Чи насправді світ тільки такий, яким ми його бачимо? Чи є тільки об’єктивна реальність, а всі мрії і чудеса – не більше ніж фантазія? Грузинський казкар Гурам Петріашвілі запрошує у мандрівку до Маленького Міста, де чудеса стають дійсністю, а неймовірні речі – реальними.
Казки «Чудеса маленького міста» буде цікаво прочитати не тільки дітям, а й дорослим, бо фактично і кожній з них під творчою вигадкою та алегоріями прихована філософська ідея одвічного потягу людини до прекрасного, до свободи і до творчості. Недаремно казкаря порівнюють з Екзюпері та Андерсеном - Петріашвілі дарує свої тексти всім, хто звик мислити і діяти неординарно. «Коли я пишу казки, - зазначає Петріашвілі, - то роблю це і для дітей, і для тих дорослих, що в душі залишилися дітьми. Діти такі ж розумні, як і дорослі, ми відрізняємося тільки тим, що в дорослих є життєвий досвід. У них іноді і почуття, і серце навіть більші, ніж у дорослих. Дорослі втрачають деколи і совість, і поетичне бачення світу».
Можливо, герої Петріашвілі - диваки, але вони добрі та чуйні. Казкар протиставляє диваків обивателям - розмаїтим поважним і похмурим панам, котрі бачать у диваках загрозу. Загрозу власному комфорту, адже диваки завжди виходять за межі загальноприйнятого. У Маленькому Місті живе дивовижний Догоридригом, який мусить ходити на руках, аби вдихати аромат квітів, туди ж приходить химерний художник, який перетворює дитячі кімнати на сад, там мешкає маленький хлопчик, який дарує пасажирам нічного потягу дивовижні квіти, які виносить зі сну. У Маленькому Місті живе хлопчик, якого навчили грати на піаніно метелики; балерина, за якою після її відходу зі сцени пішли також промені її слави; актор, який має неймовірну властивість перевтілюватися у те, про що мріють діти - чи то в дерево, чи у птаха. Тут також живе шапкар, який шиє і дарує маленьким мешканцям перші шапочки, завдяки яким вони виростають добрими і чуйними людьми. А ще тут є будинок, з якого проросли трояндові кущі, завдяки чому його мешканці назавжди забули про свої чвари.
Особисто мені найбільше сподобалися і запам'яталися казки «Динозаврик», «Піаніно та метелик», «Квіти», «Артист» та «Сумний клоун». У них направду вражає філософський підтекст, який розкривається у несподіваних образах і перетвореннях казкових персонажів. От хоча б діалог динозаврика, який хоче дізнатися про сонце, та його мами:
«- Не лови гав, нагни шию і жуй траву.
- А доки я мушу жувати траву? - перепитав динозаврик.
- Поки стемніє! - почув у відповідь. - Стемніє- і ти заснеш.
- А коли розвидніє, що я буду робити? - запитав динозаврик.
- Як що, знову їстимеш траву, - відповіла мама.
- А що, я все життя маю змарнувати на їжу? - засумував динозаврик...І додав: - Я піду звідси геть».
І до правди, онтологічне питання ставить динозаврик, в образі якого легко «прочитати» бажання людини втекти від буденності, від банального споживацтва до справжньої, вагомої життєвої мети, образно, за Петріашвілі, до сонця.
Можливо, для дитини ще не так зрозуміло, але дорослому однозначно очевидно, що сучасний світ пропонує жити так, як радить мама диозаврику - споживати і особливо не задумуватися про сонце. Принаймні, на такі роздуми наштовхують безконечні хвилі реклами, яка постійно пропонує щось до споживання, і дуже важко сучасній людині в таких умовах зрозуміти, що щастя не в тому, щоб брати, а в тім, щоб віддавати - віддавати людям свою музику, як казковий скрипаль Петріашвілі, віддавати чарівні квіти зі сну, як хлопчик з одноіменної казки, дарувати сни, як Снодар, світитися для людей, як дивак, чи віддавати всього себе, як це робить артист, перетворюючись у все, про що мріють діти - чи то в дерево, чи в собаку або лебедя.
Казкар застерігає читачів і від небезпечної хвороби - валізоманії («Сумний клоун»), яка охопила мешканців Маленького Міста: «Дивна хвороба напала на мешканців Маленького Міста. Усі хотіли мати валізи. Нічого, крім валіз, людей не цікавило. Збираючись вийти з дому, вони годинами вертілися та крутилися з валізою в руці перед великим дзеркалом. Ні, не себе вони розглядали - їх хвилювало, чи гарну валізу вибрано. Ніхто і ніде не з'являвся без валізи. Один одного оцінювали по валізі. Пристрасть до валіз затьмарила все». Зовсім не важко зрозуміти, що не тільки про валізи тут хотів сказати автор - валізи швидше символ того всього непотребу, який накопичує і «тягне» на собі людина, починаючи від надміру речей до титулів, нагород і різних залежностей, а людина ж народилася бути вільною, тому не дивно, що казкар радить позбутися нав'язливих валіз, які отруюють життя.
Насамкінець додам, що над перекладами казок Гурама Петріашвілі працювало шестеро перекладачів, яким вдалося передати ліричний, теплий стиль автора, а художниця Марина Шутурма доповнила книгу настроєвими ілюстраціями.
Гурам Петріашвілі. Чудеса Маленького Міста. - Видавництво Старого Лева, 2009.