Здається, ще вчора Блаженніший Епіфаній був інтронізований на престолі Київських митрополитів. А у вівторок, 3 лютого, минуло вже сім непростих років з того дня: три роки пандемії, чотири – повномасштабної війни. І всі сім років – зусилля задля об’єднання українського Православ’я.
Пишу це як українець, християнин і людина, якій небайдужа доля Православної Церкви в Україні. Це не оцінка діяльності, а особиста рефлексія.
За ці роки я неодноразово мав нагоду спілкуватися з Митрополитом Епіфанієм під час його візитів до Львова. Я бачив, що те, що для сторонніх виглядало як протокол – вшанування полеглих на місцях поховань, участь у врученні нагород родинам загиблих Героїв – для Блаженнішого не було формальністю. Йшлося про людяність і справжність.
З кожним роком все більше переконуюся: саме Святий Дух обрав Митрополита Епіфанія Предстоятелем ПЦУ в цей непростий час. І ось чому я так думаю:
По-перше – він збалансований керівник.
У нинішніх умовах це має вирішальне значення. Єдність у Православ’ї не має такої догматично-канонічної прив’язки до Предстоятеля як у католиків. Тому часто саме його особисті якості відіграють дуже важливу роль. Не таємниця, що стиль управління Патріарха Філарета був доволі авторитарним. Тож коли УПЦ КП та УАПЦ з її козацьким вільним духом об’єдналися, політична влада в країні різко змінилася, а Церкву очолив новий Предстоятель, все могло розлетітися менше, ніж за рік. Але так не сталося. Попри те, що Владика Епіфаній має лагідну вдачу та відносно молодий для такої посади вік, ми не чули про жоден серйозний внутрішньоцерковний конфлікт: Церква – єдина, вона відбулася. І це не випадковість.
По-друге – історія з Патріархом Філаретом.
Не вдаватимусь у деталі. Минуть роки – і багатьом стане соромно за те, як вони використали літнього ієрарха задля власних амбіцій і, ймовірно, виконуючи замовлення з Кремля.
У цій ситуації Митрополит Епіфаній проявив пастирську мудрість і християнське смирення. У розпал брудної інформаційної кампанії від «так званих» прихильників Патріарха Філарета він зробив перший крок – прийшовши до нього. Старець у відповідь відвідав Митрополита. І це бачила вся Україна: і ті, хто її любить, і ті, хто хотів би розділяти. Синівська любов, пастирська мудрість та християнське смирення виявилися переконливішими за будь-які слова. Після зустрічі 5 листопада 2025 року Патріарх Філарет сказав: «Слава Богу, що ми можемо так спілкуватися. Ми маємо виявляти любов і безперестанно дякувати Богу за всі Його благодіяння».
По-третє – перехід громад до ПЦУ.
За сім років понад дві тисячі громад залишили Московський патріархат. Великі собори Вінниці, Черкас, Володимира-Волинського, Хмельницького, Чернігова, храми й корпуси Києво-Печерської лаври – тепер українські.
Це складний і часто болючий процес. Московський патріархат безмовно віддає (на окупованих землях) цілі єпархії під контроль Кирила Гундяєва, але коли парафії від них переходять до ПЦУ – здіймають юридичний та інформаційний ґвалт. Супроводжує цей процес масштабна проросійська інформаційна кампанія за кордоном, яка намагається створити образ України як держави, де «переслідують за віру».
Тиск на Предстоятеля величезний. Але дивлячись на нього цього не відчуваєш.
І ще одна риса, особливо для мене важлива – вміння будувати стосунки.
Навіть критики Митрополита Епіфанія навряд чи заперечать: у цьому він беззаперечний лідер. У час, коли владі й суспільству дедалі важче чути одне одного, він уміє вести діалог і з державою, і з людьми. Це нагадує роль Церкви у Візантії, коли траплялось, що патріархи були чи не єдиною силою, що утримувала суспільство від розпаду та хаосу в часи криз. Соціологія це підтверджує: Митрополит Епіфаній – найпопулярніший релігійний лідер в Україні.
Ім’я «Епіфаній» походить від грецького слова «Богоявлення». І, здається, це не випадково. Уже сім років Господь провадить Свою Церкву через нього, і для мене це явно.
Фото Facebook/Митрополит Епіфаній