Суспільно-політична ситуація в Україні знову починає загострюватися. Але, судячи з усього, владі наразі нічого остерігатися.
За останні три роки закипало багато разів. Закипало, вихлюпувало зайве і... назад переходило в стадію тихого булькотіння. Так буде доти, доки українці дещо зрозуміють.
Діагноз
Проти чого сьогодні бореться опозиція в Україні? Проти авторитарного режиму, вибудуваного лідером Партії регіонів Віктором Януковичем. Зміг би пан Янукович самостійно піднятися на владний Олімп і втриматися там? Сумнівно. Інтелект відомий. Освіченість – далеко не професорська. Грошей – до приходу на Банкову – мав не так багато.
Все це, щоправда, компенсувалося відсутністю стійких джентльменських звичок, що не дозволяють "чавити" слабких, жінок і лежачих. Але все одно без сторонньої допомоги Віктору Федоровичу ще б років сто дертися до того місця, де він зараз перебуває, та й результат був би не гарантований.
Хто ж допоміг йому в цьому сходженні? Тут і лежить відповідь на запитання, у чому полягають одні з головних проблем сьогоднішньої України.
Сподіваюся, ні в кого не викличе незгоди той факт, що в наш час жодна людина не може прийти у владу без достатньої кількості грошей. Партії регіонів для просування своєї людини на самий верх фінансові можливості надали структури таких багатих людей, як Ринат Ахметов і Дмитро Фірташ. Напевно, у ПР є й інші донори, трохи менші й не такі відомі, але навіть якщо б були тільки названі – справу приводу на Банкову регіонала все одно було б зроблено.
До того ж у головного регіонала у цьому сходженні знайшлися й інші помічники. До них, насамперед, можна зарахувати ту частину громадян України, які проголосували за Януковича на президентських виборах. Це вони забезпечили ту незначну перевагу, якої регіонал зумів досягти над "демократичним" кандидатом.
Звичайно, на сході України, де нинішній господар Банкової отримав рекордну кількість голосів виборців, напевно, не обійшлося без застосування адміністративного ресурсу – він, в особі тодішнього глави держави Віктора Ющенка, в президентській виборчій кампанії був на боці "братків".
Швидше за все, не обійшлося і без фальсифікацій "донецьких". Але! Жоден адмінресурс, жодні приписки не допомогли б регіоналу стати президентом, якби цього не захотіла значна частина населення країни.
Ці два названих чинники нерозривні, як Н2 і O у воді, розглянемо їх уважніше.
Чому забули про минуле Ахметова?
Чи могла президентська кампанія, наприклад, в тому ж Донбасі пройти повз структур найбагатшої людини країни Рината Ахметова? Було б, звичайно, дуже дивно.
Втім, я ломлюся у відкриті двері: в Україні і без того знають, що "господарем" донецького регіону був Ахметов. У липні 2011 року сайт Dynamomania, публікуючи широке дослідження про цю людину, озаглавив його дуже вже недвозначно: "Володар Донбасу". Рекомендую, до речі, прочитати. З матеріалу, підготовленого на основі різних джерел, важко не винести думку, що в біографії найбагатшої людини України занадто багато білих плям, щоб можна було не турбуватися за долю суспільної моралі. Наведу таку цитату з цього дослідження:
Про самого Ахметова можна говорити багато, як, власне, і про його способи ведення бізнесу ... Проте не підлягає сумніву такий факт: фінансова міць Ахметова наростала м'язами саме в той момент, коли всі більш-менш самостійні фігури, які мають усі шанси вийти на надзвичайно високий рівень як політичних, так і бізнес-амбіцій, несподівано були вбиті або ж зникли безвісти, а їх підприємства плавно переходили у власність підконтрольних Ахметову структур. Злочини ці не розкриті досі, а тодішній начальник Донецького обласного УМВС уже згаданий Володимир Малишев пішов на роботу в ахметівський СКМ – структуру, що об'єднала більшість компаній і підприємств, які мають у недалекому минулому кримінальний відтінок перерозподілу власності. Фактично Ахметов виявився поза конкуренцією після того, як всі перспективні фігури донецького бізнесу пішли з політичної та ділової арени. Питання, яким чином їх підприємства опинилися у власності Ахметова, досі залишився без відповіді.
