Чому західна модель досі перемагає

08:52, 5 вересня 2011

Ідеї поступаються попсовим пісням в одному аспекті: в них немає чартів Топ-40. Якби вони були, то хіт, який би перебував на вершині чартів глобальних політичних дискусій протягом трьох років поспіль, називався б "Захід сонця на Заході".

Це сумна, іноді відчайдушна мелодія, що вражає впевненість Заходу у собі, а її рефрен полягає в тому, що західний світ мало в чому може бути впевненим. Як і всі попсові пісні, це є грубим спрощенням реальності.

Останній сплеск західного декадентства проявився завдяки часопису Time, на останній обкладинці якого малинового тону зображення англійця у балахоні та у масці перед палаючим авто, з підписом: "Занепад та падіння Європи (і, можливо, Заходу)". Стаття об’єднує заворушення в Англії, зниження кредитного рейтингу США агенцією Standard & Poor’s та боргову кризу у єврозоні у "нову реальність, яку неможливо ігнорувати: Захід – і в першу чергу Європа – має серйозні проблеми".

Якщо ця теза видається особливо спокусливою після ще одного невтішного року у багатих країнах, вона не є ані новою, ані оригінальною. Низка недавно опублікованих книжок висувають ідею, що політична та економічна модель, яку розробив та якої дотримується західний світ має мало шансів на конкурсі краси за участю альтернативних моделей – особливо тих, які пропонують великі країни, що розвиваються. Пояснення західної неповноцінності коливаються від простих ("Як програли Захід", Дамбіса Мойо) до витончених ("Походження політичного ладу", Френсис Фукуяма). Дедалі більше незахідних лідерів натякають або кажуть прямо, що Захід більше не може претендувати на те, щоб повчати інших.

Ця точка зору помилкова. Більшості "західних" ліберальних демократій з капіталістичними економіками та різними державами добробуту, в тому числі азійським країнам з високим рівнем доходів зараз не щастить. Але їх зовсім не переміг, обійшов або зробив відсталими світ, що розвивається. Якщо й модель, на якій організуються західні суспільства виглядає надломленою, вона як і раніше приводить до неперевершених результатів.

Розглянемо в першу чергу економіку. Як вказує Дені Родрик, зовсім не є аксіомою те, що країни, що розвиваються, можуть підтримувати вражаючі темпи економічного зростання, що їм вдавалося за останні два десятиліття. Але припустимо, що їм це вдасться – на що ми повинні сподіватися. Прірва, яка відокремлює їх від західних стандартів життя залишається величезною, навіть після того, як розвинені країни зазнали найгіршої рецесії у мирний час після 1930-х рр.

Втрати виробництва від цієї значною мірою самостійно влаштованої кризи дорівнюють трильйонам доларів. І де після цього залишаються жертви? У глобальній перспективі не так далеко від того місця, де вони були. США і Європейська Унія надалі виробляють половину світового ВВП, попри те, що на них припадає трохи більше десятої частини населення світу.

Найбільш показовим показником є не розмір економік, а добробут їх народів. Щорічний обсяг виробництва, який припадає на кожного громадянина США – валовий національний дохід на душу населення – складає $47140. Для середньостатистичного китайця він становить $4260, для індійців – $1340, для росіян – $9910, а для бразильців – $9390. З поправкою на різні рівні цін, нерівності є трохи менш гострими. Але тільки трохи.

Більше того, ці цифри недооцінюють прірву в умовах життя між США і країнами BRICS "Середні" люди не живуть на середні доходи. Спосіб, у який розподіляються доходи, означає, що більшість живе нижче межі середнього арифметичного – і особливо нижче у країнах BRICS, де нерівність є більшою. Більшість американців – і європейці та японці – житиме краще, ніж більшість громадян країн BRICS ще дуже довгий час.

Але вимірювання успіху моделі соціальної організації за багатством, яке вона створює, є приведенням його до збідненого стандарту призначення людського суспільства. Недосяжна для інших здатність західної моделі створювати широко розподілений добробут нічого не варта, якщо нею не можна користуватися у стані безпеки та свободи. У цих площинах ліберальні демократії також займають провідні позиції у світі, в той час як країни BRICS зачаровують переважно своїми невдачами. Жорстокі репресії не заспокоїли булькотіння протестів у всьому Китаї. Певні райони Індії знаходяться у лещатах озброєних маоїстських повстанців; Кашмір вже давно живе в умовах кривавої ізоляції з міркувань безпеки. Рівень вбивств у Бразилії у 20 разів вищий, ніж у Великобританії і в п’ять разів вищий, ніж у США.

Порівняно зі своїми потенційними конкурентами, випадковими соціальними проблемами західних країн можна знехтувати, вони є винятками з правила. Правило, натомість, таке: західна модель пропонує одне задовільне рішення політичної проблеми людства, як можна мирно врегулювати конфлікти інтересів між індивідами. У минулому суспільний лад забезпечували насильство, страх або виснажлива бідність. Ліберальні демократії домоглися успіху без двох останніх чинників, а також залишили насильство для обмеженого використання, регульованого правилами, які люди в цілому схвалюють. Це величезне досягнення західної моделі, а її постійне знищення матеріальної бідності робить її ще привабливішою.

Нинішня недуга не є серйозною загрозою для цих досягнень: стагнація, зниження кредитного рейтингу та соціальні протести не скасують головних успіхів Заходу. Якщо вони трохи зіб’ють західну зухвалість, то це не є зле. Ніхто не заперечує, що ліберальні демократії часто зловживають своєю владою – і продовжують це робити у деяких випадках. Але вони були пов’язані з непослідовним застосуванням їхніх власних принципів – наприклад, виродженням демократичного правління або позбавленням його благ населення інших країн або частини свого власного. Це причини не відмовлятися від західної моделі, а ще більше згуртуватися навколо неї.

Тож багаті ліберальні демократії повинні вийти з падіння своєї самооцінки. Пісня про те, що Захід відстає, може легко запам’ятовуватися, але вона є помилковою. Приємна правда полягає в тому, що решта, здається, наздоганяє його.

Автор: Мартін Саннбю [Martin Sandbu]
Назва оригіналу: Why western ways are still winning
Джерело: The Financial Times, 24.08.2011
Зреферував: Омелян Радимський