Чорна декада для Росії

Чи зможе скористатися з російських невдач Україна

21 вересня

Росія потрапила в якусь смугу суцільних невдач. Політичні аналітики й журналісти вже встигли другу декаду вересня назвати «декадою національної ганьби» для російської держави.

Почалися ганебні події славнозвісним інтерв’ю, яке 13 вересня дали Руслан Боширов і Олександр Петров на телеканалі RT. Звісно, цю програму можна було б назвати надзвичайно успішною, якби було змінено її жанр на гумор-шоу. Бо насміятися з відповідей двох горе-агентів ГРУ, котрі видають себе за фітнес-тренерів, можна до сліз.

Це інтерв’ю вже ретельно проаналізували світові видання, у ньому виявлено всі побрехеньки й недоречності. Це і нібито «відвідування» собору в Солсбері в той день, коли він був зачиненим, це й наляканість «суворих російських мужиків» ніжним англійським снігом, це й дивні пояснення своїх бізнес-поїздок Європою, які можна було б замінити кількома кліками комп’ютерної миші.

Зрештою, поза брехнею в цьому інтерв’ю нічого й не було. Позитивним його моментом було тільки те, що воно надихнуло народну творчість на створення сотень різноманітних мемів, де героями виступають Боширов з Петровим або їхні «крилаті» фрази.

Якщо кремлівське керівництво намагалося цим інтерв’ю довести непричетність «солодкої парочки» до російських спецслужб, то можна стверджувати, що домоглося воно діаметрально протилежного результату. Водночас у цьому контексті виникає логічне запитання: якщо ця спецоперація ГРУ з виправдання агентів ГРУ, освячена, ініційована й анонсована самим Владіміром Путіним, мала такий провальний вигляд, то наскільки нікчемно виглядає рутинна робота російської спецслужби? Тож з якого дива весь світ перелякано й пошепки говорить про всесилля Кремля?

І тут, аби весь світ здригнувся від військової могутності Росії, вона проводить масштабні військові маневри. Навчання «Восток-2018», згідно з декларацією Міністерства оборони РФ, нібито є найбільшими з часу завершення «Холодної війни». У них беруть участь близько трьохсот тисяч військовослужбовців.

Тим часом західні військові аналітики вже встигли зауважити традиційне російське окозамилювання. Так, зокрема, експерт британського Королівського об'єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Джек Вотлінґ (Jack Watling) виявив, що російське військове відомство сумувало особовий склад всіх частин, котрі долучилися до маневрів, абсолютно не конкретизуючи, скільки вояків реально бере участь. Дійсна ж кількість учасників, за твердженням Вотлінґа, є значно нижчою.

Не спрацювала й «фішка» Кремля зі залученням до навчань військовиків Народно-визвольної армії Китаю. Зрозуміло, що в такий спосіб Москва намагалася подати сигнал Вашингтону, що, мовляв, великий китайський друг з нею. Але насправді цей хід надихнув аналітиків порівняти військові потенціали російської та китайської армад. Опублікована в пресі порівняльна аналітика виявилася явно не на користь Кремля. Окрім того, експерти нагадали, що територіальні претензії в Пекіна є саме до Росії й аж ніяк не до Сполучених Штатів.

Ще одним провалом Кремля стала прес-конференція 17 вересня в Міністерстві оборони РФ. Російські військовики вдалися до чергової спроби перекласти провину за збитий над Донбасом малайзійський Boeing на Україну.

Начальник головного ракетно-артилерійського управління Міністерства оборони Росії генерал-лейтенант Микола Паршин запевняв, що російське військове відомство з'ясувало, хто отримав ракету, на підставі її бортового номера 886-847-379. Саме цей номер встановлено за серійними номерами сопла і двигуна ракети, представлених у травні 2018 року Міжнародною слідчою групою, яка веде розслідування трагедії рейсу МН-17.

«Міністерство встановило, що ракета 9М38 для зенітно-ракетного комплексу "Бук", якою збили малайзійський Boeing, в грудні 1986 року була передана у військову частину 20152 – зенітно-ракетну бригаду в Тернопільській області Української РСР. На даний час ця військова частина також перебуває в Україні», – стверджував Паршин. За його словами, відповідні записи є в архівних документах Долгопрудненського науково-виробничого підприємства, де випущено ракету. «Ці відомості мали гриф "цілком таємно", однак Міноборони розсекретило їх», – пояснив він.

