Чутки і плітки завжди були дошкульною зброєю проти конкурентів і відвертих ворогів. А в умовах війни можуть набирати страшної руйнівної сили. Якщо в мирних обставинах пущений поголос міг зруйнувати комусь карʼєру або особисте життя, то у воєнний час – істотно вплинути на долі сотень тисяч людей. Людська природа ніяк не може впоратися зі спокусами марнославства, обмовляння інших або ж видавання бажаного за дійсне. Марнославство спонукає до обʼявлення себе носієм найбільш таємничих знань. Демонструє вдавану «особисту причетність» до великих справ. Дозволяє безпідставно позиціонувати себе на вершині піраміди, де ухвалюються рішення.
У такому випадку чутки, обмовляння інших, висування конспірологічних версій і зведення наклепу – це ніщо інше, як спроба розчищення поля для реалізації «власної величі». Виборювання під виглядом боротьби за правду і справедливість ексклюзивного місця для себе в суспільній ієрархії. Бо, як правило, «власна велич» – це неадекватна, завищена самооцінка, видавання бажаного за дійсне. Зрозуміло, що неадекватна оцінка себе, своїх якостей і кваліфікацій при зіткненні з реальністю часто закінчується болючим фіаско. І тут на «постраждалих» уже чатують свого роду мисливці.
Це не тільки агітатори й ворожі агенти. Це й, так би мовити, ловці душ від «опозиції» до чинної влади. Охочі поживитися марнославними і хтивими до «причетності» громадянами. Саме на таких зарозумілих і чатують флібустьєри інформаційних морів. На просторах інтернету, у соціальних мережах та перед екранами телевізорів зʼявляються свого роду щуролови з магічними дудочками. І ось уже сотні тисяч нереалізованих, недооцінених, недопущених і відсторонених маленьких з великими амбіціями українців марширують за ними з думкою, що їхній час настав. Що вони, сидячи у зручних фотелях своїх поки нерозбомблених домівок, ідуть боронити світ від несправедливості. Що вони можуть показати недосконалій, бо не їхній, владі, якою мізерною вона є перед їхнім роздутим еґо. Що ось-ось вони її усунуть і тоді запанує всезагальна справедливість. Вони дійсно так «думають», бо досвідчені щуролови їм не сказали, що такий хід подій неодмінно веде до поразки і, відповідно, катастрофи.
У цифрову епоху спокуса продемонструвати особисту причетність та власний вплив на світові процеси росте в геометричній прогресії. Боги нової віри, а саме кількість підписників та клікабельність матеріалів, пробачать вам усі гріхи, навіть абсурдність, цілковитий вимисел і хворі фантазії. Бо не зрівняється в силі і любові публіки той, що говорить гірку правду, з тим, що сіє солодку брехню. Особливо, якщо брехун старий ветеран радянського КДБ, якого «совки» з магічною благоговійністю й ослячою впертістю і надалі вважають найбільш компетентним на планеті.
Бо такий собі агент діючого резерву втікає на Захід, або його туди засилають під якоюсь прихованою личиною. Торгує там собою й інформаційним непотребом, читає лекції в заштатних університетах, обростає «жирком» і в найбільш відповідальний момент зʼявляється на ясні очі світу, щоб проректи істину. Ілларіонови, Саймси (Сіміс), Піонтковські, Швеці і ціла гвардія новітніх «експертів» є старими генераторами з видумування чуток, поширення пліток і пускання поголосок. Причому всі вони не на користь Україні. Ви спитаєте, звідки беруться підстави для подібного вердикту? Відповідь проста до неможливості. Або всі ці експерти шарлатани, що, не маючи десятиліттями жодного доступу до таємної інформації, видають на гора власні інтерпретації інформації, здобутої з відкритих джерел. Або вони досі виконують роль агентів Кремля, отримуючи від нього потрібні для боротьби проти України та західного світу розробки. Повторюся, у них нема достовірних джерел інформації і майже всі вони колишні «специ» з допусками різного рівня. Єдине, що можуть – це маніпулювати за допомогою чуток і домислів.
Згодом, завдяки можливостям штучної розкрутки в інтернеті, ці персонажі заручилися підтримкою мільйонів підписників і стали потужнішими за своїми впливами за серйозні видання. Тим паче, що поважні видання за старою звичкою ще займаються фактчекінгом, перевіряють джерела інформації і юридично відповідальні в разі публікації неправдивих даних. У «ван мен шоу» нема жодної відповідальності за сказане. Подивіться тільки на «іспанського блогера Шарія», у ворожій агентурній належності якого нема ані найменших сумнівів. І що? Хіба це заважає авторам «Української правди» покликатися на нього як на надійне джерело? А руйнівна сила хвилі звинувачень Зеленського та української влади у нібито розбазарюванні гуманітарної допомоги та зраді обставин візиту американських високопосадовців до Києва?
