У численних публікаціях, що з’явилися після несподіваної перемоги Дональда Трампа на президентських виборах у США, немає чіткої відповіді на просте питання: чому попри перевагу Гіларі Клінтон більш як на два мільйони голосів вона програла вибори? Звісно, президента у США обирають не виборці, а їхні представники, але чому Трамп переміг Клінтон з величезним розривом – 306 голосів проти 232? Відповідь варто шукати в особливостях виборчої системи США, а також у соціальних, демографічних та етнічних чинниках.
Як американці обирають президента?
Президента у США обирають не прямим голосуванням, як в Україні, і не в парламенті, як у деяких європейських країнах. Кандидати змагаються за голоси 538 представників «електорального коледжу» (ЕК). Для перемоги потрібно мінімум 270 голосів. Технічно це означає, що, голосуючи за кандидатів від партій, американці фактично визначають, як мають проголосувати їхні представники – виборники з ЕК.
Кожен штат має різну кількість виборників, яка дорівнює кількості представників штату в обох палатах Конгресу. Остання визначається переписом населення. Кожен штат сам визначає спосіб їхнього призначення, але у більшості випадків їх номінують партії. Тобто кожна партія визначає список своїх представників у кожному штаті. Так, наприклад, якщо Пн. Дакота має трьох представників в ЕК, це означає, що, здобувши більше голосів громадян на свою користь, кандидат отримує три голоси виборників, визначених для цього штату. Тут діє мажоритарний принцип – переможець отримує все.
Конституція визначає, що виборники голосують 19 грудня. Як правило, вони голосують так, як проголосувала більшість населення їхніх штатів, але й можуть проголосувати по-іншому. Така система була прийнята у Конституції 1787 р., щоб змусити кандидатів змагатися за голоси виборників в усіх штатах і захистити «малі» штати від «великих».
Частина штатів традиційно голосує за кандидата від Демократичної, а інша – за кандидата від Республіканської партій. У виборах беруть участь і представники «третіх» партій чи незалежні кандидати, але у двопартійній системі США вони мають мізерні шанси на перемогу. Однак є штати, чиї вподобання змінюються. Це так звані Swing States, або хиткі штати. Саме за ці штати йде боротьба між головними конкурентами. Цьогоріч таких штатів було 17. Клінтон перемогла у 6, але програла Трампу у 9 інших, що й вирішило долю виборів.
Ось як виглядає мапа розподілу голосів виборників у штатах за результатами голосування 8 листопада.
Малоймовірно, що кампанія з перерахунку голосів, яку ініціює кандидат від Партії зелених Джіл Стейн у Вісконсині, а також у Мічигані та Пенсільванії, досягне успіху. Якщо, однак, таке трапиться, то за Клінтон 19 грудня свої голоси можуть віддати 278 виборників з ЕК, що зробить її президентом. Прецедент мав місце у кампанії 2000 р., коли після перерахунку голосів на Флориді кандидат від Республіканської партії Джорж Буш переміг Ела Гора з розривом у 537 голосів.
Чинники перемоги Трампа
Ці вибори стали п’ятими в історії США, коли переможець у загальнонаціональному голосуванні втрачав президентство. Серед цих п’яти кампаній остання зафіксувала найбільший розрив між голосами громадян, що голосували за своїх кандидатів, а також між голосами виборників, які затвердять президента.
Так, на момент написання тексту Клінтон отримала підтримку майже 48% зареєстрованих виборців (64,6 млн осіб), тоді як за Трампа проголосувало 46,3% виборців (62,4 млн), що на 2,2 млн голосів менше (при явці 58,1%). Попри це він стане президентом тому, що зумів схилити на свій бік громадян у кількох хитких штатах – Флориді, Пенсільванії, Вісконсині та Мічигані. При цьому неважливо, що у трьох штатах (Мічиган, Вісконсин і Пенсільванія) Трамп переміг з сукупним розривом у 103 тис. голосів – голоси усіх 46 виборників, визначені для цих штатів, пішли на його користь. Таким чином, доля цих виборів вирішилася у трьох штатах голосами 0,09% виборців.
Чому ж, попри прогнози на користь Клінтон, Трамп переміг у хитких штатах? На це вплинули соціальні, етнічні та демографічні чинники.
Соціальні чинники. Варто мати на увазі, що жоден кандидат не зміг заручитися підтримкою хоча б 50% виборців, що загалом вказує на вибір «меншого зла». У свідомості авторитарно налаштованих виборців Трампа – переважно білих, переважно чоловіків з переважно низькою освітою – він сприймався як носій змін. Ці зміни, однак, були більше спрямовані у минуле, ніж у майбутнє. Повернути Америці велич у расистській, ксенофобній і популістській риториці Трампа означало нейтралізувати дві найбільші загрози – притік нелегальних мігрантів і пов’язаний з ними тероризм. Ці теми знайшли більший відгук як у свідомості білого робітничого класу, що становить «ядерний електорат» Трампа, так і незалежних виборців і навіть тих, хто не визначився. Натомість об’єднувальна риторика Клінтон виявилася менш принадною для виборців Флориди на півдні та Вісконсина чи Пенсільванії на півночі. Загалом представниця «клану Клінтон» сприймалася як продовжувач політики президента Обами. Більше того, вона не викликала довіри через свою тривалу кар’єру у держдепі.
Наступна таблиця показує, як ці питання поділили виборців.
Етнічні чинники. Попри те, що 65% іспаномовних громадян підтримало Клінтон, вона втратила 6% голосів порівняно з 2012 р. Майже 30% іспаномовних громадян, які за даними екзит-полів проголосували за Трампа, зробили його переможцем у Флориді та інших південних штатах.
Демографічні чинники. Результат Трампа у сільській місцевості майже вдвічі перевищив результат Клінтон (62% проти 34%) і був вищим у приміських поселеннях (50% проти 45%), тоді як кандидат від Демократичної партії отримала переконливу перемогу у міських агломераціях (59% проти 35%).
Крім того, Клінтон втратила підтримку найбільш численої вікової групи (18-36 років), яка традиційно орієнтується на незалежних кандидатів. Так, якщо у кампанії 2012 р. за незалежних кандидатів віддали свої голоси 3% представників цієї групи, то у 2016 р. – 8%.
Таким чином, помічена ще на початку року тенденція посилення правих популістських запитів серед переважно білого, малоосвіченого робітничого класу Америки на фоні розчарування молоді у партійних висуванціях, виявилася вирішальною для перемоги Трампа. Завдяки рудименту американської виборчої системи – електоральному коледжу – на вершину політичного олімпу США вперше може зійти особа без жодного політичного чи військового досвіду.
Якщо стійкість американської демократії визначається її противагами, то варто очікувати, що законодавча і судова гілки влади не дозволять Трампу діяти одноосібно. Чим закінчиться таке протистояння – наразі передбачити важко, але однозначно те, що американська демократія, а з нею й світ, вступили у період нових випробувань.