Вийшовши на українські екрани, фільм Девіда Ейра «Лють» вирвався у лідери прокату. Вже за перший день фільм зібрав понад 500 тис. доларів. Звичайно, аналізувату прокатну долю картини ще зарано. Але очевидно, що подивитися її як мінімум цікаво.
Квітень 1945 року. Екіпаж американського танка під командуванням сержанта на прізвисько Вордедді воює з нацистами у самому серці Німеччини. Перемога близька, але чи вдасться сержантові дійти до мети: вижити у війні і зберегти життя своїм людям?
Мабуть, ще рік тому ми дивилися би «Лють» із зовсім іншим відучуттям. Ми, хрумтячи попкорном, оцінювали би чергову вдалу спробу американців врятувати світ.
Хоча у фільмі, як це не дивно для голлівудського кіно, абсолютно не має значення, що танк – американський. Традиційного пафосу тут мінімум, танкісти могли би бути і французами, і британцями. Зрештою, і те, яка само точиться війна, не так уже й важливо. Суть не в тому. Суть навіть не у люті. Суть у безнадії, у бруді та тузі.
Ейр використовує переважно крупні плани, тож прикмети часу та географії відступають стають другорядними.
При бажанні аж ніяк не гламурних героїв «Люті» можна уявити мушкетерами. Новобранець Норман (Логан Лерман, молодий актор відомий за роллю Хама з фільму «Ной»), звичайно, д’Артаньян. Сержант Вордедді (Бред Пітт, який виступив знову у вже звиклій для себе ролі продюсера) – Атос. Святенник Сван у несподіваному виконанні Шайї ЛаБафа нагадує Араміса. Ну а Гордо (Майкл Пенья) та Грейді (Джон Бернтал) разом цілком дали би собі раду із образом Портоса.
Але романтики та шляхетності там не знайдеться. Герої насправді і не герої у звичному розумінні слова. Вони не гарні, брудні та неполіткоректні. Вони багато п’ють та сваряться і навіть б’ються. Але це позбавляє образи картонності. Це так само, як і крупні плани, як і відсутність особливої деталізації роблять цю війну просто війною. Місцем і часом, де дуже холодно і дуже страшно. Де весь попередній досвід стає неважливим, а почуття - короткими.
«Лють» насправді дуже простий фільм: один танк, один екіпаж, одна доба. І одна війна.
Та й від перегляду залишився лише один жаль: шкода, що тепер пригоди танкістів ми не можемо сприймати просто як кіно із голлівудською зіркою у головній ролі.
Бред Пітт: «Прагну, щоб після мене у житті залишилося щось серйозне»
В дитинстві на мене вплинув кінематограф. Він змушував мені думати над багатьма речами. Можливо, я ідеаліст, але мені іноді здається, що, створюючи фільми, я можу зробити що-небудь подібне для кого-небудь, що сидить в маленькому кінотеатрі в Оклахомі, і це могло б здивувати і розважити його.
Тепер усі мої амбіції залежать від дітей. Якщо я бачу якусь життєву історію, яка здасться мені важливою, я погоджуюся брати участь в ній. Якщо я зіграю в ній, і мої діти будуть мною пишається, коли виростуть і зрозуміють щось важливе в житті - я беруся за неї.
Понад усе я люблю брати участь у розвитку цікавого проекту. Тому що багато фільмів, наприклад, навіть такий, як «Древо життя», ніколи б не дійшли до публіки без хорошої підтримки, і я дуже радий, що можу впливати на цей процес і допомагати хорошим історіям виходити на широкий екран. Я прагну, щоб після мене у житті залишилося щось серйозне і прагну, щоб діти мною пишалися.