Зрештою, ці два ворожі вкиди заслуговують на окремий розгляд. Вкид від Юрія Швеця про розкрадання гуманітарної допомоги з «посиланням» на авторитетне американське видання може стати класичним для цієї війни. По-перше, ветеран КДБ, відомий тим, що вчився разом з Путіним у спецшколі, свідомо так переінакшує джерело, що гуманітарна допомога: харчі, медикаменти й одяг, дивним чином змішується з поставками зброї для України. Із цієї «інтерпретації» випливає, що Україна – ненадійний партнер. Що зброя, яку Захід постачає, не доходить до фронту. А отже – розкрадається і неконтрольовано «мігрує» всією територією. Тобто в будь-яку мить може бути використана невідомо ким і невідомо проти кого. По-друге, це непрямо виправдовує позицію країн, які зволікають з наданням Україні важких озброєнь. По-третє, це сіє недовіру до чесності і компетентності дій командування ЗСУ.
Виникає питання, а кому і чим є корисною така критика? Хоч як дивно, але вигодонабувачів від цієї інформаційної диверсії є кілька. Найбільшим бенефіціаром поза сумнівом є Росія. Розбити спільний зі Заходом антипутінський фронт, зупинити в критичний момент постачання озброєнь в Україну і похитнути міжнародну коаліцію – це волога мрія Кремля. Це те, що дає шанс і надію ворогові України. Це те, що мало б збити патріотичний запал в українців, викликати відчуття невідворотної поразки.
Другим зацікавленим у нищівній критиці чинної влади є «опозиційне» середовище. Яке під надуманим приводом боротьби то проти культу Зеленського, то за свободу слова і демократію дуже радо продукує і саме ж розганяє «зраду». Вони радіють кожному інформаційному вкиду, чи то колишніх кадебешників, чи то ворожих агентів впливу, сподіваючись, що це захитає владу Зеленського. Вони, в унісон з російським ворогом, намагаються вбити клин між командою президента та ЗСУ, шукають особистий конфлікт між Зеленським і Залужним. Можуть кілька разів на день оголошувати керівника Офісу президента Андрія Єрмака російським агентом. Шельмувати керівника фракції «Слуга народу» Давида Арахамію та радника голови Офісу президента Михайла Подоляка. І все для того, щоб захитати українську владу і знову «хоч тушкою, хоч чучелом» повернутися у владу. Без якої вони просто приречені на зникнення.
До цієї ж категорії належить вкид про «базікала» Зеленського, який передчасно розкрив дати візиту держсекретаря Блінкена та міністра оборони США Остіна. Якщо ознайомитися з реакцією ЛСД, що обслуговують опозицію, на цю подію, то Україна була на межі розриву відносин з Америкою. Карл Волох, традиційно для себе, звернув увагу на те, кого з українського боку не було на цій високій зустрічі. Інші «експерти» звинуватили Зеленського в тому, що саме в час добирання американських гостей російський ворог завдав масованих ударів по залізничній інфраструктурі України. Нібито забувши, що про цей візит ще раніше від Зеленського поінформували провідні американські телеканали. Ніби не знаючи, а може й дійсно ні, що вже добрий місяць в інтернеті є опублікована стаття російського військового експерта про етапи завдавання ракетних ударів по інфраструктурі України. І що ракетні удари ворог завдав до приїзду і після нього.
На всі ці інформаційні вкиди можна було б заплющити очі. Бо дійсно, вони вже ніяк не вплинуть ані на нову міжнародну проукраїнську коаліцію, ані на надійність відносин між Україною та західними партнерами. Не допоможуть вони й політичним банкротам знову опинитися «при ділі». Хоч як би старалися «опозиціонери», олігархи та їхня обслуга внести смуту в українське суспільство, брехня вилазить на поверхню. Хай як би хотів закамуфлювати під правду свою брехню ветеран КДБ Юрій Швець, а запропонований ним на координатора постачання гуманітарної допомоги гебіст Ігор Смешко видає в ньому стару ворожу кадру.
Загалом, останні кілька інформаційних атак на президента Зеленського, починаючи від статті в «Українській правді» і до вкидів Швеця, засвідчують, що в росіян, Ахметова, Порошенка, Тимошенко, Гройсмана, Яценюка та інших «колишніх» серйозно здають нерви. Інтерес росіян зрозумілий – знищення України. Інтерес «колишніх» – за будь-яку ціну знову прилаштуватися у владі. Але всіх їх чекає фіаско. Бо їхня база – це хитке болото чуток, яке вже зовсім скоро поглине їх. Важливо тільки пояснити спраглим споживачам «зради», що не варто відволікатися на чергові вкиди тих, хто пише: «З достовірних джерел стало відомо», «за нашою інформацією», «наші експерти вважають». Бо вони насправді ніякої достовірної інформації не мають. Їх не пускають туди, де приймаються серйозні рішення. Їхні експерти не мають жодної важливої інформації, ні з переговорів, ні щодо тактичних і стратегічних планів української влади і командування. Майже все, що виходить від них – це особисті фантазії, базовані на уривках інформації та чутках і плітках. Які, до всього, найчастіше продукує і поширює ворог.
І на завершення. Як правильно висловився головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, «не принижуйте наших захисників своїми “експертними оцінками”».