Зі столиці окупантів прилетіли інформаційні кулі, снаряди. Скандальний політолог (іноземний агент) Валерій Соловей озвучив сенсацію, – висмоктав із пальця чи зайнявся лобізмом з великої дороги? Цитую: «Росія отримала пропозицію мирної оборудки з Україною. Ця пропозиція миру узгоджена з українським політичним та військовим керівництвом і є нічим іншим, як капітуляцією РФ. Суть пропозицій та вимог така: російські війська залишають Луганську та Донецьку області України. Статус Криму "підвішується" на сім років. Сам острів оголошується демілітаризованою зоною. Російський чорноморський флот залишає Крим. На російсько-українському та білорусько-українському кордоні вводиться демілітаризована смуга завширшки 100 км. Росія йде з Придністров'я і анклав повертається до Молдови, Росія цьому не перешкоджає. У відповідь Україна обіцяє 7 років не вступати до НАТО. Шість країн (які – джерела не називають) дали зобов'язання виступити гарантом цієї угоди. В ультиматумі дається запевнення не переслідувати російський істеблішмент, зокрема й силовиків. Проти них та членів їхніх сімей не порушуватимуться кримінальні справи». Валерій Соловей висловив думку, що «якщо Президент РФ дасть команду на застосування ядерної зброї, його наказ не буде виконано. Що означає фактичне припинення діяльності Путіна на посаді керівника країни, Верховного головнокомандувача».
Автор цієї статті давно знає Валерія Солов'я. Він народився і виріс в Україні, у місті Щастя Луганської області. Нині Соловей – громадянин РФ і донедавна завідував кафедрою у найпрестижнішому виші Росії, МДІМВ (інститут міжнародних відносин). Щоправда, його прогнози про те, що Путін скоро помре «від невиліковної хвороби» або «буде недієздатний», не здійснилися. Іноді здається, що в нинішній російській політиці Соловей успішно відіграє роль попа Гапона, провокатора, підбурювача, агента сил та політиків, які хотіли б звільнити Росію від Путіна. Чи можна довіряти інсайдерській інформації Валерія Солов'я? Це ми зрозуміємо за наступні дні листопада. Якщо Росія не бомбардуватиме ракетами Україну – отже правда у прогнозах експерта є. Принаймні Соловей сформулював, на яких умовах Росія закінчить війну з Україною.
Пофантазуємо! Такий сценарій означатиме лише одне – Путіну кінець, його усунуть від влади найближчим часом. З відходом диктатора впаде вся піраміда пропутінського політичного класу, який забезпечував його авантюри, зокрема й війну в Україні. Це генерали армії, МВС, ФСБ, войовничі шовіністи-патріоти, на кшталт Гіркіна, Дугіна, Алксніса, Затуліна, радикали РПЦ, і, звичайно, вся високооплачувана пропагандистська наволоч Кремля.
Політична інтрига здається ймовірною, оскільки «караул втомився чекати». Путін завів країну в глухий кут, Росія стала світовою парією, бізнес, політичний клас мріє повернутися до довоєнних часів «щастя, застою та благополуччя». Але є феномен (чуттєво осягане явище), не враховувати який – небезпечно і моторошно. Це «ядерні страхи». Доленосна невизначеність, невиразність, аморфність, яка змушує ядерний «хвіст Росії виляти собакою». Управління стратегічної ракетно-ядерної тріади Росії в руках психічно хворої людини. Саме за Путіним вдень і вночі ходять два полковники з ядерними валізками. Тільки одна людина в Росії може ухвалити рішення розв'язати війну, яка знищить людство. Щоправда, така команда проходить кілька фаз виконання: командні пункти управління ядерною зброєю – генеральний штаб, головний штаб ракетних військ, командні пункти дивізії, полків, а потім запуск здійснюють безпосередні виконавці наказу. Тобто «людський чинник», «суб'єктність» дає початок ядерній війні, а не бездушний комп'ютер. Тут Путін, як герой культового фільму «Одного разу в Америці», може сказати: «Локшино, я послизнувся», тобто наказ Путіна може «зависнути», його не виконають!
За дивною іронією долі останніх, післявоєнних десятиліть саме ядерний страх був запорукою безпеки, а загроза повного знищення – гарантією виживання. Сьогодні смішно читати, як радник президента США з національної безпеки (1966–1969) Волт Ростоу пропонував номінувати ядерну бомбу на Нобелівську премію миру. Якщо у ХХ ст. американські та радянські, а також французькі, китайські та англійські ядерні сили забезпечували «мирне співіснування двох систем», «потенціал світу», «заходи довіри», то сьогодні «ракетний щит» Росії дає гарантії Путіну (господареві червоної кнопки) сидіти в кріслі президента до тієї секунди, коли труби та барабани зіграють для нього перші ноти похоронного маршу Шопена.
Справді, відтоді формула Карла Клаузевиця «війна є продовженням політики насильницькими засобами» стала абсурдом. Бо ядерна зброя володіла «правом на військове насильство» у випадку її не застосування, а лише загрози застосування. Так світ жив у мирі 77 років після Хіросіми та Нагасакі.
Але на початку ХХІ ст. з'явився політик, президент ядерної країни, політичний авантюрист, який неодноразово заявляв про те, що за певних умов він розпочне ядерну війну. Путін публічно продекларував, що, на його переконання, станеться після такої війни. «Ми як мученики потрапимо до раю, а вони просто здохнуть», – запевнив він. А три дні тому кремлівський «пропагандист-популяризатор війни проти України» запевнив російського обивателя: «Країну, яка має ядерну зброю, перемогти не можна». За даними New York Times, у жовтні російське військове керівництво проводило наради, присвячені застосуванню в Україні тактичної ядерної зброї, глава МЗС Сергій Лавров заявив, що ядерна доктрина поширюватиметься і на тимчасово захоплені території України.
P.S. Автор цих рядків, полковник, служив довгий час у ракетних військах стратегічного призначення. Ніс бойове чергування на командному пункті дивізії, який давав «зелене світло» 78 ракетам з ядерними боєголовками. Пуск – і прекрасна Європа стає ядерним попелом. 2010 року в інтернеті я знайшов унікальну фотографію. На знімку, на тлі зруйнованого (без вікон і дверей) Будинку культури Радянської армії нашого гарнізону, вишикувані в ряд сидять і стоять колишні командири та начальники 38-ї ракетної дивізії Державінки (Тургайська область) у нині суверенному Казахстані. Генерал-полковник, три генерали-лейтенанти, чотири генерали-майори і багато полковників – усі пенсіонери. Приїхали згадати, ностальгія замучила. Але дивізії немає, СРСР розвалився, ракети вивезені, шахти та командні пункти полків засипані землею, вся інфраструктура військового містечка перетворилася на згарище, могильник колишніх зусиль цих, безумовно, талановитих, вольових офіцерів та генералів. Який був сенс їхнього життя? Темний рок гіпотетичної ядерної війни вів їх життям. Ніколо Аматі залишив по собі скрипки, на яких і зараз грають, на будинки Антоніо Ґауді приїжджають дивитися мільйони туристів, музику Бетховена люблять усі народи та люди, рядки Шарля Бодлера шепочуть закохані. А герої моїх спогадів сіяли порожнечу і нічого по собі не залишили. Чорні ангели смерті, Апокаліпсису.