Чорнобильці не покладали квітів разом із керівниками львівської облдержадміністрації. Так висловили свій протест.
Адже їм не хочуть підвищувати пенсії, а на медикаменти не виділяють належних коштів.
Чому їхній подвиг залишився неоціненим - чорнобильці нам розповіли поза урочистостями та офіціозом.
Ось з цього авто зараз вийде не просто чоловік в краватці. Перше, що бачимо - його палиця і руді черевики. Далі у вічі впадають ордени.
Повільною ходою - він поспішає до тих кого бачить раз на рік. Та за кілька метрів зупиняється і на перепочинку повертається у минуле.
З тих фатальних днів 1986 року залишились не одні лише спогади.
Цей день відзначають в тісному колі. Накривають стіл. Та і тут слова не веселіші.
Ось чому вони збираються щороку. Хтось гасив пожежу на даху станції, хтось довкола, хтось був командиром, хтось простим ліквідатором. Та багатьох уже немає поруч.
Влада про ліквідаторів згадує раз на рік, та й то формальним офіціозом. Чому цьогоріч не пішли разом із посадовцями на покладання квітів, командир батальйону розповідає у себе вдома.
Цих препаратів у переліку безкоштовних ліків для чорнобильців немає. А на ті що є, треба чекати місяцями.
Та все ж крім високого тиску і бронхопневмонії з ядерних реакторів він отримав вміння цінувати життя.
Адже він серед тих, хто вижив. А з його товаришем із чорно -білої фотографії 1986- го звязок обірвався ще тоді.