Мені завжди подобалися мислителі, які у всьому бачили тільки світле, чисте і прогресивне. Такі от вроджені оптимісти. Все чорне, брудне, неприємне, важко зрозуміле і нелогічне вони відразу ж відкидали за допомогою цитат. Цитати - це як атомна бомба.
Люди за час існування цивілізації стільки наговорили, що завжди можна знайти потрібну цитату потрібного чоловічка. Наприклад, коли мислителі говорять про місто, міську культуру, то це чомусь завжди театр, бібліотека, парки відпочинку, картинна галерея, університет і кав'ярня, але аж ніяк не будинки розпусти, казино, нічні клуби, притони, гетто, тюрми, організована і неорганізована злочинність, корупція, алкоголізм, наркоманія, бездомні, безробітні, погана екологія, транспорт, вода, дороге житло, медичне обслуговування і харчування, заводи, фабрики, вокзали і базари... Продовжувати? Про біди і проблеми, спричинені урбанізацією, написано гори літератури. Не буду протиставляти цьому село - я чужий там, гість, також виріс на асфальті, але навіть асфальт може бути чистим або потовченим, обриганим і спаленим. Село теж не без гріха і не без проблем, воно не може бути іншим, коли немає роботи - така економіка, особливо тепер, коли мешканці великих міст забирають їхній життєвий простір, щоб залити бетоном і забудувати його «яскравими» фазендами, віллами, дачами - цими гетто для багатих.
Єдине, чого я досі не розумію, - звідки цей міф, точніше його живучість, про корінних міщан українців - киян, львів'ян чи, приміром, мешканців Берегово, які й досі говорять мадярською. Про тяжке становище українців, чужих у столичному місті Києві, тільки лінивий не говорив. Але скільки можна про якихось „потомственних" львів'ян байки складати? Відкинемо політкоректність. Достатньо часу вже минуло, і тепер ми з поляками найкращі сусіди. Тепер, не тоді. Українці-львів'яни, яких до війни можна назвати меншиною (14-16% населення), були аж ніяк не працівниками розумового фронту, не багатіями і точно не власниками кам'яниць. Корінних львів'ян, якщо такі були хоч трошки політично і економічно активні, згноїли у Сибіру або закатували у тюрмах НКВС. Нейтральні вижили. Про зрадників помовчимо. До війни це було місто, де українці перебували у становищі дискримінованого народу, де їм було заказано вчитись в університетах, працювати в органах управління і культури, де рівень національної нетерпимості був такий, що їх могла «ненароком» убити упереджена поліція, армія чи просто «активісти» тільки за те, що вони українці.
На чому ж побудований той міф про корінних львів'ян, носіїв вищої культури? За чим така туга? За вуличними боями між двома народами? За фразою «діч гайдамацка»?
Я розумію польські родини, тих, хто покинув це місто, місто їхньої юності, переїхавши до Польщі, хто почував себе тут господарем життя і на старості може написати про «утрацоне місто», де на всю книжку не згадано ніяких українців, навіть у провінції, якщо не враховувати страшнуватого карикатурного керівника тодішнього ЖЕКу. Місто, де в установі «говорили по-людськи - по-польськи». Де більше поважали навіть окупантів, навіть НКВС чи фашистів, бо це влада, але не українців, яких не існує, яких треба «вижонць до ногі». Тепер от нащадки нібито тих українців, корінних львів'ян починають «ліпити» казку про золоті львівські часи «гонорової», але технічно відсталої сільськогосподарської країни?
А якщо подивитися ширше. Не тільки Львів - Україна... Але у мислителів навіть вирішення складної проблеми вважається простим, елегантним і, найголовніше, дієвим. У мислителів головне, щоб людина мала правильне походження. Президенти - Кравчук, Кучма, Ющенко - вихідці зі села. Супер, значить, якщо наступним президентом буде корінний киянин, наприклад, Волков або Черновецький, на нас чекає світле майбутнє. Сєня Яценюк з Чернівців, але ж родина вся з Івано-Франківщини. Або ні, ще краще, Віктор Янукович. Він народився і виріс у місті! І що?
Чому ж у них, у великому світі, не спостерігається такого регресу через це засилля чужаків? Навпаки, в центрі Лувру ставляти скляну піраміду роботи американця, будівлі всесвітнього торгового центру, того, що знесли у Нью-Йорку терористи, проектував японський архітектор. У самому Нью-Йорку, славному своїми хмарочосами, в Америці де архітектор - це поважна професія, таке довірили якомусь чужаку-японцеві, у науковій еліті Америки починають домінувати вихідці з Китаю й Індії. А на політичному олімпі що твориться?
Президент Франції не є етнічним французом, предки Обами і далі пасуть отари кіз на «полонинах» Кенії, Ангела Меркель народилась і виросла у Східній, соціалістичній Німеччині. Напевно, традиції цих країн такі сильні, що чужаки можуть прийняти і покращити їх. Чому українська міська культура була така слабенька і немічна, що прийшли якісь селюхи і затоптали її? А можливо, вони і не топтали - не було чого, байки були про бамбетлі, вони просто взяли приклад зі своїх сусідів, усіх цих тодішніх вцілілих після війни робітників малесеньких заводиків, слуг, покоївок, двірників? Ну, ніхто їм не казав, як правильно пити каву і де шукати потрібні цитати, щоб нагромадити гору абстрактних термінів.
Урбанізація тривала і триває у всіх країнах світу без винятку, тож майбутнє покоління українців вже виросло на асфальті. Це особливо помітно під час великих масових гулянок, наприклад, дня міста. Але що, коли продають пиво направо і наліво, а туалетів немає, як у нормальному міському середовищі має бути?
Чому тривіальні речі мислителі ставлять у розряд завдань, відповіді на які, наука не знає. Якщо у місті повно сміття, то його потрібно прибирати і вивозити, краще прибирати і краще вивозити. Платіть достатньо двірникам, найміть їх більше і контролюйте їх краще. Те саме з киданням непотребу собі під ноги. Є приклад Сінгапуру. Вони так сильно на свідомість не напирають, вони напирають на штрафи, на кару. Де та наша славетна міська міліція?
Цікаво, а хто має слідкувати, щоб середньовічні кам'яниці не перекривали ламінатом, пластиком, неоном, кованими виробами, відкриваючи у них кічові кнайпи, салони краси, бутіки, турагенства, фотосалони, дорогі магазини і нічого іншого. Де ж та влада, яка відповідає за це? Де ж ті експерти, де архітектори?
Приклад австрійської влади колишнього Львова чи окупаційної німецької влади, яка вмомент навела порядок силовими методами під час Другої світової війни, дуже показовий. Але, якщо немає порядку навіть у головах мислителів, чого ж ви хочете від представників влади?