Актуально це не тільки з точки зору права і моралі. Ахметов, крім того, що він був одним з основних донорів ПР, як і раніше залишається особою, здатною впливати на політичні процеси в Україні.
Як зазначив тижневик "Власть денег", в результаті недавніх перетурбацій у вищих ешелонах влади щонайменше дві владні бізнес-групи виявилися ослаблені, а дві інші – наростили міць. У новому Кабміні помітно явний перекіс на користь "Сім'ї" – цією майже "мафіозною" назвою нині прийнято позначати людей, переважно наближених до старшого сина президента Олександра Януковича.
Одночасно зміцнилися і позиції групи впливу, пов'язаної з Ахметовим. Тим більше, що фінансовий ресурс у нього поки ще значно потужніший, ніж у "Сім'ї". За наявності таких груп впливу чи варто дивуватися, що політика центральної влади в Україні має певний душок?
Але ж є ще один донор ПР зі сумнівною біографією – газовий бізнесмен Дмитро Фірташ. Є інші "друзі", "порадники" і "помічники" Януковича, які, в силу своєї специфічної біографії також могли підштовхувати його до кроків і рішень, внаслідок яких Україну перестали вважати демократичною державою, в країні з'явилися політв'язні, вона втрачає таку бажану для українців перспективу євроінтеграції в найближчі роки.
Такий невтішний підсумок трирічної "роботи" всієї верхівки Партії регіонів. Проте опозиціонери чомусь всі шишки валять виключно на Януковича.
"У країні політична та економічна криза, викликана тільки однією людиною – Віктором Януковичем", - прямо заявив 7 березня на брифінгу в Раді один з лідерів опозиції Арсеній Яценюк.
Небезпідставно , звичайно. Однак, зосереджуючи весь вогонь своєї критики виключно на постаті Януковича, опозиція робить помилку, яка грає на руку різним "сірим кардиналам". Перебуваючи в тіні суспільної уваги, вони можуть спокійно "будувати" таку Україну, в якій добре житиметься тільки "Сім'ї", колишнім і чинним "авторитетам" та їхньому оточенню.
Одним словом, робити з одного Януковича "офірного цапа" – значить, відходити убік від суті того, що відбувається. Питання стоїть ширше. Потрібно всю "закулісну" братію витягати на світ Божий. Вистачить їм публічно красуватися в ролі меценатів і піклувальників України, а за лаштунками продовжувати грабувати країну. Як би кому не здавалося, але, судячи з деяких прикмет, справжню правду про багатьох з тих, хто сьогодні при владі і коло неї, громадянам все ще не розповіли. Потрібні глибшій та системніші розслідування щодо ключових фігур українського політикуму.
Підім'ятий регіоналами парламент такі розслідування, природно, не ініціюватиме. Але їх можуть на цілком законних підставах проводити журналісти. Звичайно, зв'язуватися з олігархами небезпечно, як засвідчило розслідування, свого часу проведене – за фактами біографії Ахметова – відомою київської журналісткою Тетяною Чорновол. Однак тоді це була ініціатива вузької групи пишучої братії. Сьогодні можна об'єднати зусилля кількох ЗМІ, партій і громадських структур. Виробити спеціальний план, діяти в контакті з міжнародними Центрами журналістських розслідувань, звернутися за допомогою до міжнародних фондів. В опозиції є досить відомі й шановані в світі люди, до чиїх закликів можуть прислухатися.
Якщо допомогти журналістам-розслідувачам (а безстрашні люди серед них в Україні є) організаційно, юридично і, головне, фінансово (витрати на відрядження недешеві), то можуть спливти факти на зразок тих, що в США спричинили Вотерґейтський скандал.
