Питання сформульовано так тому, що рішення буде приймати сам Янукович під впливом невеликого кола осіб. Інтереси народу, країни, як і зазвичай, до уваги не беруться. Інакше президент вів би країну до ЄС, а не починав би розмови про поступове приєднання до МС.
Події останнього тижня – вимога Росії повернути 7 млрд дол. за невибраний газ – підтверджують те, що Путін уже не запрошує, а змушує Януковича приєднатися до Митного Союзу або віддати «трубу», що, фактично, означатиме те ж саме. Про всі небезпеки такого кроку для країни вже написано і сказано достатньо. Тому далі мова піде про особисті гарантії, які Путін може запропонувати Януковичу в обмін на приєднання, і потенційні загрози, які можуть виникнути особисто для президента у результаті такого кроку.
Отже, що може запропонувати Путін?
- Фінансову і політичну підтримку вже цього року і на виборах 2015 р.
- Зниження ціни газу.
- Розширення «співпраці» в енергетичній, гуманітарній, військовій та інших сферах.
Усі проекти «співпраці» не цікаві для Януковича. Їхня справжня суть – економічна, гуманітарна, військова та інша прив’язка України до Росії. Це те, що цікавить Путіна, і те, чим Янукович міг би поступитися в обмін на гарантії політичного виживання після 2015 року.
Що ж конкретно може отримати Янукович? «Списання» віртуального боргу за газ, кредит у кілька мільярдів доларів для порятунку економіки, зниження ціни газу і гарантії підтримки на наступних президентських виборах. Це суттєві бонуси, за які хоч і страшно, але можна поставити підпис під угодою про вступ до МС.
Але тут починаються проблеми.
У жодному договорі про вступ України до МС такі гарантії не будуть зафіксовані. Приклад Харківських угод – яскраве тому свідчення. Росія на папері фіксує терміни, тарифи, обсяги тощо, а всі усні обіцянки залишаються обіцянками. У результаті кілька людей в Україні та Росії отримують суттєві прибутки, а країна – щораз гіршу угоду.
Президент знає, як до нього ставиться Путін. Особиста «чуйка» підказує йому, що Путін знову «кине». Але обмежене сприйняття ситуації, зростаючий внутрішній і російський тиск, брак часу на роздуми можуть підштовхнути до небезпечного кроку.
Заяви Кожари у Давосі, мовляв Україна прагне співпрацювати з усіма, свідчать, що Янукович хоче виграти час, розглядаючи кілька варіантів: підписати угоду про асоціацію з ЄС і угоду про асоціацію з МС (формула 3+1), «заговорити» угоду з ЄС і рухатись до Москви.
Необережний рух у тому чи іншому напрямку може закінчитися втратою влади і, що важливіше, – втратою контролю над країною. Асоціація з ЄС може дати одне – зовнішню легітимацію режиму. Але це накладає нові зобов’язання, невиконання яких може посилити внутрішню делегітимацію і закінчитися втратою влади. Вступ до МС означатиме поступову втрату контролю над країною, але й він не гарантує збереження влади.
Наш президент міг би спокійно вступати у МС, якби Україна була подібна до Білорусі чи Казахстану, а він – одноосібним правителем без олігархів, з аполітичним радянізованим чи трайбалізованим суспільством, ручним парламентом та особистим рейтингом підтримки хоча б на рівні 50%. Проте «Сім’я» ще не стала одноосібним розпорядником усіх ресурсів, повзуча радянізація може мати зворотній ефект, парламент виходить з-під контролю, рейтинг падає, а Захід ще може накласти санкції.
Хто запевнить, що один чи всі ці чинники не спрацюють проти президента між 2013 і 2015 роками? Путін, з усіма своїми ресурсами, впливу на них не має. Отже, де є гарантія, що Янукович у разі вступу до МС зможе втримати владу між 2013 і 2015 роками?
Тепер про ці «непередбачувані змінні» по черзі.
- «Бунт олігархів». Приєднання до МС загрожує черговим перерозподілом власності. Можна, звісно, спробувати зіштовхнути Фірташа, який буде втрачати від зниження ціни газу, з Коломойським, підприємствам якого така знижка вигідна. Але де гарантії, що Коломойський, якого починають «пресувати», не об’єднається з Фірташем? А як поведуться Хорошковський, Пінчук і менш потужні гравці перед загрозою поглинання «Сім’єю» чи російським бізнесом? Російський бізнес – агресивний, а під політичним дахом Кремля може не лише поглинути олігархів, але й створити загрози для Ахметова та «Сім’ї». Якщо «младореформатори» в запамороченні від успіхів й не усвідомлюють, що їх чекає у недалекому майбутньому, то досвідчений Ринат Леонідович не може так легковажити.
