Луї XVI, Марія-Антуанетта, Жорж Дантон, Оноре Габріель Мірабо, Жан-Поль Марат, Максиміліан Робесп’єр, Наполеон Бонапарт… У цьому переліку мусить бути ще й гільйотина. Цей винахід для відтинання голів, названий на честь французького політика і лікаря, без перебільшення став одним з головних героїв революції у Франції наприкінці XVIII століття. Революції, яка поділила історію Європи на до та після. Революції, яка докорінно переписала сприйняття світу тогочасними людьми та дала старт багатьом явищам і процесам, що й сьогодні визначають наше життя.
30 червня 1794 року в Парижі обезголовили Розалію Любомирську (1768–1794). На той момент їй було лише 25 років. Коротке життя молодої жінки, яка народилася в Чорнобилі під Києвом, обірвало гостре лезо французького правосуддя. Відтоді її ім’я так і залишається невідомим для більшості українців. Можливо, все ж даремно?
На маргіналіях історичного наративу
Історію загалом, як і окремі події, з яких зіткана лінія нашого сприйняття минулого, можна сприймати по-різному. Як щось надзвичайно важливе, але досить далеке і не завжди зрозуміле. Узагальнений підручниковий або сухий монографічний виклад, від якого тікаєш у чат GPT. Також можливе сприйняття минулого на рівні сюжетів і біографій конкретних людей – з їхніми емоціями, переживаннями та справжніми життєвими драмами. Тобто більш живе й людиноцентричне сприйняття. Акцентоване не на тенденціях і закономірностях, конструктах істориків, а на конкретному пережитому досвіді. Кожен із цих рівнів важливий, а до якого з них схилитися – вибір за вами!
Оперативні, достовірні і найважливіші новини тут Додайте ZAXID.NET у вибрані в GoogleДругий рівень сприйняття більш доцільний у випадку, коли про подію вже й так багато написано і додати щось нове важко, адже воно сприйматиметься як банальність. Тож немає сенсу розпинатися про важливість Великої французької революції, яка почалася 1789 року, – усі вже й так погодились, що це важлива подія. Тому детальніше поговорімо про уродженку сучасних українських територій, якій події кінця XVIII століття у Франції коштували життя. Це історія захоплива, трагічна, романтична, а головне – правдива.
Жінка увічнила жінку
Говоримо про той рідкісний випадок, коли, попри коротку тривалість життя, людина не пішла на той світ «мовчазною». Через належність Розалії Любомирської до аристократії, про неї багато писали, писала і вона сама. Ще краще для нас сьогодні, що можна віднайти навіть її зображення. Чи не найвідоміший портрет молодої і красивої Розалії написала… теж жінка! Констанція Жевуська була знаною художницею свого часу. Вона походила з роду Любомирських, вийшла заміж за Северина Жевуського. Між іншим, власника Підгорецького палацу. У 1811 році, на момент смерті чоловіка, Констанція Жевуська була власницею 10 міст і понад 100 сіл. На відміну від багатьох майстрів епохи Відродження, вона не залежала від меценатів і могла цілковито присвятити себе творчості. Водночас підтримувала свого сина – Вацлава Северина Жевуського, одного з найколоритніших діячів свого часу: «Емір», «Отаман Ревуха» тощо. Вдома він носив козацький одяг, наслідував козацькі звичаї, а значну частину життя провів у мандрах країнами Сходу.
Щодо Констанції Жевуської, їй приписують не так багато творів мистецтва. Декілька малюнків, офорт із погруддям бородатого старця і, власне, графічний портрет Розалії Любомирської, датований 1780 роком. Ще є портрет Розалії Любомирської авторства Анни Раєцької, також знаної майстрині того часу. Щоправда, більш скандальний і нашумілий – Любомирська на ньому має відвертий вигляд й оголені груди. Є кілька портретів Розалії Любомирської в такому дусі і всі – авторства Раєцької. Зображали молоду Розалію і французькі майстри. Зокрема, скульптор Жан-Андре Лебрен в образі римської богині полювання Діани. Розалія Любомирська була популярною, знаною своєю красою, трохи скандальною й епатажною, справжньою світською левицею того часу.