Чому українці терплять політиків з кримінальним минулим?
Як відомо, на мітингу 9 березня в Києві один з лідерів опозиції Арсеній Яценюк заявив:
Ми поїдемо проводити народні віче, піднімати людей і звертатися до них з одним: ніхто нас ніколи не подолає. Ми сильні, і йдемо вперед до перемоги.
Уже за цими словами було зрозуміло, що агітація від опозиції знову вийде традиційної, такою, яку люди вже не сприймають. Так і вийшло. Протестні акції були нечисленними і невиразними. Нових аргументів опозиція не навела.
Сьогодні мало переконувати людей, що чинна влада веде країну у глухий кут. Це і так багато хто бачить. Набагато актуальнішим було й залишається таке питання: чому українці терплять у владі людей з украй сумнівним минулим?
Ось зараз постало питання про можливі перевибори. А це щось змінить? Люди обурюються діями влади повсюдно, зокрема у східних регіонах, але дійде до голосування – і знову можуть поставити пташку навпроти ПР і людей Януковича та Ахметова. Іноді – за 200-300 гривень. Іноді – за пляшку горілки. А найчастіше – бездумно. В результаті знову будуть мати те, що мають ...
В Україні майже всі хочуть жити, як у Європі та США. Але чомусь мало хто пов'язує це з вимогами, які на Заході суспільна мораль висуває до претендентів на владу, особливо найвищу. Колишніх кримінальників там люди ніколи не виберуть.
Широкої розмови в українському суспільстві на цю тему наразі не було, а вона дуже потрібна.
Ну, не повинно бути такого, щоб людина з судимостями, в тому числі, як кажуть, за вуличний грабіж, мала можливість займати високий державний пост! Це принизливо для України. Це якось не по-людськи. Це, зрештою, найзгубнішим чином відбивається на моральному вихованні молоді.
Звичайно, кількома виступами перед виборцями тут не відбудешся. Потрібна суспільна дискусія, ініціатором якої могла б стати опозиція. До народу потрібно довести всю правду з цього питання.
Наприклад, у вітчизняних ЗМІ неодноразово наводили факти, які можуть вказувати на те, що зняття судимостей з Віктора Януковича було вироблено некоректно. Повідомлялося про дивне зникнення оригіналів судових рішень, за якими ця людина двічі зробила "ходки". Хто доклав до цього руки?
Повна ясність у цих питаннях важлива, перш за все, з позиції суспільної моралі. Щоб наблизити той час, коли будь-який українець міг би з чистим серцем задати своїм друзям запитання: "Сподіваюся, ти не голосував за бандитів?"
Але ясності в цих питаннях вимагає і логіка політичного бою, який протікає зараз в Україні, – між силами, які тягнуть назад, і силами, котрі кличуть уперед.
Світова громадськість подає сигнали українським опозиціонерам. Так, порівняно недавно євродепутат Віола фон Крамон заявила:
На мій погляд, репутація президента Януковича в Німеччині чи в ЄС вже заплямована. Він часто обіцяв виконати зобов'язання, які ЄС встановив для підписання Угоди про асоціацію, він обіцяв різні реформи, але так нічого і не виконав. Відмінність у сприйнятті українського народу і української влади обумовлена образом української юстиції і відсутністю верховенства права.
На українського "гаранта", судячи з усього, такі шпильки не діють. Як повідав одного разу колишній нардеп і член ПР Тарас Чорновіл, пан Янукович найбільше боїться розмов про своє кримінальне минуле.
Але такі сигнали ззовні повинні діяти на опозицію. Чому б їй, організувавши широку дискусію на цю тему в Україні та за кордоном, не допомогти народу країни зрозуміти всю збоченість ситуації, щоб народ допоміг пану Януковичу ухвалити у зв'язку з усім цим єдино правильне рішення?