Загалом ці намагання погратися в дурника після того, як Міжнародна слідча група репрезентувала в нідерландському Утрехті 24 травня цього року детальну доповідь про катастрофу літака «Малайзійських авіаліній» рейсу MH17, виглядають досить дивно. Адже слідчі чітко констатували, що «Бук», з якого був збитий літак, був доставлений з бази 53-ї зенітної ракетної бригади, розташованої під Курськом. Що постріл було здійснено з непідконтрольної Україні території. Що «Бук» потім був перевезений назад до Росії.

Окрім того, не проблема дослідити й «біографію» самої фатальної ракети. Військові аналітики зразу ж з’ясували, ракета до «Бука» № 886-847-379 дійсно 1986 року була поставлена на озброєння у військову частину 20152, яка дислокувалася на території тодішньої УРСР. Проте саме з цієї частини 2008 року Грузія закупила шість зенітно-ракетних комплексів «Бук-М1» разом з ракетами. Тож ракета із вказаним номером опинилася в розпорядженні грузинських військовиків, що засвідчено відповідними документами. А точніше – у військовій частині, розташованій у Сенакі. Проте під час грузинсько-російської війни в серпні 2008 року вказану частину захопили російські окупаційні війська. Зрозуміло, що «Бук» і всі ракети до нього як трофеї були вивезені до Росії.

Тож Кремль, намагаючись виправдатися в такий недолугий спосіб, лише репрезентував зайвий доказ своєї провини. Тепер уже ні в кого не виникає сумнівів, що ракета, яка збила MH17, прибула на Донбас разом з комплексом «Бук» саме з Росії. А Кремль знеславив себе черговою викритою брехнею.

І вже піком «національної ганьби» став інцидент поблизу сирійських берегів Середземного моря, у водах якого знайшли свій кінець 15 російських офіцерів-фахівців радіоелектронної розвідки. Усі вони перебували на борту російського літака-розвідника Іл-20, приписаного до 45-го авіаполку спецпризначення – в/ч 28337 – з Підмосков’я. Літак цей збила ракета в той час, коли він заходив на посадку.

Міністерство оборони Росії без зволікань виступило з гнівною заявою, у якій звинуватило в інциденті Ізраїль. Сміливо, чи не так? Якраз саме зараз Москві бракувало посваритися з Єрусалимом.

Спробуємо розібратися, що саме російське військове відомство закидало Ізраїлю. За висловленою на згаданому брифінгу версією події від представника Міноборони РФ генерал-майора Ігоря Конашенкова, військово-повітряні сили Ізраїлю 17 вересня приблизно о 22:00 (за московським часом) завдали керованих авіаударів по інфраструктурі сирійських військовиків поблизу Латакії (хоча насправді ударів було завдано по позиціях бойовиків проіранської організації «Хезбола»). Отже, йдеться про чотири ізраїльські бойові літаки F-16, котрі здійснили досить зухвалу й водночас віртуозну військову операцію. За словами Конашенкова, ізраїльські пілоти «навмисно створили небезпечну ситуацію для надводних кораблів і повітряних суден, які перебували в цьому районі».

Із заяви Конашенкова відомо, що згаданий російський Іл-20 заходив на посадку на авіабазу Хмеймім, і саме в цей час чотири ізраїльські F-16 завдали удару керованими авіаційними бомбами по об'єктах в районі міста Латакії. На атаку ізраїльські літаки нібито заходили з боку моря і фактично під прикриттям російського літака радіоелектронної розвідки, у якого ефективна відбиваюча поверхня значно більша, ніж у F-16.

«Прикриваючись російським літаком, ізраїльські пілоти підставили його під вогонь засобів ППО Сирії. Ізраїльські засоби управління авіацією та пілоти F-16 не могли не бачити російського літака, оскільки він заходив на посадку з висоти 5 кілометрів. Тим не менш, вони навмисно пішли на цю провокацію», – обурювався Ігор Конашенков. Він розцінив поведінку ізраїльських військовиків як «провокаційну і ворожу», яка «не відповідає партнерським відносинам, що склалися між двома країнами». «Внаслідок безвідповідальних дій ізраїльських військовиків загинуло 15 російських військовослужбовців. Ми залишаємо за собою право на адекватні дії у відповідь», – пригрозив російський генерал.