Тверда рука і невблаганна воля Робесп’єра
Розалія народилася в багатій і впливовій родині Ходкевичів. Її батько, Ян Миколай Ходкевич, був важливою військовою і політичною фігурою в Речі Посполитій. Брати і сестри Розалії отримали ґрунтовну освіту: вивчали іноземні мови, займалися музикою і мистецтвом, а згодом посіли гідне місце в суспільстві. Сама Розалія 1787 року вийшла заміж за київського каштеляна Олександра Любомирського (1749–1808). На момент весілля їй було 19 років, а чоловік був удвічі старший. У подружжя народилася донька, ще одна дитина померла в ранньому віці, що в ту епоху не було рідкістю. Чоловіка Розалії сучасники характеризували як людину «достойну і розумну». Вона ж вважала його нудним і провінційним.
Більшість часу Розалія Любомирська проводила поза домом. Жила переважно у Варшаві, багато мандрувала Європою. Вона мала славу найгарнішої жінки своїх днів. Часто бувала в Парижі. Навіть при королівському дворі. Була знайома з королевою Франції Марією-Антуанеттою, багатьма придворними особами. Коли розпочалась революція, Розалія Любомирська втягнулась і в романтичну, і в політичну авантюру. Любовна історія серйозних наслідків не мала. Її захоплення Тадеушем Мостовським закінчилося нічим. Хоча саме за ним вона поїхала до Парижа напередодні революції і навіть мала намір піти до нього від чоловіка. Щодо політичної історії, то Любомирську звинуватили в антиреволюційній діяльності. Їй закидали співчуття королеві й публічне висловлювання цієї позиції. Серйозних доказів її вини не знайшли, але не дарма китайці бажають своїм опонентам жити в добу змін.
У листопаді 1793 року Розалію Любомирську арештували. Знаково, що разом із малолітньою донькою. Її чоловік дізнався про це лише в березні 1794 року. Уже в червні 1794 року Розалію Любомирську стратили на гільйотині. Нібито вирок підписав сам Максиміліан Робесп’єр. Усі спроби рідних та близьких людей врятувати її виявилися марними, невчасними. На щастя, родині згодом все ж вдалося відшукати доньку й повернути її додому. Дитину вивезли до Швейцарії, а відтак до Берліна, де вона возз’єдналася з батьком.
Яблуко від яблуні
Олександра Франциска Феофіла (1788–1865), донька Олександра і Розалії Любомирських, персона теж незвичайна. Якщо її матір народилась у Чорнобилі, то вона в Києві. Після раптової та передчасної смерті Розалії Любомирської всі почали називати Розалією її доньку. Тому та увійшла в історію саме як Розалія. Спочатку також Любомирська, а згодом – Жевуська.
Вона виховувалась у Берліні, здобула гарну освіту, по тому стала дружиною згадуваного вище Вацлава «Еміра» Жевуського (1785–1831). Мала надзвичайно цікаве життя. Хоча шлюб її вдалим, як і життя простим, не назвеш. Чоловік не часто був удома і жив переважно в мандрах – проводив час як не в країнах Європи, то в пустелях Аравії. Більше, все ж, друге. Бедуїнів, напевне, знав і розумів краще, ніж дружину. Розалія ж Жевуська тяжіла до життя у великих європейських містах, де володіла декількома салонами. Там приймала представників аристократії, листувалася з видатними історичними діячами. Особисто знала кількох імператорів. Також багато писала. Зокрема, історичні романи. Залишила щоденник французькою мовою, який видали у трьох томах 1939 року в Римі, а також багату епістолярну спадщину, опис власної подорожі до Константинополя за 1836 рік.
Історій, як зі Розалією Любомирською та її донькою Розалією Жевуською, насправді досить багато. Історій живих, цікавих, емоційних, драматичних і незвичайних. Це ідеальний матеріал для написання книг і навіть екранізацій. Тут є все: Велика французька революція, гільйотина, сувора пустеля, розкішні віденські салони, палац у Підгірцях і навіть Чорнобиль – хоча поки що без АЕС. Читаючи подібні історії, кожен раз замислюєшся, що недостатньо уваги ми звертаємо на тему аристократії. Роль та фактор знаті в минулому українських земель. Не шукаємо підходів до осмислення та нового прочитання цього важливого епізоду нашої історії. Такі сторінки минулого, можливо, не завжди зрозумілі та прості для сприйняття, виходять за межі усталених і загальнопоширених історичних конструкцій, домінантного наративу, але вони також важливі. Забувати їх не варто.