від дня народження Головного Провідника ОУН Степана Бандери».
Збрешу, якщо скажу, що не було приємно. Тим паче, що рішення було прийнято одноголосно (певно, зовсім не контроверсійна я особистість, на жаль :-)
І не збрешу, якщо скажу, що було трохи ніяково, бо ніби що я маю до Бандери? Те, що виступила проти відомої Резолюції Европарламенту і це надрукувала Газета Виборча – так це так мало, порівняно із доробками інших людей.
До сьогодні навіть тішилася тим, що я, як "орденоносна" мамуся, буду мати вагомий аргумент на користь своєї доньки, оскільки мене чекає знайомство із батьками її нареченого, чого я страшенно боюся.
Іронічно-приємні жарти, на жаль, закінчилися сьогодні. Коли Львівська обласна рада таємним голосуванням так і не змогла висловити недовіру ставленику відверто антиукраїнської влади – голові Львівської обласної державної адміністрації Василеві Горбалю.
Не можу і не хочу приймати відзнаки від такої обласної ради. Яка однією рукою прославляє героїв-борців за волю України, а другою, тремтячою зі страху, голосує проти недовіри до тих, хто цих же героїв паплюжить. Голосує "проти" зі страху за свої бізнеси, посади, пільги. Навіть при таємному голосуванні. Або просто жалюгідно не приходить на таке важливе засідання.
Не хочу образити тих, хто відзнакою Бандери щиро хотів подякувати нам з колегами за нашу роботу. Як не хочу образити і тих, хто сьогодні голосував "за" недовіру. Але рішення Львівської обласної ради є поняттям колективним, і ті, хто був «за» недовіру антиукраїнській владі, увійдуть в історію гамузом із тими, хто ганебно продався, бо їх виявилося більше.
Ця колективна позиція депутатів Львівської обласної ради станом на сьогодні має три характеристики. Це – боягузтво, зрада, колаборація.
Від такої обласної ради я не можу прийняти відзнаку «100-річчя від дня народження Головного Провідника ОУН Степана Бандери».
Для спокою власного сумління і для чистоти самої відзнаки, яких, не скомпрометованих, залишилося у нас не так уже й багато.
Засуджуйте, смійтеся - але так мені буде якось легше далі жити і працювати.