Отже, що маємо насправді. Далеко не найновіші бойові літаки ВВС Ізраїлю здійснили зразкову авіаційну операцію. Рухаючись на малій висоті, ізраїльські пілоти обдурили системи ППО і Сирії, і російських військ та безперешкодно знищили ті об’єкти, які планували. Варто зазначити, що Ізраїль завжди попереджав і Башара Асада, і Путіна, що не дозволить «Хезболі» розширювати свою присутність у Сирії, що докладатиме всіх зусиль для фізичного знищення їхніх бойовиків і військових об’єктів. І свою обіцянку єврейська держава чітко виконує. За весь час громадянської війни в Сирії ізраїльські літаки здійснили вже понад дві сотні повітряних атак, знищуючи своїх ворогів, і при цьому зазнали мінімальних втрат.

Усе це, а особливо свіжий інцидент над Середземним морем, свідчить про те, що російську систему ППО явно перехвалили. Адже саме російська система С-200 стоїть на озброєнні сирійської армії. І саме її ракети російського виробництва збили російський же літак Іл-20.

У цьому контексті заяви представників Міністерства оборони РФ звучать доволі кумедно. Особливо якщо пригадати, що в них лунає погроза Ізраїлю, яку охоче повторило багато російських політиків, котрим зовсім не чужий антисемітизм. У ситуацію мусив оперативно втрутитися Путін, щоб згладити напругу. Порівнюючи актуальний інцидент зі збиттям два роки тому російського бомбардувальника турецьким винищувачем, російський президент зазначив: «Тоді турецький винищувач свідомо збив наш літак. Тут це схоже радше на ланцюг трагічних випадкових обставин, тому що ізраїльський літак не збивав нашого. Безумовно, ми повинні в цьому серйозно ще розібратися, а наше ставлення до цієї трагедії викладено в заяві Міністерства оборони Російської Федерації, яке зі мною було погоджено. Що стосується дій у відповідь, то вони будуть спрямовані перш за все на додаткове гарантування безпеки наших військовослужбовців, наших об'єктів у Сирійській Арабській Республіці. І це будуть такі кроки, які помітять усі».

Напрочуд пацифістська відповідь як для президента, від котрого росіяни завжди очікують агресивної риторики. Передбачаю, що вона нівроку підпсує Путіну рейтинг популярності, котрий і так вже поволі, але впевнено падає на тлі протестів проти пенсійної реформи та загального погіршення соціально-економічної ситуації в країні.

Нас же мало б більше цікавити таке питання: як Україна могла б використати ці кремлівські невдачі? Зрештою, як інші країни світу, котрі за останні роки зазнали російської агресії в тій чи іншій формі, могли б із цього скористатися. Передовсім необхідно здійснювати відповідну інформаційну кампанію, яка б у найкорисніший (не для Москви, звісно) спосіб висвітлювала згадані події. Ця інформація явно звужуватиме маневр Кремля для блефу, який уже став його візитною карткою. У будь-якому випадку та частина російського впливу, яка ґрунтувалася на залякуванні на зразок «танкам візи не потрібні», «не смішіть мої Іскандери» тощо, мала б зазнати серйозних силових втрат.

Хоча не треба будувати надміру оптимістичних планів на тлі «декади національної ганьби». Росія поза тим має свою мету на Заході: привести до влади лояльні політичні сили, головно ультраправого спрямування. І мусимо із жалем констатувати, що Кремлю це потроху вдається. В Італії уже працює дружній до Москви уряд. Міністерка закордонних справ Австрії запрошує Путіна на весілля. Президенти Чехії й Угорщини називають Путіна «другом». У ФРН ксенофобська партія «Альтернатива для Німеччини», котра навіть не приховує своїх зав’язків з Кремлем, зненацька вийшла на друге місце в рейтингу популярності…

А що Україна? Тут політики, і провладні, і опозиційні, більше зайняті грядущою передвиборчою боротьбою. Звісно, російське питання в їхніх кампаніях присутнє, але занадто абстрактно, аби прив’язуватися до конкретних актуальних подій.

У будь-якому випадку мусимо констатувати, що однієї декади замало. Хочемо ще.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
У Львові затримали чотирьох осіб, що вчинили провокацію на Цвинтарі орлят
Пекло Під Голоском
На Яворівському полігоні резервіст вистрелив у ногу військовому
ПРОПОЗИЦІЇ ПАРТНЕРІВ