- «Бунт у парламенті». Наша опозиція не хоче брати відповідальність за країну, але вона може розхитати човен, який тоне. Парламент може бути заблокований, а за підтримки олігархів не важко буде посіяти паніку, що виштовхне людей на вулиці. Силові дії проти демонстрантів, уведення надзвичайного стану можуть тільки погіршити ситуацію.
- Вступ до МС – це розкол України. За вступ до ЄС упродовж останнього десятиліття стабільно висловлюється більше українців, ніж за вступ до МС. Опонентів ЄС на сході і півдні країни менше (40,5% і 40,9 % відповідно), ніж противників МС на заході і центрі (62,8 і 37,8%). Це означає, що тихо завести країну в МС не вдасться. Опозиція, особливо «Свобода», не пропустять можливості очолити боротьбу проти втягнення країни до «російського ярма». Досвід Сєвєродонєцка 2004 р. засвідчує, що «Свобода», яка хоч і завжди виступала за цілісність держави, у критичній ситуації може піти по тому ж сценарію – у трьох західних областях створити паралельні органи влади, відмовитися від виконання розпоряджень центру, зупинити відрахування грошей до Києва тощо. Це може сколихнути ситуацію так, що втримати її буде важко.
- Санкції США та ЄС. Чому після брудних парламентських виборів ні ЄС, ні США не наклали санкцій на українське керівництво? Проста відповідь про те, що Захід не хоче штовхати Україну в обійми Путіна, – надто поверхнева. Україна вже давно випала з поля зору США, і багато хто в ЄС зітхнув би з полегшенням, якби Україна приєдналася до МС. Втрата України, особливо для ЄС, була б не так стратегічною, як іміджевою. З іншого боку, Янукович уже перебуває у «м’якій» міжнародній ізоляції. Тому санкції не сходять з порядку денного, а залишаються відкладеним у часі інструментом тиску для збереження впливу на ситуацію в країні, або інструментом зміни влади, якщо та зробить стратегічні помилки.
Метою санкцій є зміна політики, зміна влади або отримання стратегічних переваг на свою користь. Україна перебуває в дуже хиткій ситуації, тому на Заході утримуються від поспішних кроків, щоб не штовхнути країну у вир хаосу.
Якщо ж керівництво України піде на вступ до МС – це, фактично, означатиме відмову від попередньо взятих міжнародних зобов’язань (поваги до прав людини, верховенства права, рівного правосуддя), відмову від асоціації з ЄС і можливий вихід із СОТ. У такому разі США і ЄС матимуть розв’язані руки, а політика «залучення» може змінитися цільовими санкціями. Накладання санкцій може ще більше посилити системну вразливість режиму, у якій зберегти контроль над ситуацією (читай: владу) буде важко.
Росія тут мало чим допоможе – хоч би тому, що сама переживає кризу авторитарної моделі правління. Приєднання України має затримати процеси занепаду, що мають місце в РФ. У такому союзі Україна буде лише сировиною для реалізації путінських амбіцій, тобто тим, чим була завжди. Це дуже добре усвідомлюють усі відверті та приховані русофіли, які насправді виконують роль дезінформаторів тієї частини громадян України, що зберігають етнічний чи ментальний зв'язок із Росією.
Усі перелічені чинники не підконтрольні президенту, але будь-який з них може вивести ситуацію з рівноваги і запустити ланцюгову реакцію.
Виглядає так, що політичні ризики можуть актуалізуватись і перевищувати ціну особистих гарантій. Януковичу, може, й запропонують притулок десь у Білорусі чи Росії, але в такому разі втрачається Межигір’я і вся Україна, з якої так легко можна було би викачувати ресурси ще принаймні два роки.
Який вихід з цієї ситуації? Якби президенту вистачило «чуйки», він прийняв би найменш витратне стратегічне рішення – програти вибори 2015 р. Це рішення гарантує політичне виживання. Для цього потрібно кілька тактичних кроків упродовж двох років – викрутитися від вступу до МС, робити видимість прогресу у трьох, визначених ЄС, сферах, підписати Угоду про асоціацію з ЄС, знайти спосіб звільнити Юлію Тимошенко та інших політв’язнів в обмін на гарантії непереслідування після виборів. Останні отримати буде важко, але компромісна постать наступника, погоджена з усіма зацікавленими гравцями, могла б стати запорукою таких гарантій.
P.S. Можливо, хтось із оточення Януковича зважить на ці ризики і вбереже себе (та президента) від небезпечного кроку.